📍 Деякі факти про Омеляна Антоновича:

🔸 Початкову освіту отримав у рідному місті. Після того як родина переїхала до Львова, продовжив тут навчання в гімназії. Згодом у гімназії в Перемишлі.
🔸 Ще у гімназійні роки брав участь у націоналістичному русі. Пізніше діяв у крайовому проводі ОУН у Перемишлі. Там його заарештували й у 1933-му році засудили до шістьох років польської в’язниці та десять років позбавлення громадянських прав. Антонович відбув три роки в’язниці й після звільнення за амністією продовжив правничі студії у вищих школах Любліна, Познані, Праги та Берліна. У 1943-му році одержав диплом доктора права на юридичному факультеті Українського вільного університету в Празі. Вільно володів шістьма мовами.
🔸 Продовжував діяльність в ОУН(б) в роки Другої світової, співпрацював з Миколою Лебедем та Романом Шухевичем. У вересні 1941 року заарештований гестапо в Берліні, куди приїхав на зустріч зі Степаном Бандерою. Відсидів у німецьких тюрмах та концтаборі Заксенгаузен два роки.
🔸 Після Другої світової війни Омелян Антонович працював у Німеччині в Міжнародній організації біженців. Допомагав втікачам від радянських репресій. У 1946-му році Омелян Антонович побрався з Тетяною Терлецькою (уродженкою Відня, випускницею медичних студій у Монпельє і Відні). У 1949-му році вони емігрували до США.
🔸 З перших років перебування у США Омелян Антонович включився в життя української громади. Його обрали Головою Об’єднання Українців Вашинґтона.
🔸 У 1960-му році Антонович заснував власну ферму великої рогатої худоби, якою займався до 2005-го року.
🔸 Як згадував Омелян Миколайович: «Старим» українцям подобалося, що нова еміграція не гребувала простою роботою, аби лиш зачепитися в Америці. Професори середніх і вищих шкіл, хоч у старшому віці й зовсім незвиклі, замітали й прибирали офіси, вокзали та ресторани й готелі, мили посуд, стояли при конвеєрах у фабриках. Лікарі-спеціалісти починали послушниками у лабораторіях і шпиталях, адвокати-правники робили, що попало, збирали сміття в чистильних міських улаштуваннях».
🔸 Родинна ферма Антоновичів почала приносити чималий дохід, який вони спрямували на українську справу. У 1980-му році подружжя створило доброчинну «Фундацію Тетяни та Омеляна Антоновичів» та премію для підтримки досягнень в галузі української літератури, мови, мистецтва, історії. Премія у розмірі п’ять тисяч доларів США надається за літературні твори українською мовою, незалежно від місця проживання автора. Раз на два роки премія може бути надана науковому дослідженню з україністики будь-якою мовою.
🔸 Серед першого складу журі премії фундації Антоновичів були Юрій Шевельов, Григорій Грабович та Богдан Рубчак. У 1981-му році першими лауреатами премії стали Василь Барка та Василь Стус. Серед лауреатів премії в різні роки були Орест Субтельний, Емма Андієвська, Юрій Андрухович, Роман Іваничук, Микола Рябчук; науковці Роберт Конквест, Юрій Шевельов, Іван Дзюба, Збіґнєв Бжезінський, Богдан Гаврилишин, Ярослав Грицак.
🔸 У місті Долині Омелян і Тетяна Антоновичі стали фундаторами будівництва краєзнавчого музею «Бойківщина» та пам’ятника борцям за Українську державу, реконструкції церкви Різдва Пресвятої Богородиці. У Києві їхня фундація спонсорувала реконструкцію нового корпусу бібліотеки Києво-Могилянської академії.
🔸 Меценатські проєкт Фундації Т. та О. Антоновичів реалізовано у Львові. Їхнім коштом здійснили реконструкцію Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника. Також завершено реконструкцію головного корпусу бібліотеки на вул. Стефаника, 2, де створено п’ять іменних залів Омеляна та Тетяни Антоновичів. У 2003-му році Омелян Антонович подарував бібліотеці свою книгозбірню (понад 2 тис. примірників), 27 творів мистецтва та власний родинний архів.
🔸 Після смерті дружини Омелян Антонович жив в Україні, де і помер 28 лютого 2008-го року. Подружжя спочило у гробівці родини Лопатинських на Личаківському цвинтарі.