🕯9:00 хвилина мовчання

Марії Селівон було 86 років. 16 березня 2022-го російські військові обстріляли її рідне село – Новоселівку, що у передмісті Чернігова. Жінка з родиною ховалась у погребі. Через обстріли загорілися будівлі сусідів. Зять і онук Марії почали гасити пожежу, аби вогонь не перекинувся на дім. Марія вийшла з погребу подивитися, що відбувається, як знову почався обстріл.

«Мамі одного кроку не вистачило, щоби сховатися у погріб. Вона впала. Ми з чоловіком затягнули її в льох, перевернули, а там кров крізь пальто просочилася, рука та нога теліпаються… Поклали її у синове авто і повези в Чернігів у травмпункт. Мама була при тямі. Паспорта при собі не було, тому ми залишили інформацію про неї, а самі повернулися в село. Того ж дня російські військові обстріляли й травмпункт. Коли наступного дня ми повернулися з паспортом мами, довго не могли потрапити всередину. А потім не могли знайти маму. Нам сказали подивитися у морзі. Мама чомусь була серед неопізнаних…» – пригадала донька Ніна.
Вона точно не знає, коли саме і як померла мама. Відомо, що жінку оперували, рука та нога були в гіпсі. Проте в лікарні не залишилося ані речей, ані жодних даних про Марію Селівон.
Тіло загиблої спершу поховали на старому цвинтарі Чернігова – у Ялівщині. Після звільнення області донька перепоховала матір на кладовищі у рідному селі.
Марія Селівон народилася і жила в Новоселівці. Працювала в колгоспі, на інкубаторі. Потім 40 років – у Чернігівській районній лікарні, була молодшою медичною працівницею у дитячому відділенні.
«Моя мама була дуже чуйною. Все за онуків хвилювалася. Збирала пенсію, щоби допомогти побудувати онуку дім. Будинок і все майно знищили у березні 2022-го. Вигоріли вщент і дім, і автомобіль, яким ми ще встигли вивезти з села пенсіонерів, бо евакуації не було. Повернулися востаннє по чоловіка і був приліт якраз. У Чернігів ми вирушили вже пішки, останні з нашої вулиці», – пригадала Ніна.
У Марії Селівон залишилися донька та онуки.