Україна не буде Росією хоча б із погляду гігієни

У день чергового кривавого обстрілу Одеси, внаслідок якого загинула 21 особа, а поранено кілька десятків, експрезидент РФ Медведєв поділився своїм баченням «російської формули миру». Згідно з нею Україна має капітулювати, виплатити репарації, розпустити всі свої конституційні органи влади, сама себе привселюдно відшмагати та потім… увійти до складу Росії.

НАСПРАВДІ, віцепрезидентка Асоціації політичних психологів України Світлана Чуніхіна (а персонажів на кшталт Медведєва будуть вивчати саме вони – після наркологів), підмітила: «Як можна хотіти інкорпорувати (буквально – зробити частиною власного тіла) те, що так сильно ненавидиш, до чого відчуваєш таку гостру огиду? Це надто перекручено навіть для Медведєва».

Ненависть Медведєва (нині заступника голови Ради безпеки РФ) до всього українського цілком зрозуміла. Вона базується на заздрості. Навіть не до вільних українців, а до… вбиралень. І навіть не до гендерно-нейтральних, а взагалі до їхньої наявності. Нещодавно він ненадовго випірнув із запойної війни з Україною і вийшов на шлях боротьби з російськими шкільними туалетами — назвав їх «соромом» і закликав «знищити». Цікаво, що ще у 2017 році спікер Ради Федерації Матвієнко називала «ганьбою, що у понад 3 тисяч шкіл немає теплих туалетів». Про те, що до кінця 2018 року всі навчальні заклади мають бути забезпечені теплими вбиральнями, розпорядився і Медведєв, тоді ще прем’єр-міністр РФ.

З того часу минуло 7 років, і тепер туалетне питання порушується вже на рівні цілої Ради безпеки РФ. (Нагадаємо, згідно з останніми даними Росстату, 16 млн 760 тисяч росіян мають туалет поза своїм житлом – на дворі). Путін мав би «мочити в сортирі терористів», які довели їх до такого стану. Але замість того він воює, щоб приєднати Україну до свого туалетного простору. Хоча навіть з погляду гігієни для українців це огидно. 

Через 10 років стало не до святкування «кримської весни»

Якось тихо та непомітно (на тлі «виборів» Путіна) в Росії відзначалась 10 річниця окупації українського Криму. Єдиним більш-менш наочним політичним проявом цього стала ініціатива окремих депутатів Держдуми «скасувати акт про передачу Криму УРСР». Проте великої підтримки це не знайшло навіть в стінах російського «парламенту». Й досі не було великих концертів-мітингів або навіть марш-пробігів якихось путінських «байкерів».

НАСПРАВДІ, пояснення просте. Святкувати особливо нема чого. З воєнної точки зору життя кримчан стало значно небезпечнішим після 2014 року. Севастополь фактично втратив статус бази Чорноморського флоту. Кримські призовники та контрактники тепер реально воюють.

Сам окупований Крим із дотаційного регіону перетворився на хронічно дотаційний. За 10 років окупації російські вливання в півострів (дотації, субсидії та субвенції) – тільки зросли. Як показав аналіз «Верстки», якщо у 2014 році окупованому Севастополю безоплатно виділили 19,5 млрд рублів, а Криму – 105,3 млрд, то цьогоріч суми склали 32,1 млрд і 130,6 млрд рублів відповідно. (Для порівняння: у 2013 році Крим самостійно покривав 40% свого бюджету, а Севастополь – 65%).

Одразу після анексії Криму російська влада зробила ставку на будівництво та ремонт магістралей у регіоні. При цьому частка місцевих доріг, які не відповідають нормативним вимогам, за вісім років зросла з 29% до 61,7%.

Заробітна плата в окупованому Криму не доходить до середніх значень у РФ і в останні 5 років знижується відносно російської.

А ось чого побільшало в Криму, так це репресій. Динаміку показує відповідна інфографіка.

У Криму різко скоротилася кількість педагогів і медпрацівників – на 5 тисяч у кожній сфері. Проте зросли витрати на силовиків та оборону.

Цікава й ще одна цифра: за даними доцента кафедри історії Кримського федерального університету Максима Сухарєва, у 2013 році українською мовою навчалися 13 589 школярів у семи україномовних школах. У 2017 році «міністерство освіти Криму» повідомляло, що на півострові була лише одна україномовна школа, в якій навчається 132 особи. Цікаво, чи залишився в ній туалет всередині, чи інтеграція у політичний та культурний простір Росії вже дійшла й туди?

Окупантам потрібна «вантажна електричка» до Авдіївки

А ось до чого вона вже дійшла, так це до Авдіївки. Голова ЦВК РФ Памфілова переконувала, що «єдине про, що просили залишки її мешканців, так це хліба про голосування».

НАСПРАВДІ, невідомо як із хлібом, але «голос» їм привезли. Про що й доповіла так звана «влада ДНР». Сформулювали, щоправда, обережно: «Всі жителі Авдіївки, які залишилися у місті, отримали можливість проголосувати на виборах президента РФ». Деякі росЗМІ вжили словосполучення «кілька жителів Авдіївки». З «скриньками» до них приїхав (як писали Z-ресурси) «броньований загін дільничної виборчої комісії».

НАСПРАВДІ, широко розголосу набув ролик, де «визволитель» ходить по руїнах Авдіївки та розповідає якійсь Ларисі, що «у них тут все битком: і телевізори, і тому подібне».

Про хліб цей «визволитель» з консервами в руках не повідомляє. Виключно про своє захоплення статками жителів Авдіївки та бажання все змародерити за допомогою «вантажної електрички». 

З часу окупації залишків міста пройшов рівно місяць. Відомий український військовий експерт Олександр Коваленко нагадує, чого це коштувало росіянам. Маленьке містечко неповною площею 29 км² вони штурмували п’ять місяців такими силами:

– від 60 до 80 (на піку) тисяч особового складу; 10 тисяч о/с у резерві;

– понад 450 танків (не менше 100 у резерві); понад 1300 ББМ (понад 200 у резерві);

– близько 1200 одиниць ствольної артилерії; до 300 одиниць РСЗВ (до 50 в резерві).

Втрати окупантів на цьому напрямку нараховано лише вбитими 20 тисяч (постійне поповнення ресурсу склало близько 120 тисяч осіб). Тобто тільки на цей навіть не напрямок, а локацію росіяни змушені були зосередити угруповання, яке можна порівняти за чисельністю з угрупованням військ «Днепр», що оперує у двох областях. Результатом за цей час стало захоплення міста та просування на 3-4 км на захід.

З такими темпами тому ж Медведєву доведеться довго чекати «повної і беззастережної капітуляції всієї України». Тут встигнути хоча б «вантажну електричку» до Авдіївки підігнати.

Світ не визнає кремлівські «нові реалії»

Звісно, пропаганді була дана команда не розпорошуватись на якесь там «10-річчя кримської весни» або на «кілька звільнених жителів Авдіївки». Головна увага приділялась «сторіс» з «виборів Путіна»: чергам, публічним особам, цифрам явки «виборців». Завдання було лише одне – показати, що підтримка Путіна за роки його правління тільки зросла. «Рекорд» було зафіксовано вже вдень 17 березня: 70,42%.

Для порівняння: у 2018-му було 67,5%; 2012 – 65,3%; 2008 – 69,8%; 2004 – 64,4%; 2000 – 68,7%. Одним із перших про «всебічну підтримку Путіна» доповів Пушилін з «ДНР» – понад 95 %.

НАСПРАВДІ, після 24 лютого 2022 року на ТОТ вже двічі влаштовували «голосування», які суперечать українському законодавству. Спочатку це були псевдореферендуми, а потім незаконні вибори до Держдуми та місцевих окупаційних адміністрацій.

Трохи з хроніки світової реакції  на російські «вибори» в Україні. Ще 12 жовтня 2022 року Генасамблея ООН ухвалила резолюцію ES-11/4, яка засудила окупацію частин чотирьох областей України. Резолюцію було прийнято після того, як Кремль провів у вересні 2022 року на цих територіях псевдореферендуми. (В ООН ці дії засудило навіть більше країн, ніж власне повномасштабне вторгнення).

А вже 16 березня 2024 року понад 50 держав ООН долучилися до спільної заяви із засудженням РФ: «Проведення виборів на території іншої держави-члена ООН без її згоди є відвертим нехтуванням принципами суверенітету і територіальної цілісності. Такі вибори не мають жодної юридичної сили відповідно до міжнародного права». Серед країн, які підтримали цю заяву: Угорщина та Словаччина. Також країни ООН нагадали ту саму резолюцію ES-11/4, ухвалену 12 жовтня 2022 року, що визнала незаконними «референдуми» РФ у вересні 2022 року на ТОТ України. 

Жодних підстав вважати, що хтось зараз визнає «нові реалії», немає. Але Росію це не обходить. Поставивши хрестик за Путіна, вона поставила на собі хрест.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело