Дорогі брати і сестри!

Люта, виснажлива війна росії проти українського народу спонукає багатьох християн розпачливо запитувати: «За що нам ця біда, Господи?! За які гріхи?». Та, вимагаючи відповіді, будьмо й самі чесними перед Богом і собою: як народ ми таки часто грішимо— своїм вибором.

Більшість українців 1917 року відкинула державницькі заходи Скоропадського, Петлюри, натомість повірила більшовикам, бо вони обіцяли землю задурно. Через кілька років ті, що вибрали більшовиків, їли власних дітей… А як тут не згадати красивих обіцянок диявола, що їх він давав Ісусові в пустелі. Однак Христос відкинув зло — вибрав добро. Спаситель прийшов на землю, щоб дати людям модель поведінки, і Сам демонстрував її. Натомість ми, що маємо бути Його послідовниками, часто віримо облудникам. Якби українці свого часу зробили правильний вибір, то не тужили б за героями Крут, Небесною сотнею, а тепер уже за Небесними батальйонами. Чи означає це, становище безвихідне? Ні. Те, що ми все ще стоїмо й боремося, як той Голіят перед велетнем, засвідчує нашу любов до Божої гідности, до Божої свободи й одне до одного, хай там як вороги роздувають тему «моя хата скраю». Ми стоїмо завдяки взаємодопомозі й підтримці, тому що, незважаючи ні на що, волонтеримо, обороняємося. Тому що молимося. А отже, нас порятує Любов — та, якої навчав апостол Павло, та, яка живе між нами. Та, про яку пише військовик Артур Дронь із позивним Давид:

Любов довготерпить, любов милосердствує,

не заздрить, любов не величається,

любов боїться тваринним страхом,

але продовжує йти,

любов могла б здатися, залишити все,

але продовжує йти.

А інколи в любові прострілені ноги,

або в ногах у любові осколки,

і ноги її стискають турнікети,

або ніг у любові більше немає.

Тоді любов несуть її друзі.

Любов риє окопи, і живе в них,

і гризе у них лід із розрізаної пляшки,

коли хоче пити у мінус двадцять.

Любов виходить на бойові чергування,

піднімається на позиції

з грижами, з температурами, із простатитами,

із контузіями, з астмами і алергіями,

з високою імовірністю

не повернутися,

з думками про когось

найважливішого.

Все зносить, вірить у все,

сподівається всього, все терпить!

Любов розрізняє на слух

виходи «Градів», прильоти мін і рух танків.

Очі любові болять,

коли довго дивиться в тепловізор.

Прокидається любов

уночі, коли миші в бліндажі заповзають

під її бушлат.

Інколи любов

довго блює у посадці після важкого бою.

А інколи

любов закриває очі друзям своїм.

І загортає їх у спальники,

і виносить.

Ніколи любов не перестає!

Хоч пророцтва й існують, та припиняться,

хоч мови існують, замовкнуть,

хоч існує знання, та скасується.

Бо інколи закінчується обстріл,

і любові закривають очі,

і друзі загортають її в спальники,

і виносять.

І тоді вона

переходить живим.

Картина Олега ШУПЛЯКА

Цей неймовірної сили вірш є квінтесенцією наших сьогоднішніх почувань, квінтесенцією християнського вчення в теперішніх умовах.

Ця війна закінчиться, бо всі війни колись закінчуються. А між нами залишиться Божа любов, яка дасть наснаги відбудувати країну І лише за такої умови справдяться пророчі слова митрополита Андрея: «Україна двигнеться зі свого упадку та стане Державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати іншим високорозвиненим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я вам кажу, тільки треба молитися…».

о. Христофор Ганинець ЧСВВ,
головний редактор

Джерело