Мужність, помножена на десантну витримку, – це про Владислава Молодих, військовослужбовця 71 окрема єгерська бригада Десантно-штурмових військ ЗС України

Історія, яка могла б лягти в основу голівудського фільму.

41 добу Владислав провів у заваленому підвалі на бойових позиціях. Без зв’язку, їжі, води, при мінусовій температурі.

«Постійно штурмували, закидали гранатами, дрони були скрізь, – розповідає десантник про важкий місяць утримання бойової позиції. Один росіянин спробував підійти максимально близько до підвалу, поклав його, він упав прямо біля входу. Так він там і згорів від великої кількості гранат, які росіяни продовжували закидати і дронів»

Спроби штурму росіянами щоразу були невдалими.

Владислав разом з побратимом Ігорем мужньо тримали визначену ділянки оборони.

«Перші три доби я не спав, постійно чатував біля входу. Ігор, побратим, був пораненим в руку і ногу, стріляти не міг. Пізніше, після постійного голоду, вирішив вибратися. Блукав тим сектором, але його таки знайшли наші дронами» – згадує Владислав.

Підвал, де була позиція Владислава, постійно засипало сміттям і уламками від знищеної поруч хати. Пізніше, після невдалих спроб штурмів, росіяни просто засипали підвал сміттям.

«Певний час ще було маленьке віконечко, звідти я ще міг кошмарити росіян. Поклав як мінімум шістьох. Вони постійно кричали, щоб я здавався» – сміється Владислав.

Останні два тижні полону в підземеллі були найважчими. Сухпайки закінчились. Але найбільше хотілося пити

«Дуже хотів води. Пив талий сніг. Так і вижив».

Через 41 добу підземного полону на позицію вдалося пробратися побратимам Владислава.

«Спочатку кричали туди в підвал через сміття. Він відгукнувся але не виходив, називали його позивний. Коли виліз, був схудлий, чорний від окопних свічок і глини. Ледве стримував сльози, коли нас побачив» – розповідає події того дня побратим «Герич». Перше, що попросив – води і сигарету. Казав, що в полон здаватися не планував і відстрілювався до останнього. Мужик».

Кілька тижнів Владислава вважали зниклим безвісти. Надії було мало.

«Дочекався, – сміється чоловік, – коли вже вивезли «медеваком», дали подзвонити мамі. Вона одразу впізнала, сльози і крики. Головне – ніколи не здаватися. Все можна пережити.

Служба зв’язків з громадськістю Командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України та служба зв’язків з громадськістю 71-ї окремої єгерської бригади ДШВ ЗС України

Джерело