Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в 36-ту Неділю по Зісланні Святого Духа, 11 лютого 2024 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Євангеліє сьогодні розповідає, як Господь, прямуючи до Єрусалиму, має дорогою перейти через прокляте і грішне місто Єрихон. В передмісті на узбіччі сидів один сліпий і жебракував. Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути. Йому сказали, що то Ісус Назарянин проходить. Напевно він вже щось про нього знав, тому почав голосно кричати: Ісусе, сину Давидів, змилуйся надо мною!

Сліпий не переставав просити, навіть коли його крик почав дратувати натовп, і на нього кричали, щоб заспокоївся. Але той благає ще голосніше. «Сину Давидів, змилуйся наді мною!». Ісус почув його і відразу зупинився. Це важлива зустріч для того, що втратив зір, але не надію. Бог постійно прислухається до крику бідняка, а голос цього сліпця є сповнений такої віри, яка не боїться наполягати, стукати в Боже серце, незважаючи на докори та байдужість довкілля до його трагедії. У цьому полягає початок чуда. Ісус зупинився і звелів привести його до себе. Коли той наблизився до нього, спитав: Що хочеш, щоб я зробив тобі? Господи, – сказав сліпий, – щоб я прозрів! Ісус сказав до нього: Прозри! Віра твоя спасла тебе.

Віра сліпого випливає з його молитви, яка не є ні боязкою, ні формальною. Перш за все, він звертається до Спасителя як до «сина Давида», визнає його Месією, Царем, який приходить у світ. А потім називає його довірливо, на ім’я: «Ісус». Сліпий в ньому не сумнівається, не тримає дистанцію, але від серця відкриває свою трагедію перед цим доброзичливим Богом: «Помилуй мене!» Він не вживає багато слів, лише повторює молитву, якою звіряється Богу, котрий своїм втручанням може преобразити його життя, бо здатен на те, що неможливо для людей. Тому він не просить у Господа милостині, як це роблять з іншими мандрівниками, а висловлює всю свою сліпоту і страждання, які вийшли за рамки простої втрати зору. Від того, хто все може він просить усього: «Помилуйся надо мною, над усім, що я є».

Сліпота була верхівкою айсберга, але в його серці неодмінно були рани, приниження, розчаровані мрії, помилки і докори сумління. Сліпий молився серцем, відкриваючи цим, що в кожну молитву, прохання про благодать, і нам потрібно покладати власну життєву історію, м рани, сором, розчаровані мрії, помилки та почуття провини.

«Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною»! Лише молитва, яка зосереджена на суті і оголює серце перед Богом, здатна відобразити йому обличчя та правду історії нашого життя. Вона походить з живої віри серця, і не благає змін, які обмежуються потребами моменту. Від Ісуса, який може все, ми повинні вимагати всього, і маємо робити це наполегливо та витривало Ісус завжди прагне влити свою благодать і радість у наші серця, але, на жаль ми не раз тримаємося на відстані, можливо, через формальність, лінощі чи самозосередженість. Ще гірше, коли ми молимося, але не віримо, що Господь може здійснити чудо.

Початок історії єрихонського сліпця є образом кожного, хто хоч має очі, але не бачить, і сидить поза важливими подіями у своєму маленькому гніздечку. Такому важливо відчути момент, коли у вухах його серця пролунає звістка, яка розбудить заколисану гріховним маренням тугу по Божому милосердю, повз тебе проходить Ісус Назарянин.

Є багато голосів, які прагнуть заглушити звучання цієї звістки всередині нас. Найсильнішим голосом є як страх перед тим, що скажуть інші, так і наша недовіра до Ісуса. Ми боїмося, що він не дасть нам того, про що ми просимо, і навіть не підозрюємо, що він завжди хоче дати нам те, що нам найбільше потрібно.

На пряме запитання Ісуса, чого хоче сліпий, він без вагань відповів: «Господи, щоб я прозрів! «Іди, твоя віра спасла тебе!» – каже йому Ісус. «І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога». Ісус щойно придбав ще одного учня. Цей сліпий, який прозрів, пізнав Ісуса як людину і увірив, що він є Божим Помазаним. Тому діє рішуче, не стримується, не озирається, не прощається, але йде шляхом за Ісусом, іде за ним і з ним. Він отримав новий шанс і скористався ним на повну. Він знає, хто повернув йому зір. Він знає, кому повірив, і подолавши темряву вірою прямує дорогою з Ісусом до Світла, до Життя.

Сильна віра завжди є плодом ясного пізнання Христа і веде до його наслідування. Ми покликані жити в цій вірі щодня, знову і знову, ніколи не втрачати Ісуса з поля нашого духовного зору, щоб не зблудити на шляху і не осісти десь на узбіччі у своєму нікчемному та ізольованому, власноручно створеному комфорті, але без Ісуса.

Цей сліпий є для нас добрим прикладом. Він звертається до Христа, отримує від нього зцілення та йде за ним. Скільки разів Ісус зціляв нас від нашої внутрішньої сліпоти? Скільки разів він визволяв нас з темряви гріха в таїнстві покаяння? А ми пішли, чи тільки ще думаємо, що підемо за ним? Господь може відкрити очі лише тому, хто визнає себе сліпим, відкрити вуха лише тому, хто визнає, що він глухий, зцілити кульгавого Господь може лише тоді, коли людина визнає, що сама вона не здатна йти за Христом. Здається, що нам не завадить просити Ісуса, подібно як сліпий: «Господи, відкрий очі мого серця», або «дай щоб я прозрів». Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело