Протягом тисячоліть корінні народи дотримувались способу життя, який виявляв велику повагу до творіння. Для них земля була справжнім даром Творця та предків, що спочивали в ній, священним простором, з яким вони повинні взаємодіяти, щоб зміцнювати свою ідентичність і свої цінності. (див. Laudato Si’, 146. «Славен будь, 146» – енцикліка Папи Франциска, присвячена темі збереження творіння). Їхні традиційні вірування, культурні звичаї та світогляд виражали визнання Вищої Істоти.

Протягом усієї історії численні єпископи, священики, монахи та миряни віддали своє життя, захищаючи гідність корінних народів, аби вони могли пізнати Ісуса Христа та Його Євангеліє. Проте фактом залишається те, що проти цих народів все ж іноді були вчинені абсолютно аморальні вчинки без спротиву з боку релігійних лідерів. З цієї причини «необхідно з усією щирістю визнати зловживання, вчинені через брак любові з боку тих людей, які не змогли побачити у корінних народах своїх братів і сестер, як дітей одного Отця» . (Святий Іван Павло ІІ, Санто-Домінго, 13 жовтня 1992 р.).

Врешті-решт, наша турбота про корінні народи не полягає в підтримці будь-якої ідеології чи лобістської групи. Натомість вона є вкоріненою в нашій фундаментальній ідентичності, створеній за образом і подобою Бога, яка є глибшою за будь-яку корінну ідентичність. Тому Церква обіймає корінні народи з їхніми культурами, щоб вони могли знайти точки згоди між їхніми споконвічними цінностями та традиціями, вченням Ісуса Христа. Цей діалог вчить нас цінувати нашу невід’ємну відповідальність за збереження навколишнього середовища, нашої культури та наших традицій у чудовий спосіб, у який вони це зробили. У свою чергу, їм допомагають відкрити відображення «променя тієї Істини, яка світиться для всіх» (Nostra Aetate, 2 (Наш час, 2 – декларація Другого Ватиканського собору Католицької церкви про ставлення Церкви до нехристиянських релігій) у їхніх корінних цінностях, культурі та традиціях.

Отець Боско посилав своїх місіонерів до корінних народів Патагонії. Сьогодні салезіяни активно сприяють і зберігають ідентичність корінних народів, засновуючи культурні музеї, пишучи словники та книги, сприяючи програмам, які сприяють їх цілісній євангелізації. Дійсно, наша робота серед корінного населення є важливим виявом салезіянської прихильності до бідних і маргіналізованих.

Отець Альфред Маравілья, СДБ

Генеральний радник місій

ХВОРІ СПІВБРАТИ – ЖИВИЙ ПРИКЛАД ОТЦЯ БОСКО

Отче Антоніо, яка ситуація з хворими братами у вашому домі і як допомогти їм не почуватися непотрібними та відкинутими?

Всередині салезіянського дому Ель-Кампелло (Іспанія) знаходиться сектор для літніх співбратів (Ель-Мірадор). Наразі 8 побратимів потребують щоденної допомоги. Догляд за співбратами здіснюють медсестери, які працюють у три зміни, цілодобово.

Ми, шестеро активних братів спільноти, дуже безпосередньо співпрацюємо з нашими хворими братами в будинку престарілих Ель-Мірадор. Хесус займається аптечними питаннями, відвідуванням лікарів і допомогою в лікарні. Фелікс супроводжує їх у щоденних прогулянках по дому, відвідуючи їх. Маноло Беллвер щодня відправляє Євхаристію та молиться з ними. Я, як директор, разом з іншими братами спільноти дбаю про щоденні відвідини, розмови, вислуховування та увагу до їхніх потреб. Щоб вони були активними, ставимо перед ними конкретні завдання. Пізніше, коли у брата день народження, ми всі разом збираємося і вечеряємо. Також це робимо на великі салезіянські свята: Різдво та Великдень.

Який найбільший внесок літніх і хворих співбратів у салезіянську місію?

Ми завжди стверджували, і знаємо це з безпосереднього досвіду – що хворі співбрати віддали все своє життя для Згромадження, вони віддали себе тілом і душею, зробили внесок у зростання салезінської присутності в Провінції, вони є частиною салезіянських спільнот. Вони є співбратами з великою місіонерською траєкторією: вони надихнули на покликання, вони супроводжували молодь у зростанні, у вірі, вони своєю присутністю продовжують бути справжнім живим прикладом отця Боско.

Як ми можемо навчитися приймати старість, наші обмеження та нездатності?

Бути частиною салезіянської присутності з невеликою спільнотою братів, які живуть з іншими хворими салезіянами, є благословенням, нагородою, яку дає нам Господь. У повсякденному спільному житті я багато чому вчуся, і, безперечно, це школа, яка вчить нас бути справжніми салезіянами, літніми, хворими та залежними від інших. Це уроки, які наші брати пропонують нам щодня, не занепадаючи духом, з християнською надією, завжди віддаючи своє особисте становище Богові.

Отець Антоніо Саракоза, СДБ

Джерело