Є жінка, яка не святкує
Сьогоднішнє свято жінок.
Вона-бо роками сумує,
Відколи на небі синок.

Є жінка, яка усіх квітів
Вартує, що є на землі!
Натомість зі сліз-самоцвітів
Складає букети-жалі.

Є жінка, якій подарунків
Не треба, окрім одногО:
У сні хоч – синівських цілунків,
Щоб серце спочити могло…

Можливо, та жінка – десь поряд.
Їй день цей – такий, як усі,
Що зіткані з болю і горя,
Із сивого смутку в косі.

Тому не для неї це свято…
Та й святом назвеш це хіба?!
Чи ж можна радіти, вітати,
Коли в Україні журба?!

Тому розділи її тишу
У тиші її самоти.
Хай снами її заколише,
Щоб син у них зміг прийти…

Це вірш Валентини Матвіїв, мами Тараса Матвіїва, журналіста, громадського активіста, нашого оборонця з Жидачева, Героя України, який загинув 10 липня 2020 року, під час ворожого мінометного обстрілу позицій Об'єднаних сил поблизу Троїцького, що на Луганщині.

Біль матерів, дружин, сестер, донечок – це біль всієї нашої держави.

Будь ласка, знайте: ви не самі у своїй тиші.