Отець Микола Ситник, СДБ: «Молодь є дуже чутливою в питанні того, що відбувається з іншими людьми. Вона може іноді бути безсилою, бо відчуває, що має недостатньо ресурсів впливу, проте ніколи не є байдужою».

Відповідальний за Ораторію-Катехитичну Школу ім. святого Домініка Савіо, отець Микола Ситник, а також аніматори Тарас Чепкий та Діана Маринович розповіли про зміни в Ораторії, які спричинила війна, про волонтерство, а також як християнська молодь переживає цей непростий час.

Як функціонувала Ораторія у перші дні війни?

Ораторія припинила своє звичне існування і перетворилась у простір для плетіння сіток та гуманітарної допомоги. Приміщення першого поверху було зайнято цим. Все це здійснювалось справді інтенсивно. Формаційна діяльність також була призупинена, оскільки багато молоді та дітей виїхало закордон – зазначив тут і далі отець Микола Ситник.

Від початку повномасштабного вторгнення приміщення ораторії й справді було зайняте плетінням сіток, де були залучені парафіяни Церкви Покрови Пресвятої Богородиці під керівництвом пані Наталі Чіпак. Дана ініціатива продовжується й до сьогодні.

Як щодо змін, які створила війна в ораторії?

Війна створила справді багато змін, і не лише в ораторії. Найперша зміна – це питання безпеки. Тепер будь-яка діяльність не може плануватися, не враховуючи війну. Наприклад, обмеження по-кількості дітей на Веселих Канікулах: кількість зменшилась на 50 відсотків.

Щоденно ораторія є нашим укриттям і під час повітряної тривоги ми всі спускаємось і проводимо заняття вже в Ораторії. А це Центр Савіо, позашкільна освіта, гуртки. Відповідно це все спричиняє сильний шум, і проводити подальше заняття дуже нелегко, а іноді й взагалі неможливо. Тому найпершу зміну, яку внесла війна, так це унеможливлення звичного діяння, яке було раніше – ми не можемо розподіляти територію без врахування безпеки.

Також будь-яка наша діяльність має мету, і тепер це – пам’ятати про війну і не абстраговуватись від неї.

Проводячи зустрічі ми стараємось згадувати про воїнів у молитвах, а також проводимо акції, які безпосередньо торкаються допомоги, чи згадки за військових. Наприклад з останніх – це молитва та візит Марсового поля 24-го лютого. А в грудні готували подарунки для військових та дітей з окупованих територій і все це передавали через отця Олега Ладнюка. А раніше робили енергетичні батончики, коли була така потреба. Також кошти з проведеного вертепу були спрямовані на допомогу для ЗСУ.  Зараз планується театральна вистава, думаємо, внески з якої будуть задіяні для військових. Наразі здебільшого згадуємо молитовно та стараємось проводити різноманітні заходи. Тож війна дійсно впливає: на молодь, дітей, і, звичайно, на діяльність.

Чи є ще сфери допомоги, до яких долучилась ораторія за час війни?

Старші аніматори, наприклад, були в певних організаціях, які займаються волонтерством. На початку повномасштабного вторгнення ми діяли досить спонтанно і якщо молодь щось організовувала і отримувала кошти, то ми спрямовували це на ЗСУ, як від вертепу. Багато було й інших акцій, про які згадував, це, наприклад, виготовлення енергетичних батончиків, до цього були залучені молодь і діти стреток.

Це все не є дуже великими ресурсами, але це завжди думка про військових, про оборону, захист.

Крім того, ми проводили практичні резуми, де команди, які вигравали якісь певні кошти у винагороду, спрямовували після резуму ці кошти на донати. І, звичайно, молитовна підтримка. В нашій ораторії та катихетичній школі є хвилина мовчання. А щочетверга ми збираємось для молитви за всіх наших військових о 16:45.

Як ви вважаєте, як ораторійна молодь та діти переживають цю війну?

Особисто не можу точно відповісти, як вони переживають війну, але я бачу що їх це турбує. Молодь є дуже чутливою в питанні того, що відбувається з іншими людьми. Вона може іноді бути безсилою, бо відчуває, що має недостатньо ресурсів впливу, проте ніколи не є байдужою. Вона є дуже активною в сфері запитань щодо війни та допомоги, звісно, вона має менші ресурси, але інтенсивність допомоги є справді великою.

А як переживає… Думаю, старші намагаються абстрагуватися і втекти від постійної думки про війну, спрацьовує захисний механізм. А діти переживають це внутрішньо. Проте це все одно помітно у вербальному спілкуванні.

Насправді всі ці переживання були дуже помітні на початку повномасштабного вторгнення, бо навколишній та інформаційний простір був дуже напружений, і діти були в цьому присутні.

Тому переживають по-різному, найбільше це відчутно у відносинах та станах. Пам’ятаю, також, що під час Веселих канікул було багато дітей, які мали апатію.

Чи змінились теми для розмов між молоддю?

Можливо, не зовсім змінилися, проте на всіх подіях, на яких ми збираємось, ми згадуємо молитвою про наших воїнів. Бо насправді війна вона втомлює, і хочеться іноді повірити в те, що її немає, але наслідки цієї втечі є негативні для людини та її життя. Тому зараз треба зрозуміти свої ресурси, ціну нашого життя. Варто зрозуміти, що все нам насправді даровано, і за цим стоять певні люди.

Тематики розмов, так, справді змінюються, бо молодь цікавиться тим як Церква діє, що засуджує, і взагалі про поняття війни і ставлення Католицької Церкви. Їм цікаво почути з моральної точки зору на те, як Церква дивиться на війну. Тематики змінюються, молодь має змогу обрати теми, які їх найбільше цікавлять. Часом це зустрічі дискусійного характеру, а часом запрошуємо людей, які діляться своїм досвідом. Теми дотичні до війни, які ми обговорювали – це війна і Бог. Де є Бог у війні. А деякі теми можуть входити в загальну розмову, вони ставлять запитання і ми обговорюємо.

Як ви вважаєте, ефективність діяльності ораторії з початком війни знизилась, чи підвищилась?

Дуже важко сказати, бо дещо з’являється, дещо зникає, і не все є пов’язаним з війною. І це нормально, що з часом щось змінюється. Щодо діяльності, то я особисто бачу, що за останніх 5 років молодь та діти мають менше часу на цю діяльність. Їхній позашкільний графік є переповнений гуртками та іншою діяльністю. Можливо, подій стало трохи менше, але молодь є більш залученою до підготовки.

В оцінці змін в ораторії, які спричинила війна важливо почути і думку молоді.

Чи змінилась ваша ораторійна діяльність від початку повномасштабного вторгнення?

Так, змінилася, вона стала більш закритою. Ми перестали робити вечірки і масштабні заходи. Також всі заходи тепер відбуваються лише в приміщенні ораторії, а не на вулиці, чи інших місцях. Тепер змінилось навіть ставлення до ораторії. Також з’явились заходи, які присвячені війні, або допомозі військових. Це, наприклад, вертеп. – відповідає аніматор ораторії, Чепкий Тарас.

Як ви допомагаєте військовим під час війни?

Якщо детальніше говорити про вертеп, то він був присвячений військовим, ми збирали для них кошти. Всі зібрані кошти ми відправили військовим, в сумі вийшло понад 32 тисячі гривень. Допомогли таким чином закрити 3 збори – підкреслює Тарас. У нас також була допомога біженцям: посуд, їжа і навіть житло. Участь аніматорів була в тому, що ми проводили ігри для дітей-переселенців і цим намагались якось відволікати їх від того, що відбувається – додає Маринович Діана.

Як діти та молодь ораторії переживають повномасштабне вторгнення?

Ораторія найперше стала місцем, де можна відволіктись від цього. Під час великого напливу негативної інформації, новин, ми всі можемо прийти сюди і відволіктись. Також наша діяльність стала більш стала більш волонтерською і ми почали допомагати не лише дітям, а й військовим – продовжує Діана.Війна насправді дуже сильно змінила все. Особливо це помітно під час Веселих Канікул, коли починається тривога і потрібно вести дітей в укриття. Також після обстрілів діти приходять дуже втомлені, оскільки не спали цілу ніч. Сама молодь теж змінилась у цьому всьому, оскільки стала більш закритою. Вони почали більше боятися і думати «а що якщо станеться це, чи це». Це і про організацію свят, подій і загалом.  – зазначив Тарас.

Джерело