Гасло 2024

Під час мого служіння на посаді Генерального Настоятеля я зміг переконатися, що Гасло є одним з найпрекрасніших дарів, який Отець Боско та його наступники щороку пропонують всій Салезіянській Родині. Гасло допомагає йти разом і досягати найбільш далеких місць та водночас з цим залишає в окремих реаліях свободу прийняти, інтегрувати і використати належним чином те, що пропонується для шляху окремих виховно-душпастирських спільнот.

У цьому 2024 році ми відзначатимемо двохсоту річницю «сну-видіння юного Джованні у віці 9-10 років в хатинці у Беккі»[1] у 1824 році: сон дев’яти років.

Я вважаю, що двохсотрічний ювілей сну, який «обумовив весь стиль життя і мислення Отця Боско, а особливо його спосіб відчувати Божу присутність в житті кожної особи та в світовій історії»[2], заслуговує на те, щоб бути в центрі Гасла, яке вестиме виховно-душпастирський рік всієї Салезіянської Родини. Воно може використане і поглиблене у євангелізаційній місії, у виховних заходах і подіях для соціальної пропаганди, які у всіх куточках світу є ключовими для груп нашої Родини і вбачають в Отцеві Боско батька-натхненника.

«Я б хотів зараз згадати “сон дев’яти років. Мені й справді здається, що ця автобіографічна сторінка пропонує просте і водночас пророче представлення духу та місії Отця Боско. У ньому визначається поле діяльності, яке йому буде довірено: молодь; вказано мету його апостольської праці: допомогти молоді зростати як особам завдяки вихованню; запропоновано виховний метод, який виявиться надзвичайно ефективним: запобіжна система; представлено горизонт, в якому рухатиметься вся його і наша діяльність: дивовижний задум Бога, який перш за все і понад усе любить молодь[3]» – так писав отець Паскуаль Чавес Віллануева, бувший Генеральний Настоятель, наприкінці коментаря Гасла 2012, яке він запропонував Салезіянській Родині на перший рік з трьох, з огляду на підготовку двохсотрічного ювілею з дня народження Отця Боско (2015).

Цей текст являє прекрасний синтез, що представляє сутність того, чим сон дев’яти років є у своїй простоті і пророцтві, у своїй харизматичній та виховній цінності. Це символічний сон, який протягом цього року спробуємо ще більше наблизити до серця і життя всієї Родини Отця Боско. Це «надзвичайно відомий сон-видіння, який і дотепер виступає важливою колоною, практично основоположним міфом в уяві Салезіянської Родини»[4], і звісно ж потребує контекстуалізації і критичної уваги – що зробив і сам Отець Боско, а наші експерти з салезіянської історії нагадали з метою запропонувати актуальну, життєву та екзистенціальну інтерпретацію. Безсумнівно це сон, який Отець Боско зберіг на все життя в розумі та серці, про що він сам і заявив: «У цьому віці мені приснився сон, який залишив у моєму серці глибоке враження на все життя»[5]. Таким чином йдеться про сон, який присутній в ньому і на всьому шляху Салезіянського Згромадження аж дотепер і без жодного сумніву сягає всієї нашої Салезіянської Родини.

У словах отця Рінальді з нагоди сторічного ювілея сну читаємо: «Його зміст настільки важливий, що у цьому сторічному святкуванні ми маємо строгий обов’язок поглибити його завдяки ретельним роздумам над кожним його елементом і великодушно втілити в життя його вчення, якщо ми дійсно прагнемо називатися справжніми синами Отця Боско і досконалими салезіянами[6]. Ми глибоко переживаємо цю надзвичайну подію – двохсотрічний ювілей – яка безсумнівно матиме численні прояви у всьому салезіянському світі. Вияв цього всього досягне свого святкового і глибокого піку у обнадійливому перегляді нашого життя завдяки мужнім пропозиціям молоді, щоб допомогти їй мріяти «масштабно», будучи впевненими у присутності Господа Ісуса Христа і «тримаючи за руку» Наставницю, Пресвяту Богородицю.

1.    «МЕНІ ПРИСНИВСЯ СОН…»: ДУЖЕ ОСОБЛИВИЙ СОН

Саме так, 200 років тому, Джованніно Боско приснився сон, який «визначив» все його життя; сон, який залишив в ньому незмивний слід, а справжнє значення Отець Боско зрозумів лише наприкінці життя. Отож, сон, який розповів сам Отець Боско, відповідно до критичного видання Антоніо да Сільва Феррейра, від якого ми відійдемо через дві маленькі деталі[7].

[Вступ] У цьому віці мені приснився сон, який залишив у моєму серці глибоке враження на все життя.

[Хлопці і дії Джованні] Уві сні мені здавалося, що я знаходжуся біля дому на досить широкому подвір’ї, де зібралося багато хлопців. Одні сміялися, інші – бавилися, а деякі лаялися. Почувши ту лайку, я відразу ж побіг до них, намагаючись їх втихомирити за допомогою стусанів і слів.

[Поява благородного чоловіка] В цей момент з’явився один поважний, шляхетно одягнений Чоловік. Біла мантія вкривала все його тіло, а його обличчя було таке світле, що я не міг його розгледіти. Він покликав мене і наказав стати провідником тих хлопців, додавши таке: «Не стусанами, а любов’ю та лагідністю маєш здобути прихильність цих твоїх приятелів. Отож зараз же починай навчати їх, розповідаючи про гидоту гріха та цінність чеснот». Розгублений і наляканий, я додав, що я – бідний і неосвічений, тому не можу говорити про релігію з такими хлопцями. У цій хвилині хлопці перестали битися, галасувати, лаятися і зібралися навколо того Чоловіка, що промовляв до мене.

[Діалог про особу незнайомця] «Хто ви? – запитав я, майже не розуміючи того, що він казав. – Чому просите мене про неможливе?». «Саме тому, що речі, які видаються тобі неможливими, ти повинен зробити можливими через твій послух та навчання». «Де і як я можу здобути знання?». «Я дам тобі Вчительку, під опікою якої ти станеш мудрим, і без якої кожна мудрість стає безглуздям». «А хто ж ви такі, що так розмовляєте зі мною?». «Я Син Тієї, до якої твоя мати навчила тебе молитися три рази на день». «Моя мати каже мені не спілкуватися без її дозволу з тими, кого я не знаю; тому назвіть своє ім’я». «Моє ім’я запитай у моєї Матері».

[Поява жінки величного вигляду] І тієї хвилини я побачив біля нього Жінку, величного вигляду, мантія якої освітлювала все навколо неї, так ніби кожна частина тої мантії була блискучою зіркою. Помітивши, що я розгублено запитую та відповідаю, вона подала мені знак підійти до неї і зі всією добротою взяла мене за руку. «Дивись!» – сказала вона мені. Я поглянув і побачив, що ті хлопці зникли, а на їх місці з’явилося багато козенят, псів, котів, ведмедів та інших тварин. «Ось твоє поле, на якому будеш працювати. Стань покірним, сильним і витривалим. А те, що зараз станеться з цими тваринами, ти повинен зробити для моїх дітей». Я поглянув знову і ось, замість диких тварин, з’явилися лагідні ягнятка, що, підстрибуючи, підбігали, і мекали так, ніби вітали того Чоловіка і Пані. Тоді я, все ще уві сні, почав плакати і просив ту Пані, щоб вона пояснила мені все те, бо я не розумів, що воно означало. Тоді Вона поклала свою руку на мою голову і сказала: «У свій час ти все зрозумієш».

[Заключення] Після цих слів якийсь гуркіт збудив мене, і все зникло. Я був приголомшений. Мені здавалося, що руки боліли мене від тих стусанів, що я надавав тим лихим хлопцям; що обличчя також боліло мене від ляпасів, одержаних від тих бешкетників; а також той Чоловік і та Пані, і те, що вони сказали мені, так вразило мене, що я не міг заснути аж до ранку. Вранці я розповів цей сон спершу моїм братам, які висміяли мене. Розповів також матері й бабусі. Кожен вияснював цей сон по-своєму. Мій брат Джузеппе сказав: «Ти будеш пасти кіз і овець або інших тварин». Моя мати зауважила: «Хтозна, можливо, ти станеш священником». Антоніо рішуче промовив: «Мабуть ти станеш ватажком розбійників». Бабуся ж, яка чудово розбиралася у релігійних питаннях, хоча не вміла ні читати, ні писати, винесла остаточній вердикт: «Не потрібно звертати уваги на сни». Я думав так, як моя бабуся, але ніяк не міг викинути цього з голови. Речі, про які я розповім згодом, прояснять сенс цього сну. Я ніколи нічого не розповідав, а родичі про все забули. Та коли я у 1858 році поїхав до Рима, щоб поговорити з Папою про салезіянське згромадження, він попросив мене детально розповісти про все, що мало бодай якийсь відтінок чогось надприродного. Тоді я і розповів йому про сон, який мені приснився у віці дев’яти-десяти років. Папа наказав мені детально викласти його у письмовій формі та залишити його для заохочення синів згромадження, яке й було метою цієї поїздки до Рима.

Цей же сон ще не раз з’явиться в житті Отця Боско. Він сам, описавши власноруч у Спогадах цю подію, двохсотріччя якої ми відзначаємо, ще не раз згадуватиме його, коли через багато років знову почне бачити сни. Так, сон дев’яти років не був ізольованою подією. Він входить до довгої і взаємно доповнюваної низки омріяних епізодів, які супроводжували життя Отця Боско. Він сам поєднує три основоположні сни: у 1824 (Беккі), у 1844 (у Церковному колегіумі) і у 1845 (працюючи в закладах маркізи ді Бароло), в яких є елементи послідовності і новизни. У сні прекрасно розпізнається ця перша картина і сцена поля у Беккі, але з новими деталями, реакціями, повідомленнями, пов’язаними з етапами життя вже не маленького Джованніно, а Отця Боско у повному розквіті його місії.

Іншого разу, багато років по тому, сам Отець Боско розповів цей сон отцеві Барберісу. Це був 1875 рік, коли йому було вже 60 років. В той період Отець Боско був свідком зародження Салезіянського Згромадження (18 грудня 1859), Архибратерства Марії Помічниці християн (18 квітня 1869), Інституту Дочок Марії Помічниці (5 серпня 1872) і Благочестивого Товариства Салезіян-співпрацівників (оригінальна назва, яку дав Отець Боско), яке утвердили 9 травня 1876 року.

Коли Отець Боско востаннє побачив цей сон, він вже був дорослим зрілим чоловіком: він багато чого пережив, подолав численні труднощі та особисто констатував, що Ласка любові Пресвятої Богородиці зробила для його дітлахів; він бачив численні чудеса Провидіння і немало вистраждав. «“Одного дня ти все зрозумієш” почув він у першому сні, а у 1887 під час Служби Божої з нагоди освячення церкви Пресвятого Серця у Римі, він знову почув цей голос і радісно розплакався. Він плакав, дивлячись на дивовижні результати своєї непохитної віри»[8].

2.       СОН, НА ЯКИЙ ПОСИЛАЛИСЯ УСІ ГЕНЕРАЛЬНІ НАСТОЯТЕЛІ

Мене особливо вражає той факт, що всі Генеральні Настоятелі (за винятком отця Руа, в чиїх записах я не знайшов жодної відповідної цитати) посилались на сон, на цей сон Отця Боско, який визначив наше Згромадження і Салезіянську Родину. В даному випадку я використав прекрасну працю брата Марко Бея[9].

Отець Паоло Альбера, другий наступник Отця Боско, говорячи про Ораторію Вальдокко як про Ораторію Отця Боско (першу і впродовж багатьох років єдину його діяльність), згадує про сон, як про дивовижний сон, в якому Боже Провидіння довірило йому особливу місію:

«Першою діяльністю, зокрема впродовж багатьох років єдиною, Отця Боско стала його Ораторія, яку він вже бачив заздалегідь у дивовижному сні, який він побачив дев’ять років, а також в деяких наступних снах, яку поступово просвітили його щодо діяльності, яку йому довірило Провидіння»[10].

Отець Філіппо Рінальді, третій наступник Отця Боско, є тим, хто мав можливість відзначити першу соту річницю цього сну. І він зробив все для того, щоб все Згромадження було пронизано ласкою переживання цієї події. Він заохочував наступним чином:

«У моєму окружному листі про Ювілей наших Статутів я вже наголошував, мої дорогі, про соту річницю першого сну Отця Боско, запрошуючи вас роздумати над цим сном і практикувати його (…). Перечитаймо разом, мої найдорожчі, сторінку, написану нашим блаженним Отцем для нашого повчання, в послуху Вікарію Ісуса Христа; так, перечитаймо її з великим благочестям і відкладімо в нашому розумі, слово за словом, цю сторінку, яка по-євангельськи описує нам надприродне походження, глибоку природу і особливу форму нашого покликання. Чим частіше її перечитуєш, тим більш новою та яскравою вона стає»[11].

У тому ж тексті він дає зрозуміти співбратам, що як через сон дев’яти років Отець Боско був покликаний до місії, так і ми були покликані під проводом Пресвятої Богородиці. Саме Вона вказує нам наше поле діяльності і багатьма способами заохочує нас здобути дари покори, сили і витривалості. Ми прекрасно розуміємо, яким чином стосується нас безапеляційне запрошення бути сильними, покірними і витривалими. Запрошення, яке Жінка зі сну скерувала Джованніно Боско.

«Ми також отримали наказ здобувати необхідні засоби для втілення в життя цього методу, а саме послух і навчання під проводом Пресвятої Богородиці, що ми й зробили (чи продовжуємо робити) за роки нашої богопосвяченої і священничої підготовки. За всі ці прекрасні роки Діва Марія взяла й нас за руку і, вказавши нам майбутнє поле діяльності, заохотила нас всіляко здобувати покору, силу і витривалість, адже саме це якості, які передусім потрібні для кожного сина Отця Боско. Ми також зможемо побачити безліч молодих осіб, які спочатку нічого не знали про Бога, можливо будучи бідними жертвами зла, а згодом стануть просвітленими, зціленими і радими святкуванню з Ісусом Христом і Марією Помічницею християн»[12].

В якості заохочення якісно і масштабно відзначити це двохсотріччя я звернуся до Салезіянського Бюлетня часів отця Рінальді, в якому йдеться про святкування в Римі в його присутності:

«Через один сон, – писала газета Corriere d’Italia у своєму останньому виданні, – через ідеальну красу одного сну вчора на великому подвір’ї Згромадження Отця Боско у Римі зібрався натовп тисяч аплодуючих душ, і кардинал Кальєро, великий місіонер, наступник Отця Боско отець Рінальді та Міністр Італії П’єтро Феделе віддали шану, зворушені силою духу незрівнянного Наставника, який у яскравій покорі віри слідував блискучими шляхами цього великого сну (…). Жива корона з молоді і дітей, учнів Отця Боско; величезний натовп людей з усіх прошарків: робітники, вчителі, солдати, священники, які всі зібралися заради великого Вчителя».

«Сто років тому (ще один святий рік, про який не треба забувати) маленький Отець Боско побачив прекрасний дивовижний сон. Спочатку він побачив групу дітлахів, які кричали, сварилися між собою і богохулили; він намагався вгамувати їх палицею, а потім він побачив Пані та Пана, які повели його до іншої групи, яка складалася з хижих тварин, які також сварилися між собою, але на знак цих Двох вони перетворилися на мирних ягнят»

«Сто років по тому цей сон став дійсністю – яскравою, пульсуючою, грандіозною. Це чудова історія, яка вже тепер зобов’язує долі мільйонів людей, у школах, на місіях, в житті, в молитві і надії; це всі ті хто вітав і вітає Отця Боско, найвизначнішого і найбільш святого вчителя життя, якого Церква та Італія дала світу»[13].

І Отець П’єтро Рікальдоне, четвертий наступник Отця Боско, вбачає паросток Ораторії і всієї Салезіянської діяльності у сні Джованніно у дев’ять років. «Буде багато інших етапів» – каже отець Рікальдоне, – «багато зупинок у цій подорожі, перш ніж він прийде до Пінарді, на свою територію».

«Безсумнівно, перший паросток Ораторії та всього Салезіянського Згромадження ми бачимо у доленосному сні, який приснився Джованніно у дев’ять років. І вже тоді велична Жінка сказала пастушку з Беккі: «Ось твоє поле, на якому будеш працювати. Будь покірним, сильним і витривалим, а те, що зараз станеться з цими тваринами, ти повинен зробити для моїх дітей».

Беккі, Монкукко, Кастельнуово, К’єрі… Це вже інші етапи, але Джованніно Боско щойно розпачав свій шлях. Він крокує до більшої мети. 8 грудня 1841 року це не просто точка призначення, це – нова відправна точка. Йому ще багато треба буде пройти, перш ніж дістатися до сараю Пінарді на Вальдокко, своєї обіцяної землі, і відтоді ми бачимо, як він міцніє і стає гігантом попри всі людські очікування»[14].

Отець Рікальдоне взагалі вважає, що любов і запал Отця Боско в питанні покликань теж сягають корінням сну дев’яти років:

«Любов і запал Отця Боско до покликань починається з доленосного сну, який йому приснився у 9 років і який повторювався у різних формах, зберігаючи суть, впродовж ще двадцяти років (…) І справді, після цього сну у Джованні зміцніло бажання вчитися, щоб стати священником і посвятитися спасінню молоді»[15].

Отець Рінато Дзіджотті, п’ятий наступник Отця Боско, по-особливому підкреслює великий дар, яким Наставниця стала для Отця Боско. Дійсно, це Господь дарує власну Матір Джованніно, особливо в якості провідниці. Він так це каже:

« «Я дам тобі Вчительку, під опікою якої ти станеш мудрим, і без якої кожна мудрість стає безглуздям» – це доленосні слова з першого сну, які сказав загадковий персонаж: «Син Тієї, до якої твоя мати навчила тебе молитися три рази на день». Тобто це Ісус дарує Отцеві Боско свою Матір в якості Наставниці і непомильної провідниці на важкому шляху всього його життя. Як можна повністю віддячити за цей надзвичайний дар Небес для нашої Родини? »[16].

Це вона, Матір, Богородиця, Пані зі сну стане всім для Отця Боско. Впевненість отця Дзіджотті в цьому була непохитною, і саме тому він просив про це кожного салезіянина:

«Пресвята Богородиця, якій мама його посвятила при народженні, просвітила його майбутнє у сні дев’яти років, а потім повернулася, щоб утішити його і давати поради у тисячі різних способів, у снах, у внутрішньому баченні стану душ, у безкінечних чудах і ласках, які він вчинив, взиваючи до неї. Богородиця була всім для Отця Боско, і салезіянин, який хоче здобути дух Засновника, має наслідувати його у цьому набоженстві»[17].

І отець Луїджі Річчері, шостий наступник Отця Боско, має прекрасні слова про значення сну дев’яти років. Отець Річчері підкреслює, що цей сон був настільки важливим для Отця Боско, що назавжди закарбувався в його серці та думках, і саме завдяки цьому він відчув, що Бог кличе його:

«Сон дев’яти років, – пише Отець Боско у своїх “Спогадах”, – це сон, який закарбувався в думках на все життя” (MO, 20). Незмивне враження цього сну-видіння зумовлене тим, що він був, неначе раптове світло, яке просвітлювало сенс його молодого життя і визначало його курс. Як маленький Самуїл, Отець Боско відчув, що Бог кличе і посилає його на місію: невпинно спасати молодь з усіх куточків світу, як з християнських країн, так і всіх тих, хто у нехристиянських країнах живуть в очікуванні великого приходу нашого Господа»[18].

Отець Річчері каже, що саме це той сон, в якому Отець Боско, попри брак ясності через його юний вік, відчуває велику цінність життя заради спасіння душ, і це переконання формується в його житті, думках і дусі як дар Божої ласки. Завдяки цій вирішальній події Отець Боско вперше зрозумів, чим в майбутньому стане Запобіжна система. «Не стусанами, а любов’ю та лагідністю маєш здобути прихильність цих твоїх приятелів» – писав Отець Боско в розповіді про цю подію, наводячи слова Пані. В майбутньому взагалі можна було говорити про цінні взаємини Отця Боско з Пресвятою Богородицею. Ось як гарно це виразив отець Річчері:

«Починаючи з цього сну, між Отцем Боско і Пресвятою Богородицею сформувалися ті взаємини і постійна співпраця, якою вирізняється життя майбутнього апостола»[19].

Отець Еджідіо Вігано, сьомий наступник Отця Боско, пропонує інші не менш стимулюючі роздуми. Мені приємно бачити цю чудову низку послідовності всіх Генеральних Настоятелів у читанні, роздумах й інтерпретації цього сну, віднаходячи в ньому корисні навіть для теперішнього часу моменти. Отець Вігано, як й інші наступники Отця Боско, підтверджує, що саме Діва Марія є справжньою натхненницею, Наставницею і провідницею покликання нашого Засновника Отця Боско.

«Мені насправді дуже цікаво зауважити, що вже в 9 років у знаменитому сні (який ще не раз повториться і якому Отець Боско приписує особливий вплив на його життя) Марія звертається до його віри в якості важливого персонажу, який безпосередньо зацікавлений у проєкті місії його життя; це Жінка, яка виявляє особливу “душпастирську” стурбованість щодо молоді: дійсно, вона постала перед ним “у вигляді пастушки”. Треба одразу ж наголосити, що не Джованніно обрав Марію, а саме вона приходить з ініціативою: на вимогу свого Сина вона буде натхненницею і наставницею його покликання»[20].

Надзвичайний досвід Джованні дав йому змогу започаткувати особливі відносини з Дівою Марією – Жінкою зі сну. І саме тому Отець Боско по-особистому відчуватиме дуже велику любов Марії: йдеться про дійсно особливі взаємини з Богородицею.

Також і отець Хуан Едмундо Веккі, восьмий наступник Отця Боско, зауважує, будучи переконаним, як і Отець Боско, у місії послання до молоді, що все має бути зосереджено на цій єдиній святій меті – молоді. І саме їй треба приділяти всі свої сили. Саме такою є лінія розповіді Отця Боско у Спогадах про Ораторію, починаючи з першого сну: «Господь послав мене до молоді, тому треба, щоб Він вберіг мене від інших справ і зберіг моє здоров’я для юних осіб»[21]. Він завжди був переконаний, що він є знаряддям Господа, тож все його життя позначене цим покликанням і місією серед молоді. Це підтверджує й інший прекрасний експерт з життя Отця Боско: «Віра в те, що він знаряддя Господа для особливої місії, у нього була дуже глибока і непохитна. Це сформувало у ньому релігійне ставлення, типове для біблійного слуги, пророка, який не може ослухатися Божої волі»[22].

І наостанок, отець Паскуаль Чавес, дев’ятий наступник Отця Боско, пропонує нам дуже зворушливі слова. Це гімн постаті мами Маргарити, яка з Божою ласкою зуміла супроводжувати Джованніно, інтерпретуючи і вгадуючи, як у сні дев’яти років Господь і Пресвята Богородиця покликали її сина до надзвичайно особливої місії. Отець Паскуаль стверджує, що мама Маргарита – це справжня «салезіянська» вихователька.

«Саме це мистецтво виховання дозволило Мамі Маргариті відкрити сили, приховані в її дітях, вивести їх на світло, розвинути їх і практично вручити в їхні руки. Передусім це стосується її найбагатшого плоду: Джованні. Наскільки вражає зауважити в Мамі Маргариті це свідоме і чітке почуття “материнської відповідальності” у християнському і близькому супроводі сина, залишаючи йому автономію в покликанні, але постійно супроводжуючи його на всіх етапах життя аж до своєї смерті!

Сон Джованніно у дев’ять років був віщим не тільки для нього, але й вочевидь для Мами Маргарити. Саме вона сказала: “Хтозна, можливо, ти станеш священиком”. І кілька років по тому, коли вона зрозуміло, що в домі була негативна для Джованні атмосфера через характер старшого брата Антоніо, вона пожертвувала тим, щоб не залишати його вдома, а відправила його на підробіток на ферму Молья в Монкукко. Мама, яка відпускає зовсім юного сина працювати на фермі, приносить неймовірну жертву, та вона це зробила не тільки для того, щоб ліквідувати родинний розбрат, але щоб Джованні пішов тим шляхом, який йому (і їй) об’явив сон (…). Боже Провидіння дало їй ласку стати “салезіянською” вихователькою»[23].

3.   ПРОРОЧИЙ СОН: вагома дорогоцінність у харизмі Родини Отця Боско

У попередніх пунктах ми читали, як отець Філіппо Рінальді запрошував співбратів і, звичайно ж, дочок Марії Помічниці, Салезіян-співпрацівників, набожних до Марії Помічниці і, гадаю, випускників салезіянських закладів перечитати сон, поглибити його, засвоїти і відчути його відлуння в серці. Я в цьому не сумніваюсь. Звісно ж, наявна певна одностайність у всіх текстах (чи то історичні дослідження, чи історичні  критичні тексти, роздуми про салезіянську духовність, чи виховно-душпастирські тексти) у тому, щоб визнати, що цей сон – це щось набагато більше, ніж просто сон. У ньому закладено так багато харизматичних елементів, що я ризикну назвати його вагомою дорогоцінністю нашої харизми і справжньою «навігаційною мапою» для Родини Отця Боско.

Можна спокійно сказати, що в ньому нічого не бракує і немає нічого зайвого. І саме про це я б хотів зараз поговорити.

1.1.         Дивлячись на сон

З чого ж розпочати? Передусім з самого сну, оскільки в ньому знаходиться дивовижне харизматичне багатство. Як я вже сказав, в ньому немає жодного зайвого слова і звісно ж нічого не бракує. Більш, ніж очевидним є зусилля Отця Боско описати його, щоб донести до нас той факт, що йдеться не просто про якийсь сон, ми повинні сприймати його як СОН,  який позначив все його життя, навіть якщо в дитинстві він і не здогадувався про це. Справді, «Отець Боско, майже 60-річний, почувався старим, що так і було на той час, і він був змушений вирішити питання про історично-духовне підґрунтя свого Згромадження, згадавши провіденційні початки. Що може бути краще, ніж “розповісти” своїм синам, що ясла “Згромадження Ораторії” на своїх початках, у своєму розвитку, меті та методі були структурою, яку забажав Господь в якості засобу для спасіння молоді в актуальну епоху?»[24].

Справді, Спогади про Ораторію, в яких Отець Боско розповідає про свій сон, є нічим іншим, як сном, що розтягнувся на все його життя, в Ораторії і Згромадженні. Саме тому він пише у вступі до свого рукопису:

«Я спробую викласти певні конфіденційні дрібнички, які зможуть стати світлом, або допоможуть тим інституціям, які Боже Провидіння вирішило довірити Товариству святого Франциска Сальського»[25]. І: «Чому може допомогти ця праця? Вона стане нормою для подолання майбутніх труднощів, яка враховує уроки минулого. Вона допоможе пізнати те, як сам Бог направляв наші дії в часі. Вона допоможе моїм синам зрозуміти завдяки подіям з життям їхнього батька те, що я, будучи покликаний Богом, буду змушений здати звіт, коли мене вже не буде серед них»[26].

Розповідь Спогадів про Ораторію (і сну дев’яти років) була настільки важливою, що в її дослідження були залучені фахівці салезіяни, які з роками вбачали нові перспективи. Особливо багатим прикладом є певні підкреслення видатного дослідника салезіянської педагогіки отця П’єтро Брайдо, які він створив за кілька десятиліть своєї праці. Йдеться про «повчальну історію, яку засновник лишив членам Товариства апостолів і вихователів, які повинні були продовжити його справу і стиль, слідуючи його вказівкам і радам» (1965); або ж «історія ораторії більш “богословська” і педагогічна, аніж реальна, можливо “теоретичний” документ анімації, над яким найдовше роздумував Отець Боско» (1989); «можливо це текст, найбагатший на запобіжний зміст і вказівки», з тих, що написав Отець Боско: «підручник педагогіки і духовності, про які він розповів з огляду на чітку ораторійну перспективу» (1999); або ж текст, в якому «притча і повідомлення» передують «історії», щоб показати Божу дію у людському житті, і, таким чином, підбадьорюючи і відновлюючи, «втішити і утвердити учнів» з чіткої ораторійної перспективи (1999)[27].

Одним з камінців цієї дорогоцінності є те, що ми входимо в сон з салезіянським серцем, яким би не був наш салезіянсько-християнський шлях: ми готові вчитися, ми готові почути заклик Господа, який супроводжує наше життя і супроводжував життя Отця Боско, і почуватися синами і дочками перед обличчям тієї спадщини, яка нам дісталася від нашого Батька. А все це чому?

Якщо не стати ВІРУЮЧИМИ і не бути впевненими, що Бог діє в історії – історії Отця Боско і кожного з нас – то навряд чи можливо зрозуміти бодай щось зі Спогадів про Ораторію і сну. Все це буде просто «гарною казкою».Якщо не стати СИНАМИ ЧИ ДОНЬКАМИ, то неможливо зрозуміти батьківські почуття, які Отець Боско прагне донести через Спогади про Ораторію.Якщо не стати УЧНЯМИ, готовими вчитися, то просто неможливо увійти в дух Спогадів про Ораторію і сну.

Мені здається, що ці три початкові установки (віра, синівство і учнівство) є «головними ключами» для розуміння і прийняття того, що Отець Боско розповів і залишив в якості духовної спадщини. Те, що сталося в його житті, визначило його і освітило назавжди, Отець Боско вирішив передати в спадщину, яка б суттєво допомогла його Салезіянам і всім тим, хто завдяки ласці почувається і є частиною його Родини.

1.2.         Молодь – головний учасник сну…

Вже з самого початку сну «ораторійна місія», довірена Отцеві Боско, є очевидною, хоча на той час він ще не зовсім розуміє, як її реалізувати. Як ми бачимо, сцена наповнена дітьми, які є абсолютно реальними у сні Джованніно.

Окрім того, я вважаю, що можна стверджувати, що молодь – це головний учасник сну. Хоча хлопці нічого не сказали, все закручено навколо них. Також «небесні» персонажі і сам Джованніно Боско опинилися там саме через молодь і заради неї. Якщо зі сну забрати дітей, то в ньому не залишилося б нічого важливого для нашої місії.

Що цікаво, що вони не є певною світлиною, яка фіксує картинку за мить. Ці хлопці постійно рухаються: як тоді, коли вони агресивні (як вовки) і не можуть нормально поводитися, так і тоді, коли вони перетворюються так, як Небесна Пані просить у Джованніно, ставши (як ягнята) спокійними, привітливими і ввічливими дітьми. Найважливішим у сні є те, що Отець Боско вчиться сам, а згодом навчить і своїх наступників, що процес перетворення завжди є можливим. Йдеться про певний «пасхальний» рух – назвемо це так – навернення і зміни вовків на ягнят, а ягнят у молодіжну спільноту, яка вшановує Ісуса та Марію. Це однозначно суттєвий і центральний елемент сну.

1.3.         …місце з чітким покликанням

«Стань покірним, сильним і витривалим. А те, що зараз станеться з цими тваринами, ти повинен зробити для моїх дітей»[28]. Те, що відбувається у сні, це передусім покликання, запрошення, яке здається неможливим і недосяжним. Джованніно Боско прокидається втомленим. Він навіть плакав. І коли покликання надходить від Бога (персонаж величного вигляду – це сам Ісус), то напрям такого покликання може бути непередбачуваним і тривожним.

Цей момент особливий у сні. Він просто унікальний. Кажу це, бо може здатися, що через вік, життя без батька, бідне існування, внутрішні родинні проблеми, сварки з братом Антоніо, труднощі з доступом до школи через відстань, необхідність працювати на полі і доглядати за худобою, у Джованні не було жодного іншого майбутнього, окрім як залишитися в селі. Всім нам цей сон може здатися неможливим. Він міг приснитися комусь іншому, але не йому. Так цей сон пояснювали і його рідні. Згадаймо слова його бабусі: «Не потрібно звертати уваги на сни»[29].

Але саме ця складна ситуація робить Отця Боско (тоді ще Джованніно) таким людяним, потребуючим допомоги і, водночас, сильним і захопленим. Його силою були воля, характер, темперамент, сила духу і впевненість його матері, Мами Маргарити. Глибока віра мами і сина зробили все це можливим. Сон залишиться там, але він зрозуміє його згодом: я поступово зрозумів, як це все справдилося… Жодної магії, жодної «сліпої долі», жодного передпризначення. Це життя, яке наповнене змістом, проханнями, жертвами, а також вірою і надією, які надихають нас щодня.

У сні з’являється дуже поважний Чоловік, який говорить з Джованні, ставить йому запитання і ввіряє його в руки своєї Матері, величної Пані. Це однозначно відправка на місію. Місію пастиря-вихователя, в якій вказано навіть метод лагідність і любов. Наведу приклад його відповіді на покликання:

«Джованні, вірний з самого дитинства Божому натхненню, починає працювати на полі, довіреному йому Провидінням. Йому не було й десяти років, коли він вже був апостолом серед свої земляків у Муріальдо. Хіба це не була перша Ораторія? Нехай це тільки ембріон, чернетка, розпочата у 1825 році завдяки тим засобам, які відповідали його віку та освіті. Маючи неймовірну пам’ять, люблячи книги, уважно слухаючи проповіді, він все перетворював на скарб, уроки, факти, приклади, щоб все це розповісти своїй невеликій аудиторії, прививаючи з надзвичайною ефективністю любов до чеснот у всіх тих, хто збирався, щоб побавитися з ним і почути його нехай дитяче, але тепле слово»[30].

1.4.         І саме Марія назавжди визначить сон Джованніно і життя Отця Боско

Ми наближаємося до центрального моменту сну: материнське посередництво величної Пані. Для Джованніно Боско його мама і Матір Того, Кого він згадував тричі на день, будуть осередком людяності, де можна відпочити, віднайти впевненість і притулок у найважчі моменти.

 «Я дам тобі Вчительку, під опікою якої ти станеш мудрим, і без якої кожна мудрість стає безглуздям». І саме вона вкаже йому поле, на якому йому доведеться працювати, і метод, який треба буде використовувати: «Ось твоє поле, на якому будеш працювати. Стань покірним, сильним і витривалим». Марія з самого початку знаходиться в основі народження нової харизми, оскільки саме вона володіє даром носити в лоні і народжувати. Саме тому, коли йдеться про Засновника, який має отримати від Святого Духа початкове світло харизми, Господь постановляє, що Його Матір, Діва П’ятидесятниці і непорочна модель Церкви, має бути його Наставницею. Лише вона, «сповнена благодаттю», розуміє всі харизми, як особа, котра знає всі мови і спілкується ними, як рідною[31]. Це було так, ніби величний Чоловік зі сну сказав юному Джованніно Боско: «Відтепер слухайся її».

«Одразу ж зауважмо, що не Джованніно обрав Марію, а саме Марія з’являється з ініціативою вибору: на прохання свого Сина вона стане Натхненницею і Наставницею його покликання»[32].

Цей жіночо-материнсько-марійський вимір є одним з найскладніших у сні. Коли ми спокійно дивимось на цю дійсність, то цей аспект стає по-справжньому прекрасним. Сам Ісус дає йому наставницю в особі своєї Матері, а «Його ім’я він має спитатися у Неї». Джованніно має працювати «з Її дітьми», і саме «Вона» подбає про тривалість сну в житті, візьме його за руку до того часу, коли він нарешті все зрозуміє.

Наявна надзвичайна умисність в тому, щоб сказати, що у салезіянській харизмі задля найбільш потребуючої і найбіднішої молоді вимір ставлення з «лагідністю», ніжністю і любов’ю, як і «марійський» вимір, це непорушні істотні елементи для того, хто прагне жити цією харизмою. Богородиця прекрасно знає, що таке формація до «мудрості харизми». Саме тому неможливо зрозуміти, що в салезіянській харизмі може бути хтось (особа, група чи згромадження), хто поставить на друге місце марійську присутність. Без Марії з Назарета ми говоримо про іншу харизму, не салезіянську, не про синів і дочок Отця Боско. Отець Дзіджотті прекрасно це описує у дослідженні про коментарі Генеральних настоятелів щодо сну:

«Я б хотів, щоб всі салезіяни було твердо переконані у цьому важливому факті, який осяює небесним світлом все життя святого і дає неймовірну цінність всьому тому, що він зробив і сказав за життя: Пресвята Богородиця, якій мама посвятила його при народженні, просвітила його майбутнє у сні дев’яти років, а потім повернулася, щоб утішити його і давати поради у тисячі різних способів, у снах, у внутрішньому баченні стану душ, у безкінечних чудах і ласках, які він вчинив, взиваючи до неї. Богородиця була всім для Отця Боско, і салезіянин, який хоче здобути дух Засновника, має наслідувати його у цьому набоженстві»[33].

1.5.         Відкритий на дію Святого Духа, довіряючи Провидінню

Звісно, навчитися можна багато чого. Стати покірними, сильними і витривалими означає підготуватися до того, що на нас чекає. Джованні Боско має бути покірним і відкритим на мудрість Вчителя. Йому треба навчитися бачити і відкривати процеси перетворення; розуміти, що цей шлях з молоддю веде до життя та зустрічі з Чоловіком зі сну та Його матір’ю, веде до Христа і Марії. Джованні Боско все це зрозумів.

Ключовим моментом є послух Богові, відкритість на дію Святого Духа. Як Марія є тією, яка покладається на те, що має статися, яка допускає, щоб у ній сповнилася Божа воля, сказавши «нехай станеться» і Велике бо вчинив в мені Всемогутній, так і кожен салезіянин, дочка Марії Помічниці, салезіянин-співпрацівник, кожен набожний до Марії Помічниці, кожен член нашої Салезіянської Родини, яка є Родиною Отця Боско, має навчитися і набути цього стилю відкритості на дію Святого Духа. Додам, що я б хотів, щоб цей стиль став тілом і життям на всіх етапах початкової і постійної формації у кожній салезіянській групі, закладі та згромадженні. І не забуваймо, що «вчителі» і «учні» мали б бути першими тими, хто відкривається на формування Святим Духом, як Марія.

Цей сон пропонує (як ніщо інше) те, що можна назвати невід’ємними ключовими елементами ДНК харизми. Саме ці елементи або ж «засади» допоможуть нам діяти відповідно до творчої вірності.

І не забуваймо, що це спільнотне завдання, ми повинні діяти разом, «синодально» як Салезіянська Родина.

Супроводжувати Отця Боско в роздумах про його сон дев’яти років означає також підкреслити його віру в Провидіння, щоб, як і він, «зрозуміти все у свій час». Цей сон вже сам по собі був для Отця Боско дією Провидіння. Це радикальне переконання, основоположний життєвий вибір, «суть душі Отця Боско», центральний пункт, найглибша його частина. Безсумнівно, що уповання на Боже Провидіння, чого він навчився від матері, стало вирішальним для нашого Батька і має бути і для нас гарантією тривалості салезіянської духовності. Це віра в Бога, довіра Йому, адже Бог, якого Отець Боско навчився любити – це Бог, якому можна вірити. Він діє в історії і зробив це в історії Ораторії так, що Отець Боско 2 лютого 1876 року сказав салезіянським директорам такі слова:

«Інші Згромадження і Чини мали на початках певне натхнення, якесь видіння, щось надприродне, що дало поштовх заснуванню і забезпечило існування. Та здебільшого справа обмежувалася одним або кількома такими фактами. Натомість у нас все зовсім інакше. Можна сказати, що не було нічого такого, чого не було дотепер. Згромадження не зробило жодного кроку без надприродної поради; не було жодних змін чи вдосконалень без чіткого Божого наказу… Ми могли б спокійно описати все, що сталося, ще до того, як це сталося»[34].

1.6.         Але «не стусанами». Мистецтво лагідності і виховної терпеливості

У сні йдеться не тільки про минуле, але й про теперішній час, про надзвичайно актуальне сьогодення. Слова «не стусанами», які Богородиця сказала Джованніно уві сні, актуальні для нас і тепер, і необхідно як-слід роздумати над нашим салезіянським методом виховання молоді, адже дискурс про ненависть і насилля тільки міцніє. Наш світ стає дедалі більш агресивним, а ми – вихователі і євангелізатори молоді – повинні стати альтернативою тому, що так тривожило Джованніно в його сні і ранить нас сьогодні. Як свого часу сказав у Гаслі 2012 Генеральний Настоятель Паскуаль Чавес[35], ми безсумнівно повинні «боротися з вовками», які хочуть знищити ягнят: байдужість, етичний релятивізм, споживацтво, яке руйнує цінність речей і досвіду, фальшиві ідеології і все те, що дійсно ранить і є справжнім насиллям.  

Я вважаю, що це зараз актуально так само, як і тоді, коли Джованніно (наш майбутній Отець Боско) це почув.

«Не стусанами» – це «абсолютне ні». Це дуже чітка думка і єдине зауваження, мало не докір, який Джованні отримує у сні. Це йде на першому місці і для нас це велике переконання, що шлях сили і насильства не веде у правильному напрямку харизми. «Стусани» зі сну мажуть виражатися у тисячу способів. І справді, я зацікавився, щоб прочитати, роздумати і визначити більшість форм, більш чи менш прихованих, насилля, які нас оточують і мають бути виключені з нашого виховно-душпастирського горизонту і з нашого харизматичного всесвіту

 «Не стусанами» означає свідомо боротися, без жодних виправдань, з усіма типами насилля:

Фізичне насилля, яке руйнує тіло (поштовхи, удари, ляпаси, кидання предметів).Психологічне і словесне насилля, яке шкодить самоповазі. Насилля, яке ображає і дискваліфікує, ізолює, моніторить і контролює без жодної поваги. Це психологічне зловживання зумовлює той факт, що багато людей почуваються неповноцінними; це насилля породжує в таких осіб відчуття, що вони інші і завжди помиляються, що вони незрілі; це насилля і це зловживання з боку тих, хто цікавиться лише власною вигодою.Афективно-статеве насилля, яке завдає шкоди тілу, серцю і найглибшим почуттям, яке залишає незмивні сліди болю і може виражатися усно чи письмово, поглядами чи знаками, які виражають непристойність, переслідування, знущання і образу.Економічне насилля, через яке твої гроші чи кошти для доброї справи, утримують чи крадуть. Насиллям є і кібер-насильство, “кібербулінг” з утисками через інтернет, веб-сайти, блоги, елктронні пости чи відео.Насилля, народжене з соціального виключення, яке дивиться на осіб, учнів, виключену або принижену привселюдно молодь без жодної поваги.

Насилля, яке вирізняється поганим ставленням, такими словами, як погроза, маніпуляція, недооцінка, відкидання, заперечення, приниження, образа, знущання і байдужість.

Безсумнівно, харизматично в нас є ліки для таких ситуацій, які шкодять життю. Йдеться про душпастирську геніальність Отця Боско. «Згадаймо, що втручання Марії у першому сні Джованніно Боско стало тим, що визначило з самого початку цю “апостольську геніальність”, якою ми вирізняємося в Церкві, тож прошу вас зосередити наші роздуми на проєкті, яким відзначається наша душпастирська геніальність: Запобіжна система»[36].

1.7.         ВОНА, Пані: Наставниця і Матір

Пані зі сну виступає Наставницею і Матір’ю. вона є матір’ю для обох: для Чоловіка зі сну і самого Джованніно; матір, яка бере його за руку і каже:

“Дивись”: наскільки важливо для нас вміти дивитися, і скільки ж проблем, коли ми не можемо «бачити» молодь в її дійсності, тим, ким вона є; коли ми не можемо побачити її справжню суть, найтрагічніше і найболісніше в її житті. «Дивись» – це перше слово, яке каже «Пані величного вигляду, мантія якої освітлювала все навколо неї так, ніби кожна частина тої мантії була блискучою зіркою».

Не особливо зосереджуючись на інтерпретації окремого дієслова, мені здається, що це запобіжний знак того, що стане шляхом нашого Батька, який практично повністю буде побудований на досвіді. Подумайте, наскільки важливі очі в житті Отця Боско… Саме те, що він бачить по приїзді до Турина – вірніше те, що отець Кафассо допоміг йому побачити – допоможе народитися нашій місії. Саме з того, як він бачить  кожну дитину (згадаймо перші зустрічі у написаних ним біографіях): ось де початок, який є своєрідним дивом, за яким слідує все інше, як для Савіо, так і для Магоне, Руа, Кальєро… В музеї у К’єрі знаходиться скульптура, яка представляє очі і погляд Отця Боско і знаходиться біля його вівтаря з 1988 року. Є щось унікальне у цьому погляді, і слова «дивись» сказані Марією не менш оригінальні і унікальні.

Саме у «дивись» можна віднайти чітке посилання на таке основоположне для нас слово, як асистенція. І ми всі знаємо, наскільки вона важлива.

Але моя увага не сильно віддаляється від поля Беккі, адже Джованніно, навіть не усвідомлюючи цього, сформується завдяки досвіду: він вчитиметься від життя, особливо в моменти особливої скрути і труднощів.

«Дивись» веде особу до виходу з себе, вловити щось поза власним горизонтом і перевершує власну уяву, стає запрошенням, викликом, провокацією, закликом і вказівкою. Оскільки це потребує повного залучення, чим і вирізнятиметься Джованні, працюючи з молоддю. Звідси випливає і важливість середовища в усій салезіянській педагогіці.

Не пропадає нічого з необхідної турботи про внутрішній світ і тишу. Ми покликані здійняти погляд і тоді, коли споглядаємо таємницю Бога, і тоді, коли проходимо повз чоловіка, який «спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого» (Лк. 10, 30). Саме цим завжди й вирізнявся Отець Боско з юних років аж до кінця свого життя.

«Вчись»: стати покірними, сильними і витривалими, адже потрібна простота перед обличчям всього нахабства, сила перед обличчям всіх тих речей, з якими ми зустрінемося в житті, і витривалість, тобто стійкість – вміння не здаватися, не опускати руки, коли здається, що вже ні з чим не впораєшся.

Цікаво зазначити, що «лагідним» (покірним, сильним, витривалим) Джованніно зробили події (досвід), який Провидіння (Марія) поставила на його шляху. Наприклад, після сну у лютому 1828 (коли йому було лише 12 років), мама Маргарита була змушена вислати його з дому через конфлікт з Антоніо. Джованні ввечері прийшов на ферму Молья, де його прийняли більше з жалю, а не через потребу в працівниках – зима аж ніяк не той період для винаймання персоналу. Та все одно ферма досить далеко і водночас достатньо близько до Мокукко, де працював один з найкращих пастирів в історії Туринської єпархії – отець Франческо Коттіно (про якого наша салезіянська література мало згадує). З ним Джованні зустрічався щонеділі. Так період, який звіщав темряву і смуток, став важливою нагодою для його життя. Ми знаємо, що 3 листопада 1829 вуйко Мікеле поверне його до родини в Беккі, а 5 листопада Джованні зустріне отця Калоссо, який повертатиметься з місій у Буттільєрі.

Тому я вважаю дуже важливим підкреслити неймовірне режисерство-супровід Провидіння. Джованні відповідає на це вільним залученням. Саме події та особи, які в потрібний момент наслідують одне одного, стали творцями цього «покірного, сильного і витривалого» хлопця, який був необхідним для місії, яка поступово дозрівала в ньому.

Тож очевидною є першість Ласки, що стосується передусім нас, якщо ми в стані дозволити їй формувати нас, і що є таким плідним для місії. Доходить до того, що вже не залишається жодних меж чи труднощів, які могли б завадити зросту у тій повноті життя, якою є святість, незалежно від контексту, яким би складним він не був.

Звісно ж, це не звільняє нас від обов’язку докладати всіх зусиль для покращення ситуації та подолання несправедливості. Справді, Отець Боско створить «альянс» з Провидінням, не обмежуючи свої сили, зустрічі, укладання трудових договорів, щоб захистити юних робітників, які стали гостями першої ораторії. І передусім Отець Боско не забирає в них небо! Вказуючи, що завжди існує «щось більше», величніша мета, до якої кожен з нас може дійти.

Аналогічний урок ми бачимо в особі святої Матері Терези з її «марними» спробами допомагати страждаючим Калькутти. На одній листівці, яку вона написала і повісила у своїй кімнаті на початку нового етапу життя задля найбідніших, вона чорним по білому написала: “Da mihi animas cаetera tolle”.

“Майте терпіння”, тобто знайдімо час і «дозволимо» Богу бути Богом.

4.    СОН, ЯКИЙ ДОЗВОЛЯЄ МРІЯТИ

Дорогі члени Салезіянської Родини, я не можу завершити коментар до Гасла, не висловивши всі наші мрії. Це може бути прагнення зростати у харизматичній вірності, або протистояння сучасним викликам, які здаються неможливими. Але ми маємо втілювати в життя цей сон Отця Боско. 200 років по тому.

Я ділюся цим з вами, в надії, що ви прочитаєте це у вашому салезіянському світі і почуєте те, що я вам хотів сказати. Отож кілька конкретних моментів:

Отець Боско за свого життя показав, що тільки справжні взаємини змінюють і спасають. Папа Франциск каже нам те ж саме: «Недостатньо структур, якщо в них бракує взаємин, лише якість відносин євангелізує»[37]. Саме тому я бажаю, щоб в кожному домі нашої Салезіянської Родини був справжній виховний простір, де можна зростати по-справжньому. І в цьому ми повинні пам’ятати нашу оригінальність, адже справжні стосунки – основа нашої харизми. Це початок зустрічі з Бартоломео Гареллі, це початок покликання Отця Боско.
Кожне рішення Отця Боско було частиною великого проєкту: Божого задуму щодо нього. Жодне рішення Отця Боско не було поверховим чи банальним. Його сон не був байкою з його життя. Це була відповідь на покликання, вибір, шлях, план, який поступово формувався. Я мрію, що кожен салезіянин, кожен член Родини Отця Боско, відчує за покликанням і вибором, що він може відчути на собі біль, втому і проблеми багатьох родин і молодих осіб, які просто виживають, або живуть як-небудь. І ніхто з нас не має стати прости глядачем: пасивним і байдужим, перед обличчям того як вони живуть.
 «Сон початків. Сон нашого Бога Отця. Він випереджує і супроводжує все життя його дітей»[38]. Наш Бог посилає сон для кожного з нас, для всієї молоді, задуманий план для кожного з нас. Секрет бажаного щастя полягає у відповіді та зустрічі між цими двома снами. Це наше  «Так» Богові. Треба зрозуміти, яким є задум Бога щодо кожного з нас, тобто усвідомити, що саме Господь дав нам життя, адже Він нас любить, попри всі наші слабкості. Ми повинні вірити, що Бог прагне зробити щось неймовірне в кожному з нас. Ми всі цінні, адже кожен з нас може зробити щось для Церкви і Світу. Кожен з нас може сказати: «Є особи, яких любитиму лише я, слова, які скажу лише я, моменти, які переживу лише я».
А без мрій жити не варто. Для людей мрія означає планування, формування ідеалу та сенсу житті. Найгірша убогість молоді – заборона мріяти. Ми можемо заборонити їм мріяти і вірити в сни. Кожен з нас – Божий сон. Треба зрозуміти, що Бог хоче саме від мене. Це треба зрозуміти і реалізувати, адже це зумовить не тільки наше щастя, але й щастя наших ближніх. Згадаймо, як отець Боско зворушливо плакав, коли 16 травня 1887 року «побачив здійснення» сну, який визначив його життя, покликання та місію
Бог чинить великі діла завдяки простим засобам і звертається до на по-різному, заглядаючи і в глибини серця, через почуття, які є в нас, через Боже Слово, яке приймається з вірою і терпінням, засвоюється з любов’ю і довірою. Так ми допомагаємо собі і нашій молоді слухати серце, відчувати внутрішнє натхнення, надати голос тому, що є в нас і в них, зрозуміти знаки і «сни», які відкривають Божу волю, а які ведуть до помилки.
 «Труднощі і крихкість молодих осіб допомагають нам бути кращими, їхні питання кидають нам виклик, їхні сумніви ставлять питання про якість нашої віри. Навіть їхня критика вкрай потрібна нам, бо нерідко саме завдяки цій критиці ми чуємо голос Господа, який вимагає від нас навернення серця і оновлення структур»[39]. Справжній вихователь вміє мудро і терпеливо зрозуміти, що кожна юна особа носить в собі, що дозволить йому діяти з розумінням і любов’ю, намагаючись зробити все, щоб і його любили[40]. Я мрію і прагну щодня зустрічати у кожному закладі салезіян і мирян, які вірять у це диво, що салезіянське виховання і євангелізація справді дієві.
Жити людяно означає «становитися», реалізуватися, насолоджуватися плодами терпеливих процесів, через які Бог діє і входить в наше життя. Я дуже прагну, щоб наш виховний запал був таким, як в Отця Боско, «батька салезіянської любові», щоб у всіх наших закладах хлопці і дівчата змогли зустріти не лише досвідчених фахівців, а й справжніх вихователів, братів, друзів, батьків.
Отець Боско, «священник дороги» ante litteram, буквально згорів у цій справі. Салезіяни (і ті, хто надихаються Отцем Боско) є справжніми «дітьми мрійника про майбутнє», але це майбутнє будується у вірі в Бога і щоденному зануренні в життя молоді, серед труднощів і сумнівів кожного дня[41]. Саме тому зустріч з Господом життя, допомагаючи кожній молодій особі зрозуміти власну мрію, мрію Бога щодо кожного, і підтримуючи на шляху реалізації, це найцінніший дар, який ми можемо дати молоді. Я б дуже хотів, щоб все це реалізувалося в наших осередках.
Доки серце Отця Боско  билося щомиті, ми, «переконані, що кожна молода особа несе в серці Божий задум, покликані надати можливості зустрічі з Христом, джерелом життя і радості для молоді»[42]. Отець Боско не допускав, щоб в його осередках його сини і доньки не пропонували дітям, підліткам і молоді – попри всю свободу, з якою ми зараз виховуємо у різних контекстах – зустріч з Христом. Ми і сьогодні покликані знайомити з Ним, допомагати розуміти, як Він захоплює кожну особу, і допомагати молоді іншої віри бути добрими вірянами, виходячи з власної віри та ідеалів. Я мрію, щоб це стало дійсністю у всіх салезіянських домах по всьому світі.
«Скрізь Салезіянська справа має орієнтуватися на найбільш бідну і потребуючу молодь і використовувати тисячі способів, які ґрунтуються на запобіжній любові. Отець Боско плакав, коли бачив скільки юних осіб, які виросли злими і невіруючими. І він прагнув поширити свою турботу – доглядаючи, роблячи зауваження, підтримуючи словом і запобігаючи – всій молоді світу (…). Саме тому, приймаючи нові заклади, він надавав перевагу тим місцям, де молодь згіршувалася через відкинення»[43]. Я мрію, що одного дня побачу все Салезіянське Згромадження з усією тією посвятою, яку мав до найбіднішої молоді Отець Боско. Я мрію про те, щоб кожен мій співбрат радісно дарував власне життя найбільш пригнобленим. І це вже здійснюється. Я мрію, щоб кожен наш осередок був наповнений тим «запахом отари», про який Папа Франциск говорить у випадку кожної особи з апостольським покликанням. І цього ж бажаю нашій Салезіянській Родині: ніхто не має почуватися виключеним з цього покликання.
«Життя Джованні до рукоположення – це справжній шедевр шляху покликання»[44]. Папа Франциск, звертаючись до молоді, так говорить про покликання: «Я є місією в цьому світі, саме тому я і є в ньому. Ми повинні вважати, що будь-яке душпастирство стосується покликання, будь-яка формація пов’язана з покликанням, і будь-яка духовність невідривна від покликання»[45]. Отець Боско так і робив. Завжди. Тому і я вважаю, що нашим обов’язком є допомагати кожній молодій особі у кожній нашій пропозиції зрозуміти, що ж Бог очікує від неї, сформувати ідеали, які допоможуть «високо літати», проявити весь свій потенціал і прагнути сприймати життя як посвяту і дар.
Марія просто сяє в ролі матері і покровительки. Коли вона в юності отримала благу вість від ангела, вона не вдавалася в дрібниці. Коли вона погодилася і сказала своє «так», вона ризикуючи поставила все. Коли її родичці знадобилася допомога, вона відклала в сторону всі свої справи і вирушила до неї. Коли вона відчула страждання свого Сина, то залишилася з Ним до самого кінця. Вона, Матір і Наставниця, дивиться на світ молоді, яка її шукає, попри те, що на цьому шляху багато галасу і темряви; вона промовляє в тиші і завжди підтримує вогник надії[46]. Я мрію про те, щоб у вірності Отцеві Боско, ми допомогли молоді полюбити цю Матір не менше, ніж наш Засновник, адже «Богородиця була всім для Отця Боско, і салезіянин, який хоче здобути дух Засновника, має наслідувати його у цьому набоженстві»[47].

5.    ВІД СНУ ДЕВ’ЯТИ РОКІВ ДО ВІВТАРЯ ПЛАЧУ

Ось ми і наблизилися до кінця цього коментаря. Я міг би ще багато чого додати, але вважаю, що сказаного достатньо, щоб досягнути серця кожного з вас. Це вже була б чудова новина.

Я просто хочу запросити вас до хвилинки роздумів над тією частиною біографічних спогадів, в якій описується те, що Отець Боско розплакавшись відчув перед вівтарем Марії Помічниці у Базиліці Пресвятого Серця Христового через кілька днів після освячення церкви.

Тоді Отець Боско побачив і почув голос своєї мами, коментарі братів і бабусі щодо його сну. Саме там, в ту мить, 62 роки по тому, він все зрозумів, як це і пророкувала Діва Марія.

Цей епізод щоразу зворушує мене і саме тому пропоную вам його перечитати. Ще раз.

«Не менше 15 раз під час Служби Божої він зупинявся через зворушення, проливаючи сльози. Вільєтті, який співслужив з ним, мусив періодично приводити його до тями. Коли він запитав, що сталося, той відповів: “Я побачив маму і братів, які обговорювали сон… А Богородиця сказала, що у свій час я все зрозумію”. Минуло вже 62 роки труднощів, страждань, боротьби, і ось несподівана блискавка відкрила йому у церкві Пресвятого Серця в Римі коронацію місії, яку йому дивовижним чином довірили на початку його життя»[48].

Я дійсно вірю, що Марія Помічниця і сьогодні продовжує бути справжньою Матір’ю і Наставницею для всієї нашої Родини. Я переконаний, що пророчі слова з першого сну, сказані Ісусом і Марією, продовжують бути дійсністю у всіх тих місцях, де вкоренилася харизма нашого Батька, дару Святого Духа. І я впевнений, що у кожному домі, попри всі труднощі і зусилля, можна використати те, що Отець Боско сказав у святині Вальдокко:

«Кожна цеглинка є ласкою Марії Помічниці, ми нічого не зробили без її безпосередньої участі; Вона збудувала собі дім, і це просто диво на наших очах».

Вона, Непорочна і Помічниця, продовжує вести нас за руку. Амінь.

Турин-Вальдокко, 8 грудня 2023

Отець Анхель Кард. Фернандес Артіме, СДБ

Генеральний Настоятель

[1] F. MOTTO, Il sogno dei nove anni. Redazione, storia, criteri di lettura, у «Note di pastorale giovanile» 5 (2020), 6.

[2] P. STELLA, Don Bosco nella storia della religiosità cattolica. 1. Vita e opere, LAS, Roma 1979, 31s.

[3] P. CHÁVEZ V., Conoscendo e imitando Don Bosco, facciamo dei giovani la missione della nostra vita, у ACG 412 (2012), 35-36.

[4] F. MOTTO, o.c.,6.

[5] G. BOSCO, Memorie dell’Oratorio di S. Francesco di Sales dal 1815 al 1855, у ISTITUTO STORICO SALESIANO, Fonti salesiane 1. Don Bosco e la sua opera, LAS, Roma 2014, 1176.

[6] Див. F. RINALDI, Lettera circolare pubblicata su ACS Anno V – N. 26 (24 Ottobre 1924), 312-317.

[7] G. Bosco, Memorie dell’oratorio di san Francesco di Sales dal 1815 al 1855, у Istituto Storico Salesiano, (saggio introduttivo e note storiche a cura di A. da Silva Ferreira), “Fonti”, serie prima, 4, marzo 1991. Див. A. Bozzolo, Il sogno dei nove anni, 3.1 Struttura narrativa e movimento onirico у A. Bozzolo (a cura di), I sogni di Don Bosco. Esperienza spirituale e sapienza educativa, LAS-Roma, 2017, с. 235.

[8] R. ZIGGIOTTI (a cura di Marco Bay), Tenaci, audaci e amorevoli. Lettere circolari ai salesiani di don Renato Ziggiotti, LAS, Roma 2015, 575.

[9] Салезіянин-коадьютор Марко Бей був викладачем у Папському Салезіянському Укніверситеті. На даний момент він очолює Центральний салезіянський архів у Римі (UPS). Великодушно він вручив мені свої дослідження щодо посилань на попередніх Генеральних настоятелів про сон дев’яти років. Також хочу подякувати о. Луї Тімоссі, сдб, з Центру постійної формації Кіто і о. Сільвіо Роджа, сдб, директору спільноти бл. Цеферіно Намункура, Рим, за їхні нотатки і підказки.

[10] P. ALBERA, Direzione Generale delle Opere Salesiane, Lettere Circolari di don Paolo Albera ai salesiani, Torino 1965, 123; 315; 339.

[11] F. RINALDI, Lettera circolare pubblicata su ACS Anno V – N. 26 (24 Ottobre 1924), 312-317.

[12] Там само.

[13] La commemorazione di un “sogno”, у BS Anno XLIX, 6 (Giugno 1925), 147.

[14] P. RICALDONE, Anno XVII. 24 Marzo 1936 N. 74.

[15] P. RICALDONE, o.c., N. 78.

[16] R. ZIGGIOTTI, o.c., 129.

[17] R. ZIGGIOTTI, o.c., 264.

[18] L. RICCERI, La parola del Rettor Maggiore. Conferenze, Omelie Buone notti, v. 9, Ispettoria Centrale Salesiana, Torino 1978, 27.

[19] Там само, 28.

[20] E. VIGANÒ, Lettere circolari di don Egidio Viganò ai salesiani, vol. 1, Roma, Direzione Generale Opere Don Bosco, 1996, 10.

[21] MB VII, 291. Цит. у J. E. VECCHI, Educatori appassionati esperti e consacrati per i giovani. Lettere circolari ai Salesiani di don Juan E. Vecchi. Introduzione, parole chiave e indici a cura di Marco Bay, LAS, Roma 2013, 380.

[22] P. STELLA, Don Bosco nella storia della religiosità cattolica. Vol. II, p. 32. Цит. у J. E. VECCHI, o.c., 381.

[23] P. CHÁVEZ VILLANUEVA, Lettere circolari ai salesiani (2002-2014). Introduzione e indici a cura di Marco Bay. Presentazione di don Ángel Fernández Artime, Roma, LAS, 2021, с. 450.

[24] F. MOTTO, o.c. 8.

[25] Там само, 10.

[26] G. BOSCO, Memorie del Oratorio, citato in F. MOTTO, o.c., 9.

[27] F. MOTTO, o.c., 10.

[28] Цит. у P. RICALDONE, Anno XVII. 24 Marzo 1936 N. 74.

[29] G. BOSCO, o.c., 1177.

[30] P. RICALDONE, Anno XX Novembre–Dicembre 1939 N. 96

[31] A. BOZZOLO (ED), Il Sogno dei nove anni. Questioni ermeneutiche e lettura teologica, LAS, Roma 2017, 264.

[32] E. VIGANÒ, Lettere circolari di don Egidio Viganò ai salesiani, vol. 1, Roma, Direzione Generale Opere Don Bosco, 1996, с. 10.

[33] R. ZIGGIOTTI, o.c., 264.

[34] F. MOTTO, o.c., 7.

[35] Див. P. CHÁVEZ, «Conoscendo e imitando Don Bosco facciamo dei giovani la missione della nostra vita». Primo anno di preparazione al Bicentenario della sua nascita. Strenna 2012, у ACG 412 (2012), 3-39.

[36] E. VIGANÒ, Lettere circolari di don Egidio Viganò ai salesiani, vol. 1, Roma, Direzione Generale Opere Don Bosco, 1996, с. 31.

[37] SINODO DEI VESCOVI, I giovani, la fede e il discernimento vocazionale. Documento finale. Elledici, Torino, 2018, nº128.

[38] FRANCESCO, Christus vivit. Esortazione apostolica Postsinodale ai giovani e a tutto il Popolo di Dio, LEV, Città del Vaticano 2019, nº194.

[39] SINODO DEI VESCOVI, I giovani…. o.c., nº116.

[40] Див. XXIII Capitolo Generale Salesiano, Educare ai giovani nella fede, CCS, Madrid, 1990, nº 99.

[41] Див. F. MOTTO, o.c. 14.

[42] R. SALA, Il sogno dei nove anni. Redazione, storia, criteri di lettura, у «Note di pastorale giovanile» 5 (2020), 21.

[43] F. RINALDI, Il sac. Filippo Rinaldi ai Cooperatori ed alle Cooperatrici Salesiane. Un’altra data memoranda, у BS Anno XLIX, 1 (Gennaio 1925), 6.

[44] E. VIGANÒ, Lettere circolari di don Egidio Viganò ai salesiani, vol. 2, Roma, Direzione Generale Opere Don Bosco, 1996, с. 589.

[45] FRANCESCO, Christus vivit, nº254.

[46] Див. FRANCESCO, o.c., 43-48, 298.

[47] R. ZIGGIOTTI, o.c., 264.

[48] MB XVIII, 341.

Джерело