Євр. 329 зач.; 11, 24-26; 32 – 12, 2.

Слава Ісусу Христу!

Цього тижня, дорогі брати і сестри, ми ввійшли у Великий Піст – час молитви, покути та переосмислення свого життя. Цей час можна ілюструвати тим, про що не згадує притча про Блудного сина. Йдеться про дорогу, якою простував блудний син до дому свого отця. Про цю подорож ми нічого не знаємо з притчі, але можна здогадуватися, що вона була часом призадуми і висновків з плачевного стану, у якому опинився блудний син, коли покинув свого батька. Сьогоднішній апостол також слугує тому, щоб ми над дечим застановилися в контексті духовної подорожі до Воскресіння, що є дверми до Отчого Дому. Для цього апостол Павло наводить приклад Мойсея, суддів, царів, пророків, святих жінок і чоловіків Старого Завіту. Вони всі пройшли горнило терпінь, щоб осягнути спасіння, не дочекавшись самого Спасителя.

Ми з Вами маємо великий привілей, адже боремося з гріхом не самі, а маючи перед очима нашого Господа Ісуса Христа, що смертю смерть подолав, потоптавши гріх і неправду.

Згадуючи Мойсея, ап. Павло каже про нього як мужа, що вибрав частку з упослідженим власним народом, відкинувши всі скарби Єгипту. І відразу на гадку спадає сьогоднішнє явище консюмеризму, що, наче вірус, проникає в наше життя, замінюючи «бути» на «мати», «буття» на «володіння». Він надає невластивих рис життю людини, яка, замість ціннісного сприйняття власного буття, стає «залежною від цін» на предмети. Диявол дає людині ілюзорне сприйняття реальності, ніби кількістю речей або їх брендовістю визначається якість і ціль життя. Звідси маємо і левову частку сміття, коли люди викидають те, що, можливо, кілька днів тому здавалося таким, без чого вони не проживуть. «Тому й ми, маючи кругом себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко пристає до нас навколо, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам…» (Євр 12, 1), – звертається до нас апостол.

Речі дійсно можуть стати для нас тягарем. Дивлячись на життя святих, ми бачимо їх прагнення до того, щоб кимось стати, а не щось набути. Неправильно цілком відкидати матеріальні речі як зовсім неважливі, але вони мають слугувати нам, а не ми їм. Господь Ісус Христос дав нам чудовий приклад того, як Бог Отець опікується всім своїм створінням, годуючи птахів, даючи прихисток тваринам, наділяючи красою рослини… Чимало згадок про це ми знаходимо у Святому Письмі. Ми, за словами Спасителя, «вартніші від багатьох горобців» (Мт 10, 31), а тому нам потрібно про інше побиватися: чинити Божу Волю, любити Бога і ближнього, бути співтворцем Бога, опікуючись усім створеним світом.

Йти шляхом святості, як ми бачимо в сьогоднішньому апостолі, зовсім не легко. Цей шлях тісно переплітається з мучеництвом. Бути сьогодні мучеником – це свідчити про «Ісуса, засновника й звершителя віри» (Євр 12, 2). Свідчення в нашому щоденному житті розпочинається з власної родини, де ми вчимося відповідально ставитися до ресурсів та їжі, що є Божими дарами, чинимо діла милосердя не лише щодо людей, а й інших створінь, нагромаджуємо чесноти замість речей і сходимося на молитву, щоб випросити Божу благодать. «Всякий звершений дар з висоти походить».

Просімо ж про дар витривалості в доброму, дар мудрості, дар поміркованості, дар любові та відповідальності до створеного Богом світу. Але найбільше просімо святості, яка охоплює все перемінене єство людини, людини, що обирає шлях до Батька, втікаючи від гріха і його наслідків. Амінь.

 

Підготував о. Олег Кобель референт Бюро УГКЦ з питань екології Стрийської єпархії.

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2024 р.

Джерело