Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в 35-ту Неділю по Зісланні Святого Духа, 4 лютого 2024 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Сьогодні Євангеліє розповідає нам про царя, що у біблійній алегорії представляє Бога, який готує весільний бенкет для свого сина. Такий царський бенкет, і тим більше весільний, є найблагороднішою і найважливішою подією, на яку могла бути запрошена людина того часу. Цар – могутня людина, але перш за все він великодушний батько, який запрошує гостей розділити з ним радість за свого сина. Щедрість його серця виявляється особливо в тому, що він готує частування для всіх, нікого не силує, але пропонує особисто кожному із запрошених зустрітися і стати учасниками його свята.

Це красномовний опис того, що Бог готує для нас: ми всі запрошені Богом до нього у гості на весільний бенкет його Сина, щоб перебувати у спілкуванні з ним, і між собою навзаєм. Запрошення визначає нашу гідність, але і передбачає від нас певне «так»: нашого часу і участі, хоч залишає нас вільними у виборі прийняти чи не прийняти запрошення. Господь не пропонує нам стосунки підкорення, але батьківську та синівську взаємність, яка обов’язково зумовлена нашою вільною згодою. Бог дуже поважає і шанує нашу свободу, бо дав її нам як знак свого образу і подоби. Тому «Бог, який створив вас без вас, не може спасти вас без вас». І зовсім не тому, що він на це не здатний, а тому, що, як Бог-Любов пропонується і дарується, сподіваючись на взаємність, але нікому не нав’язується і ніколи не змушує.

Тож цар «послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти». Весь драматизм історії є у людському «ні» Богові. Але чому гості відмовляються від його запрошення? Можливо воно було їм неприємне? Зовсім ні, бо слуги кличуть вже наперед запрошених, які неочікувано запрошенням «знехтували і пішли геть, хто на власне поле, хто до свого крамарства». Просто проігнорували не лише запрошення, але і самим царем, щоб зайнятися своїми справами. А деякі ще й схопили слуг, познущалися над ними і вбили. Розгнівався цар і вислав військо, яке покарало убивців і їхнє місто.

Всупереч такій зневазі цар, який є батьком, Богом, не здається, але продовжує запрошувати, навіть розширює коло запрошених. Він мовив своїм слугам: «Обід готовий, але запрошені були негідні.  Підіть, отже, на роздоріжжя, і кого лише здибаєте, кличте на весілля», поки не знайдете серед них тих, хто запрошення прийме. «Слуги  зібрали всіх, кого тільки спіткали, і злих і добрих», які ніколи б не сподівалися на таке запрошення, так що весільна світлиця була повна гостей.

Було б несправедливо твердити, що голос Божих слуг, які кличуть на весільну гостину Божого Сина, сьогодні загубився у галасі світу. Він лунає, і кожен його чує. Просто Боже запрошення банально ігнорують як несумісне з динамікою реалізації власних життєвих програм та бізнес проектів. Люди визначають фінансову вартість навіть своєму часу, так що їм вже доводиться бороти навіть за вільний час для себе. Загальні тенденції затягують, і навіть нам стає тяжко, у цій гонитві за ефективністю та успіхом, зупинитися і повірити, що Ісус запрошує нас знайти час, який нас звільняє: час присвячений нами для Бога, який освітлює та зцілює наші серця, зміцнює нас у мирі, довірі та радості, який нас спасає від зла, самотності та втрати сенсу існування. Багато хто вважає це «марною тратою часу», і таким чином замикається у власному приватному світі, але якраз у ньому серце опановує смуток та відчай. Тому воно того варте: звільнити для Бога трішки часу і місця у своєму житті та серці, щоб бути поруч з ним у молитві, Божественні Літургії, яка є центром Божественної весільної гостини Сина… А ще краще, дозволити йому організовувати і спрямовувати усе наше життя.

Тому на весільній гостині є одна зобов’язуюча умова: кожен повинен одягнути весільну одежу. Це повертає нас до притчі. Коли світлиця заповнена, цар приходить привітати тих, котрі прийшли останніми. Там він бачить одного чоловіка, який не був одягнутий у весільну одіж, котру при вході дарували всім запрошеним. Жодним словом не сказано чому так сталося, однак той чоловік виглядав на весіллі чужорідним тілом. Царя це обурило, і він наказав слугам: «зв’яжіть йому ноги і руки та киньте геть у темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів».

Чим спричинений такий твердий вирок? Не людина визначає якою вона має предстати перед Богом, але Господь, котрий її створив для себе на свій образ і подобу. Тому богоподібність людини є Божим даром та благодаттю покликання, яке потрібно належно прийняти. Разом з іншими запрошеними той чоловік прийшов на гостину, але в стані, який не відповідав величі події. Цим він зневажив ту гідність, яку йому запрошенням проказав цар. Своєю поведінкою він виражав протест проти волі господаря, зневажав його свавільною претензією на власну винятковість. Зухвалість та зарозумілість перед лицем доброти царя, свідчила про відсутність бажання признати потребу змінитися та повести себе згідно волі господаря.

Цар перед запрошенням не питав нікого, хто ким є: йому було байдуже, добрі гості чи погані. Його цікавило лише одне: що зробить і як поведеться особа, коли її запросять. Весільна одежа символізує милосердя, яке дарує Бог. Боже запрошення є благодаттю, абсолютно необхідною для організації життя людини, відповідно до даних їй Богом гідності і величі. Недостатньо прийняти запрошення і прийти на Божу гостину. Гостина є цариною, де всі умови визначає Господь, тому необхідно стати такими, якими він хоче нас мати. Весільний одяг, який Бог нам пропонує, це дар його любові, благодать милосердя, яке потребуємо прийняти через покаяння, навернення та зміну мислення.

Якби чоловік повірив у дійсність, що є запрошений на месіанський бенкет, то пізнав би наскільки це запрошення міняє гідність його особи та сенс життя. Бо цар, запрошуючи своїх гостей, не лише проявляв їм своє благовоління, але передовсім дбав про їх переосмислення себе та своєї взаємності з ним. Темрява кромішня, плач і скрегіт зубів є там, де людські серця є закриті для Бога. Тож не варто бачити у весільному вбранні символ «праведності». Мова йде про навернення. Весільний одяг – це покаяння. Одягнімо його вчасно, поки не пізно, тобто сьогодні, і не пізніше! Навернення тоді стане моментом відновлення участі на гостині взаємності з Богом у любові, миру та гармонії. Гостині, яка готова початися кожного нашого «сьогодні», щоб тривати вічно. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† Тарас Сеньків,

єпарх Стрийський

Джерело