Сейм Литовської Республіки оголосив 2023 рік роком святого Йосафата. Святий Йосафат (Іван Кунцевич) народився у Володимирі, що належить до сучасної України. У литовському Вільнюсі, у місцевій Троїцькій церкві василіянського монастиря, постав як видатний священнослужитель. А в Білорусі, у місті Вітебську його життя трагічно обірвалося. Трапилося це 12 листопада 1623 року. 1643 року Йосафата Кунцевича проголошено блаженним, а 1867 року — святим.

Один із засновників василіянського чернечого ордену, Йосафат Кунцевич став першим греко-католицьким святим і першим українцем, канонізованим Папою Римським. Девізом його життя були слова Євангелія від Івана: «Нехай усі будуть одно». У контексті сьогоднішніх геополітичних реалій у цих словах відкривається особлива глибина: святий Йосафат назавжди об’єднав Литву й Україну, а також Київ і Рим, став утіленням і постійним нагадуванням історичної вірності греко-католицької церкви Європі.

На вшанування 400-х роковин мученицької смерті святого Йосафата Державний історичний архів Литви підготував виставку документів «Василіяни в Литві».

1617 рік уважають датою заснування Чину Святого Василія Великого в Литві. На гербі ордену зображено охоплений полум’ям кущ, що символізує поєднання божественної та людської природи. Осередком василіян у Вільнюсі став місцевий монастир, зокрема його Свято-Троїцька церква. Тут почали діяти чоловічий та жіночий монастирі.

Більшість експонованих документів стосується Віленської Свято-Троїцької церкви та Вільнюського василіянського монастиря Святої Трійці. Крім привілеїв і листів королів та великих князів Великого князівства Литовського, у фондах історичного архіву зберігається різноманітна будівельно-ремонтна документації Троїцької церкви та монастиря: детальні описи планів, креслень будівель, приміщень і навіть вівтарів.

У цьому контексті неможливо не згадати одного із найвідоміших архітекторів XVIII століття — Йогана Кристофа Глаубіца. Він приїхав до Вільнюса із Західної Європи, створив тут родину, жив і працював — проєктував та зводив культові споруди для вірних різних конфесій. Після віленської пожежі 1760 року за його проєктами відновлено Троїцький монастир і церкву та багато інших храмів у Вільнюсі й на всій території Великого князівства Литовського. Й. К. Глаубіц спроєктував василіянську браму, яка стала символом Вільнюса, і саме йому ми завдячуємо унікальним і легко впізнаваним стилем віленського бароко та вільнюських двокупольних храмів.

Окремий розділ виставки присвячений першій василіянській друкарні. Віленська друкарня працювала з перервами майже 200 років (1628–1839). Тут випускали книги релігійного, філософського та світського змісту, навіть ноти, а також виготовляли ікони. За весь час свого існування з’явилося друком понад 400 видань різними мовами: польською, латинською, литовською (жемайтською), латиською, французькою, російською.

Активна видавнича діяльність була зумовлена також потребою забезпечити книгами школи. Переважно василіяни були грамотними (саме вони становили значну частину студентів Віленського університету) і надавали особливої уваги народній освіті. При монастирях існували школи різного рівня, у яких викладали або самі ченці, або наймані вчителі.

Списки освітніх закладів, учителів і учнів, журнали успішності, навчальні програми, розклади уроків, атестати про закінчення школи зберігаються в Литовському державному історичному архіві — вишукані, з оригінальними печатками.

У Литві василіяни мали осередки не тільки у Вільнюсі, а й у Падубисі, Круонісі, Кедайняю, Вілуні, Мяркінє. Село Падубіс Шяуляйського району тапер зветься Базіліонай, і це єдине місце у світі, назване на честь ордену.

Заключна частина виставки присвячена спадщині унійних християн і василіян на території колишнього Великого князівства Литовського. Багато визначних, разючої архітектури василіянських монастирів і церков побудовано на нинішніх територіях Польщі, Білорусі й України. Відвідувачі можуть ознайомитися з працями знаменитих фотографів, реставраторів першої половини ХХ століття: Я. Клоса, Я. Булгака, С. Лоренца, З. Здановічюса та інших. Вони фотографували культурну спадщину, яка ще була жива, перебувала під загрозою зникнення чи вже знищена. В історичному архіві зберігаються світлини церков і монастирів у Борунах, Березвеччі, Битені, Гродні, Жировичах та інших місцях. Більшість із них досі не публікували.

Виставлені документи XVI–ХХ століть написані латинською, російською, польською, російською мовами, деякі перекладено литовською.

Відвідати виставку можна за посиланням:

virtualios-parodos.archyvai.lt

Джерело: Державний історичний архів Литви

Джерело