Кар’єру почав офіцером Червоної армії, а став полковником УПА: історія Петра Федуна
«…Лише поділ Росії на окремі національні держави назавжди унеможливить відродження найреакційнішого російського імперіалізму, який впродовж багатьох сторіч був найбільшою загрозою і ганьбою для світу»
Минає 105 років від народження Петра Федуна – «Полтави» керівника Головного осередку пропаганди Проводу ОУН, заступника Голови Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради, начальника політвиховного відділу Головного військового штабу УПА, редактора та автора багатьох підпільних публікацій. Його ім’я увійшло до золотого фонду української політичної літератури і публіцистики 40-х років минулого століття. Однак діяв у підпіллі, тож найчастіше він користувався псевдонімами та криптонімами «Петро Полтава», «Волянський», «Вол.», «П. Савчук», «Север» та іншими.
Він народився 23 лютого 1919 року у селі Шнирів на Львівщині. Після закінчення народної школи у рідному селі навчався у Бродівській гімназії ім. Ю. Коженьовського (1931–1939), Львівському університеті ім. Я.Казимира (1939), Львівському медичному інституті (1940), Державних медико-природничих курсах у Львові (04.1942–03.1944).
Петро Федун
Восени 1940 року Петра мобілізували до Червоної армії. Він служив в артилерійському полку на Дніпропетровщині. На початку січня 1941 року навчався в Одесі на курсах командного складу Червоної армії, які закінчив у травні, отримавши офіцерське звання.
Петро Федун під час навчання в університеті
Фото з колекції історика Григорія Дем’яна
Влітку 1941 року потрапив у полон до нацистів, звідки восени зумів звільнитися. Після короткого перебування у Львові Петро Федун повернувся у рідне село. Із жовтня 1941 року до весни 1942-го працював при Бродівській повітовій референтурі культурної праці Українського допомогового комітету.
У цей час відновив свої зв’язки з українськими підпільниками, адже членом ОУН він був із середини 1930-х років. З 1942 року Петро Федун активно включився у національно-визвольну боротьбу.
Він став співробітником крайового проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ ОУН, упродовж 1943- 1944 років редагував друкований орган проводу – журнал «Юнак», де друкувався під псевдонімом «Вол.».
Навесні 1944 року Петро Федун перейшов на нелегальне становище та працював в осередку «Зелений гай» референтури пропаганди Крайового проводу ОУН ЗУЗ, де готував листівки, редагував газету «За Українську Державу» та писав до неї короткі статті, входив до редакції журналу «Повстанець».
У цей період талановитого публіциста залучили до вишколу юнацької школи кадрів у Карпатах, також він був політвиховником підрозділів УПА, Головного Військового Штабу УПА.
Петро Федун і Галина Голояд
Продовжував роботу в референтурі пропаганди крайового проводу ОУН, а в листопаді 1944 р. переведений до референтури політичного вишколу Проводу ОУН, якою керував Яків Бусел – «Київський».
Колишній офіцер радянської армії Петро Федун в УПА зростав як військовик: старший булавний (1.10.1944), хорунжий-виховник (15.04.1945), поручник-виховник (30.06.1945), сотник-виховник (22.01.1946), майор (25.07.1950), полковник УПА (20.10.1951).
Однак найголовніша його праця – це пропагандивна робота ОУН і УПА, якою він керував. У 1945 році пробувши короткий час референтом пропаганди Карпатського став референтом пропаганди Проводу ОУН (1945–1951 рр.), керівником Головного осередку пропаганди ОУН (1945–1951 рр.) та Бюро інформації УГВР (1948–1951рр.).
Петра Федуна включили у Провід ОУН (6.07.1948 р.) та УГВР (1950 р.), а після загибелі Романа Шухевича – обрали заступником Головного Командира УПА (15.07.1950 р.), а відтак і заступником Голови Генерального Секретаріату УГВР (1951 р.).
Упродовж 1946–1951 років Петро Федун відповідав за підпільні видання, їх друк та поширення, організацію пропагандистської роботи на всьому терені дії ОУН.
Він редагував періодичні видання збройного підпілля ОУН: «Ідея і чин» (1946 р.), «Самостійність» (1946-1947 рр.), «Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР)» й «Осередок пропаганди та інформації при Проводі Організації Українських Націоналістів (ОУН)» (1948-1951 рр.).
За підрахунком дослідників, за роки боротьби ОУН було викрито близько ста підпільних друкарень. До речі, наклад видань лише одного Дрогобицького обласного проводу взимку 1949-1950 років становив 300 тисяч брошур і книжок.
Творчість
У творчому доробку самого «Петра Полтави» близько сорока праць. Він аргументовано критикував більшовицьку окупаційну політику, розмірковував про різні аспекти ідеології українського націоналізму та розробляв оригінальну концепцію устрою майбутньої Української держави.
Завдяки йому в завдання визвольного руху включили боротьбу за соціальну справедливість. Своєю творчістю він довів, що пропаганда може бути позитивною, якщо є правдивою і діє для користі людей, держави і нації.
Твори Петра Полтави
Брошуру Петра Полтави «Хто такі бандерівці та за що вони борються» підпільники розповсюджували якнайширше, оскільки її вважали досконало опрацьованим варіантом програми боротьби ОУН та УПА. Цікаво, що її першими читачами були представники радянських спецслужб.
Підпільниця Марія Савчин у спогадах «Тисяча доріг» розповіла:
«Полтава уже закінчив був писати брошуру «Хто такі бандерівці…», але в поспіху не захопив зі собою рукопису, і він попавсь гебістам ще до видання його в підпіллі. Захопив тільки нотес, в якому виготовляв плян брошури і писав замітки. На підставі цього нотеса він улітку 1948 року написав наново свою працю».
Вона стала бестселером серед усіх підпільних видань, її видавали й російською мовою. Не втратила своєї актуальності й сьогодні, бо через брехню російської пропаганди, що десятки років отруювала свідомість людей, доносити правду українцям про борців за державну незалежність можна працями Петра Федуна.
Зокрема, він у ній писав:
«Дехто із совєтських людей, вірючи большевицькій пропаганді, думає, що ми, бандерівці, – справді “українсько-німецькі націоналісти”, тобто гітлерівські, чи, як останньо брешуть большевики, англо-американські агенти, що ми справді – “куркулі” чи “буржуї”, що ми справді – “бандити”, і тільки тому сидимо в лісі й перебуваємо в підпіллі, що “боїмося народного правосуддя”. Усе це, що говорить про нас большевицька пропаганда, найбезсоромніша, цинічно-підла брехня.
Большевицькі вороги народу поширюють цю брехню про нас з метою закрити перед народними масами Совєтського Союзу справжній національно і соціяльно-визвольний характер нашого руху. Вони бояться, щоб народні маси Совєтського Союзу, пізнавши справжні цілі нашої боротьби, її прогресивний, народньо- визвольний характер, не заразилися революційними, бандерівськими ідеями і самі не стали за прикладом українського народу на шлях визвольної протибольшевицької боротьби. Щоб не допустити до цього, щоб могти і далі безкарно гнобити й експлуатувати десятки народів Совєтського Союзу, сотні мільйонів працюючих, большевицькі бандити, з одного боку, докладають усіх зусиль, щоб фізично знищити всіх учасників нашого визвольно-революційного руху, знищити нашу підпільну революційну організацію, і, з другого боку, не зупиняються ні перед найогиднішим наклепом, перед ніякою брехнею, щоб тільки наш революційний рух в очах народних мас заплямувати… Та це на довшу мету большевицьким мрякобісам ніяк не вдасться».
Свої твори Петро Федун писав у надзвичайно важких умовах підпільного життя: під відкритим небом на місцях постою, на конспіративних квартирах, але найчастіше взимку у криївках. Одну зі своїх статей він почав з опису обстановки «бункерного життя»:
«Глибока осіння ніч. Партизанська землянка в одному з лісових масивів Західної України. Субота. В куті землянки, за заслоною з плащпалатки повстанці закінчують свою щотижневу «лазню». Ясно горить столова лямпа. На одній зі стін поблискує розвішена зброя. На полицях при другій стіні – бібліотека, пакети підпільних листівок, політично-пропагандивних плякатів, підпільної преси. Зараз біля стола радіоприймач…».
Про складнощі роботи у підпіллі Петро Федун написав навесні 1951 року в листі до Василя Кука:
«Мені якось удалося перезимувати і поки що живий. Кажу «поки що», бо большев[ики] сильно контролюють терен і втриматися досить важко. До зими був два рази розбитий і вигнаний з зимового приміщення – другий раз у половині грудня».
Загибель Петра Федуна
Обставини загибелі Петра Федуна довгий час були невідомі. Їх дослідив кандидат історичних наук Михайло Романюк, який повідомив, що у 1949 році радянські спецслужби завели на Петра Федуна окрему розшукову справу під кодовою назвою «Шакал».
У 1950 році створили спеціальну міжобласну опергрупу МГБ (нараховувала 20 співробітників), яка займалася лише його пошуками. Особливо натиск облавників Петро Федун відчув восени 1951 року.
З огляду на це він вирішив перейти зимувати в Жидачівський район Львівської області, де базувався крайовий провідник ОУН Роман Кравчук – «Петро». 18 листопада 1951 року «Полтава» разом зі своєю охоронною боївкою прибув на місце постою останнього у Вишнівецькому лісі.
У грудні 1951 року співробітники МҐБ отримали інформацію, що в районі сіл Вишнів і Новошини переховується хтось із членів Проводу ОУН. Зважаючи на це, управління 2-Н МГБ УРСР спільно з управліннями МҐБ в Дрогобицькій та Станіславській областях ретельно розробило план військово-чекістської операції.
Передбачалося щільно заблокувати лісові масиви та населені пункти, аби не допустити втечі підпільників, а потім провести ґрунтовний пошук криївок. Район пошуку розділили на дев’ять секторів.
Керівникові кожного сектору поставили завдання – уважно оглянути місцевість на предмет наявності підземних сховищ, розшукати підпільників і, в міру можливого, захопити їх живими.
До операції залучили 4574 офіцери та солдати, з них – 75 співробітників УМҐБ у Дрогобицькій області та 78 співробітників УМҐБ у Станіславській області, 60 інструкторів зі 110 службово-розшуковими собаками, 500 курсантів навчального загону МҐБ, 230 автомашин.
Операція тривала з 21 по 28 грудня. Вранці 21 грудня 1951 року війська МГБ заблокували згаданий район на межі тодішніх Букачівського району Станіславської області та Журавнівського району Дрогобицької області (тепер – територія на стику Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. і Жидачівського р-ну Львівської обл.) та розпочали пошуки.
У перший день операції одна з пошукових груп неподалік села Вишнів Букачівського району Станіславської області (тепер – Рогатинського району Івано-Франківської обл.) виявила на поверхні біля криївки трьох підпільників.
Зав’язався бій, в результаті якого двох підпільників вбили (крайовий провідник ОУН на ЗУЗ Роман Кравчук – «Петро» та референт СБ Букачівського районного проводу ОУН Богдан Паньків – «Буря»), а третьому (кур’єру «Петра» Євгенові Якиміву – «Богдану») вдалося втекти. Проте через день він загинув у цьому ж лісовому масиві.
23 грудня об одинадцятій годині тридцять хвилин у лісі біля села Новошини Журавнівського району Дрогобицької області (тепер – Жидачівського району Львівської області) курсанти навчального полку МГБ за струменями пари з вентиляційних отворів виявили підземний бункер з підпільниками всередині.
Їм запропонували здатися, але вони відмовились і відкрили вогонь з автоматів. Через деякий час, побачивши, що становище безвихідне, підпільники підпалили бункер і пострілялися.
Криївку розкопали солдати і з неї витягнули тіла чотирьох повстанців: члена Проводу ОУН Петра Федуна – «Полтави», референта пропаганди Журавнівського надрайонного проводу ОУН Богдана Зобніва – «Миронича», провідника Букачівського районного проводу ОУН Михайла Сенюка – «Скритого» та бойовика «Миронича» Григорія Ярему – «Зенка».
Посмертне фото Петра Федуна. 23.12.1951 року
Тіла семи загиблих повстанців вантажівкою доставили у Львів. У приміщенні Управління МГБ у Львівській області провели процедуру їхнього впізнання заарештованими учасниками підпілля, у ході якої остаточно встановили факт загибелі одного із керівників національно-визвольної боротьби в Україні, провідного її ідеолога Петра Федуна – «Полтави».
Коли ж через кілька днів постало питання, що робити з тілами вбитих, то вирішили їх таємно поховати. Вночі 28 грудня 1951 року співробітники МГБ закопали тіла Р. Кравчука, П. Федуна, Б. Зобніва, М. Сенюка, Г. Яреми, Є. Якиміва та Б. Панькова у триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкту №39» УМГБ у Львівській області.
Посмертне фото Петра Федуна та повстанця Романа Кравчука
Петро Федун рішенням Української Головної Визвольної Ради та Головної Команди УПА за вагомий внесок у справу українського визвольного руху нагороджений Срібним Хрестом заслуги (22.11.1947), Золотим Хрестом заслуги (1.11.1950), Золотим Хрестом бойової заслуги І-го класу (15.06.1952, посмертно), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах».
Золотиий хрест бойової заслуги 1-го класу