Підіть, отже, на роздоріжжя, і кого лише здибаєте, кличте на весілля.

Мт 22,1–14

Науки Ісуса Христа мали одну мету – допомогти людям збудувати добрі стосунки з Богом і осягнути життя вічне. Прикладом цього є притча про весілля, яке цар приготував своєму синові. У поведінці царя Ісус представляє безмежну любов і доброту Бога до всіх людей. Цар кілька разів посилає своїх слуг на дороги, щоб Його дім був наповнений гостями.

Так само небесний Отець різними способами промовляє до людей: через сумління, Євангеліє, події, обставини, осіб, щоб усі прийшли до своїх храмів та з’єдналися з Ісусом. А через Ісуса стали учасниками Божого Царства. У ньому наповнилися Божою любов’ю й мали щасливе вічне життя.

Цією притчею Христос об’являє нам також іншу правду, що не всі люди відповідають на запрошення Бога прийняти Його любов, яка дарує справжнє щастя: постійний мир, радість, потрібне нам добро. Перші запрошені гості знехтували запрошенням царя прийти на весілля та займалися своїми справами: працею на полі, крамарством, роботою вдома. Подібно поводяться багато людей, які чують голос Євангелія – Божу правду, але не визнають віру в Бога й не приймають Його у своє життя. Вони переймаються земними справами, дбають про добро тіла, земний достаток. Бачать своє щастя в матеріальних речах: становище, гроші, слава, дім, майно. Уважають, що будуть жити вічно на землі.

Віруючі особи часто легковажні, ліниві до духовного життя, зміцнення зв’язку з Богом та спасіння. Виправдовують себе тим, що не мають сили, часу на молитву, вивчення Божого слова. Життєві обов’язки не дозволяють їм часто приходити на Службу Божу. Маючи здоров’я, достаток, не відчувають потреби чи готовності до частої Сповіді й Причастя, зустрічі з Ісусом.

Вірують у Нього, але не дуже потребують Його особисто. Такі особи звертаються до Христа для вирішення проблем, коли є біда. А коли все добре, забувають за Нього.

У Франції помер дуже багатий чоловік. Він не мав близьких родичів. І всім було цікаво, хто ж успадкує його мільйони грошей? Покійний залишив два заповіти. Один потрібно було відкрити відразу після його смерті, а інший – аж після похорону. В першому заповіті було написано: „Я хочу, щоб мене похоронили у четвертій годині зранку". Це дивне бажання було виконано. За його домовиною йшло лише п'ятеро людей. Після похорону відкрили другий заповіт і там було написано: „Бажаю, щоб все моє майно розділили порівну між тими, хто був присутній на моєму похороні". Цим правдивим п'ятьом друзям пощастило!

Ми повинні пам'ятати одну важливу річ, що все минеться. Як проминуло літо, так і наше життя завершиться! Минеться й те, заради чого ми пропускаємо святу Літургію в церкві. Та ангел-хоронитель записує у книзі вічного життя всі наші вчинки. І коли в день Суду Божого Ісус Христос прийде віддати вічні добра Своїм вірним слугам, багато християн залишаться з порожніми руками, не матимуть весільного одягу і через брак любові і будуть викинуті з Царства Божого у темряву кромішню. Тому сьогодні добре подумаймо над своїм життям, щоб колись не почути страшних слів: „Зв'яжіть йому ноги й руки та й киньте геть, у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів".

Притчею про весілля Ісус оживляє в нас віру в любов і доброту Бога. Одночасно запрошує зміцнювати зв'язок з Господом, поглиблювати довіру до Нього, допомагає усвідомити істину, що Отець бажає щедро наповнити нас Своєю любов’ю, яка приносить справжнє щастя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело