29 вересня в Марійському духовному центрі «Зарваниця» відбулася Міжнародна наукова конференція УГКЦ «Почаївський феномен: василіянський монастир Успіння Пресвятої Богородиці в історії і культурі України». Подію приурочили до 250-ої річниці коронації Почаївської ікони Богородиці.

Участь у науковому зібранні взяло 35 дослідників і священнослужителів з України і Польщі. Їхні статті згодом опублікують у збірнику. Синкел Тернопільсько-Зборівської архиєпархіїУГКЦ о.Віталій Козак прокоментував майбутнє видання так: «Унікальність збірника полягатиме в тому, що в ньому можна буде прочитати про найновіші дослідження, присвячені темі Почаєва. Це дослідження провідних фахівців з України та інших держав. Також будуть опубліковані всі важливі документи, які засвідчують історію Почаївського монастиря. Ці документи вперше опублікують сучасною українською мовою».

Конференцію відкрили спільною молитвою й вітальною промовою митрополита Тернопільсько-Зборівського УГКЦ Василя Семенюка. Узверненні до учасників він наголосив на важливості мети зібрання – «відкрити цілий маловивчений пласт історії Почаївської святині у XVIII столітті».

У ході конференції було репрезентовано низку досліджень, що розвінчують історичні міфи про Почаївську лавру, створені, зокрема, росією. Про це говорив у своїй доповіді Володимир Мороз, співробітник Інституту історії церкви Українського католицького університету. Він підкреслює, що «часом найбільшого розквіту Почаївського монастиря став саме унійний». Також науковець спростовує твердження представників Російської церкви про те, що саме вона 1833 року надала обителі статусу лаври. «Як лавра цей монастир фігурує вже в греко-католицький, унійний, період, і щонайменше з 1761 року Почаїв — це лавра», – заперечує Володимир Мороз. Закиди ж московитів про свою першість у цьому питанні називає «елементом гібридної війни».

На запитання про майбутнє Почаївської лаври та кому мають передати святиню, Володимир Мороз відповів: «Як історик, я б говорив про інклюзивну пропозицію, яку висуває УГКЦ. Думаю, що це стратегічно вигідно всім. Тобто щоб у Почаєві могли служити ті конфесії, які були причетні до виникнення, становлення і розвитку святині».

Ще одним доказом розквіту Почаївської лаври саме в унійний період є активна просвітницька діяльність, зокрема книгодрукування. Цю тему у своїй статті розкрив Роман Кисельов, старший науковий співробітник Інституту літератури імені Тараса Шевченка. 1734 року в Почаєві василіани почали друкувати книги, зокрема українською мовою.

«У період XVIII століття там було надруковано близько 400 видань різними мовами. Найбільше кириличних друків, церковнослов’янською переважно, але також українською, латинською та польською. Внесок Почаївсько-Успенського монастиря в розвиток української культури і її підтримку в той час був дуже вагомим, оскільки на територіях, підконтрольних Російській імперії, друкарні, які в той час були видавництвами, перетворилися на друкарні в сучасному розумінні. Вони мали право в Києво-Печерській лаврі і Чернігові після 1720-х років лише передруковувати літера в літеру те, що надруковане в росії. Будь-якої видавничої ініціативи вони були позбавлені. Тоді як у Почаєві василіани реагували на потреби громади і друкували українською мовою», – наголошує дослідник.

Частиною конференції стала виставка документів із Почаївської лаври та монастиря. Директор Державного архіву Тернопільської області Федір Полянський каже, що у фондах установи міститься понад 8000 документів про лавру: від XVI століття до 1939 року. На виставці репрезентовано 13 із них, зокрема дозвіл на змалювання краєвидів Почаївської лаври, виданий Тарасові Шевченку Волинською духовною консисторією, та «Книга книг» – опис подій, починаючи з 1557 року. Федір Полянський називає ці документи «гордістю архівістів і тернопільських краєзнавців».

Як зазначено вище, конференція приурочена до 250-ої річниці коронації Почаївської ікони Богородиці (подія відбулася 8 вересня 1773 року). Про російські культурні й релігійні маніпуляції навколо української святині говорила Наталія Федишин, аспірантка Українського католицького університету. Вона зауважила, що нині чудотворний образ у більшості людей асоціюється із періодом московської окупації монастиря. І хоч історії ікони не замовчували, проте вона ніби присвоєна Російською церквою. Утім дослідниця наголошує: це українська ікона, українська традиція, і ми повинні повернути її собі.

Джерело