Різдвяні свята в Україні неможливо уявити без колядок. Вони звучать у кожній християнській оселі: ними вітають Дитятко Боже — новонародженого Ісуса Христа, а також Його Пречисту Матір Богородицю Марію і святого Йосипа Обручника.

Широка тематика українських колядок! Окрім релігійних мотивів (а це — основа), трапляються історичні, героїко-патріотичні, про гірку долю українського народу… Чимало присвячено мирній хліборобській праці. Об’єднує ж їх виразний оптимістичний настрій.

Колядування — давній звичай обходів господ із виконанням величально-вітальних пісень і речитативних віншувань, які неодмінно закінчуються словами: «Христос рождається!» — «Славімо Його!». У його основі лежить «магічна» ідея Першого дня. А тому висловлені побажання обов’язково мають сповнитися, стати реальністю.

Традиційно колядувати починають у сімейному колі, за святвечірнім столом, а гуртами від хати до хати ходять аж на третій день Різдвяних свят, коли у церквах поминають святого першомученика архідиякона Стефана (Степана). Першим вітають пароха.

Для малечі здавна існують правила: вітати домашніх, а потім іти до хрещених батьків, якщо є така нагода, і до сусідів. Раніше добрі сусіди могли наперед попросити відвідати їх на Різдво.

Діти переважно колядують для себе, «собі у кишеню». Дорослі — на потреби церкви. Основу цих гуртів часто становлять саме учасники церковного хору. Заспівавши, колядники дякують господарям за гостинці, вітають із Різдвом Христовим, зичать родині й усій Україні миру та гараздів. Однак тепер усі частку зібраних грошей віддають (здебільшого через окрему церковну касу) на потреби ЗСУ, на лікування поранених бійців, допомогу їхнім родинам, насамперед дітям, які втратили на війні батьків.

У давнину наші предки-язичники цієї пори вітали народження Сонця і Коляду. Адже день уже більшає, небесне світило «набирає сили». За віруваннями давніх слов’ян Коляда якраз і була матір’ю Сонця, дружиною Дажбога, богинею Неба. Її ім’я походить від слова «коло» — стародавньої назви Сонця. Легенда розповідає, що саме Коляда навчила давніх українців виготовляти колесо. Та варто зауважити, що це потрібно сприймати лише як пласт духовної культури, власне його залишки, і не забувати про істинний зміст Різдвяних свят.

Тарас ЛЕХМАН

Джерело