Слава Ісусу Христу! Дорогі читачі! Ви знаєте, що цьогоріч наша церква вшановує 400-ті роковини мученицької кончини святого Йосафата. Це була непересічна особистість, настільки виняткова, що і за життя, і через кілька століть по смерті нікого не залишає байдужим: стає предметом палких дискусій, історичних розвідок; спонукає до роздумів; викликає в когось захоплення, а в когось осуд.

Для нас святий Йосафат є апостолом єдності, відданим своїй місії служителем, щирим послідовником Христа – євангельським ловцем душ людських. І Господь дав йому силу слова, щоб переконувати сучасників у святості ідеї єдності церков; дав мудрість, щоб ефективно діяти в умовах лютого супротиву; дав мужність, щоб із гідністю прийняти смерть від рук оскаженілого натовпу.

Святий Йосафат служив за важкої доби протистоянь між католицизмом, православ’ям і протестантизмом, а на додачу спостерігав і болісно сприймав байдужість до релігії та вільнодумство з боку тогочасного суспільства. На нашу долю випали не легші часи. Питання єдності сьогодні більше ніж ідея, більш ніж актуальна соціальна проблема – це одна з головних умов збереження української нації.

Divide et impera – розділяй і володарюй – це принцип, за яким діє наш ворог. Сіє розбрат, показує, наскільки ми різні, грає на прагненні кожного довести свою правду. І, поки йому це вдаватиметься, ми перебуватимемо в слабкій позиції.

«Щоб усі були одно» – це заклик Ісуса й життєве кредо святого Йосафата, до якого маємо прислухатися заради кращого майбутнього. Мусимо відкинути суперечності й шукати компромісу; зобов’язані відмовитися від задоволення другорядних індивідуальних інтересів заради нагальних – спільних.

Будьмо ж неприступним муром, а не купою камінців! І нехай у цьому нам допомагає святий Йосафат – взірець терпеливості, стійкості й вірності своєму покликанню. Берімо приклад із нього в любові до Бога, церкви, народу, держави. Плекаймо в собі відвагу стояти за себе, за своє, боротися на боці добра до останнього подиху.

Джерело