По апостольському читанню

Євр. 329 зач.; 11, 24-26; 32 – 12, 2.

Слава Ісусу Христу!

Цього тижня, дорогі брати і сестри, ми ввійшли у Великий Піст – час молитви, покути та переосмислення свого життя. Цей час можна ілюструвати тим, про що не згадує притча про Блудного сина. Йдеться про дорогу, якою простував блудний син до дому свого отця. Про цю подорож ми нічого не знаємо з притчі, але можна здогадуватися, що вона була часом призадуми і висновків з плачевного стану, у якому опинився блудний син, коли покинув свого батька. Сьогоднішній апостол також слугує тому, щоб ми над дечим застановилися в контексті духовної подорожі до Воскресіння, що є дверми до Отчого Дому. Для цього апостол Павло наводить приклад Мойсея, суддів, царів, пророків, святих жінок і чоловіків Старого Завіту. Вони всі пройшли горнило терпінь, щоб осягнути спасіння, не дочекавшись самого Спасителя.

Ми з Вами маємо великий привілей, адже боремося з гріхом не самі, а маючи перед очима нашого Господа Ісуса Христа, що смертю смерть подолав, потоптавши гріх і неправду.

Згадуючи Мойсея, ап. Павло каже про нього як мужа, що вибрав частку з упослідженим власним народом, відкинувши всі скарби Єгипту. І відразу на гадку спадає сьогоднішнє явище консюмеризму, що, наче вірус, проникає в наше життя, замінюючи «бути» на «мати», «буття» на «володіння». Він надає невластивих рис життю людини, яка, замість ціннісного сприйняття власного буття, стає «залежною від цін» на предмети. Диявол дає людині ілюзорне сприйняття реальності, ніби кількістю речей або їх брендовістю визначається якість і ціль життя. Звідси маємо і левову частку сміття, коли люди викидають те, що, можливо, кілька днів тому здавалося таким, без чого вони не проживуть. «Тому й ми, маючи кругом себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко пристає до нас навколо, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам…» (Євр 12, 1), – звертається до нас апостол.

Речі дійсно можуть стати для нас тягарем. Дивлячись на життя святих, ми бачимо їх прагнення до того, щоб кимось стати, а не щось набути. Неправильно цілком відкидати матеріальні речі як зовсім неважливі, але вони мають слугувати нам, а не ми їм. Господь Ісус Христос дав нам чудовий приклад того, як Бог Отець опікується всім своїм створінням, годуючи птахів, даючи прихисток тваринам, наділяючи красою рослини… Чимало згадок про це ми знаходимо у Святому Письмі. Ми, за словами Спасителя, «вартніші від багатьох горобців» (Мт 10, 31), а тому нам потрібно про інше побиватися: чинити Божу Волю, любити Бога і ближнього, бути співтворцем Бога, опікуючись усім створеним світом.

Йти шляхом святості, як ми бачимо в сьогоднішньому апостолі, зовсім не легко. Цей шлях тісно переплітається з мучеництвом. Бути сьогодні мучеником – це свідчити про «Ісуса, засновника й звершителя віри» (Євр 12, 2). Свідчення в нашому щоденному житті розпочинається з власної родини, де ми вчимося відповідально ставитися до ресурсів та їжі, що є Божими дарами, чинимо діла милосердя не лише щодо людей, а й інших створінь, нагромаджуємо чесноти замість речей і сходимося на молитву, щоб випросити Божу благодать. «Всякий звершений дар з висоти походить».

Просімо ж про дар витривалості в доброму, дар мудрості, дар поміркованості, дар любові та відповідальності до створеного Богом світу. Але найбільше просімо святості, яка охоплює все перемінене єство людини, людини, що обирає шлях до Батька, втікаючи від гріха і його наслідків. Амінь.

Підготував о. Олег Кобель референт Бюро УГКЦ з питань екології Стрийської єпархії.

 

По Євангельському читанню

Йо. 5 зач.; 1, 43-51

Слава Ісусу Христу!

Євангельська історія першої неділі Великого Посту звертає нашу увагу на подію, яка має на меті відкрити певні риси перших апостолів, про які вони, мабуть, і не здогадуються, що ними володіють.  Здається, що діалог між Спасителем та Филипом, а згодом і Натанаїлом, є доволі буденним. Та Христос виставляє акценти і зосереджується на важливості особистого спілкування та значенні спільноти при формуванні та зростанні – як  індивідуальному, так і колективному в усіх аспектах своєї ікономії спасіння. 

Щоб простежити великий учительський потенціал Христа, маємо зазирнути в історію людини. Можемо стверджувати, що певні нав’язані ідеї про людину індивідуальну та раціональну, – це міф. На спосіб сприйняття, думання та ухвалення рішень часто впливає наше середовище, спільносвіт, частиною якого є кожна людина. Так як для виховання дитини потрібна група, вона необхідна і для винаходу інструментів, вирішення конфліктів чи лікування хвороб. Жоден індивід не знає всього, що потрібно для побудови храму, виготовлення літака чи атомної бомби. Вищість людини над усіма істотами або над усіма тваринами й перетворення нас на господарів планети забезпечила не наша індивідуальна раціональність, а безпрецедентна здатність думати разом у великих групах.

Кожен зокрема надзвичайно мало знає про світ, а з плином історії цих знань стає дедалі менше. Мисливці-збирачі кам’яної доби знали, як виготовити собі одяг, запалити вогонь, уполювати кролика й утекти від левів. Ми вважаємо, що нині нам відомо набагато більше, однак як індивіди фактично знаємо набагато менше. Ми покладаємося на знання інших майже в усіх своїх потребах. Саме це Стівен Сломан і Філіп Фернбак назвали «ілюзією знання».

Як і багато інших здібностей людини, що були важливими в минулому, але завдають клопоту сьогодні, ілюзія знання має зворотний бік. Світ стає дедалі складнішим, і людям не вдається збагнути, які вони невігласи щодо того, що відбувається. Відповідно ті, хто знає трохи більше, ніж нічого, про метеорологію чи біологію, все ж пропонують політику щодо змін клімату й генетично модифікованих рослин, тоді як інші мають чітке бачення того, що треба робити  в Іраку чи Україні, не вміючи при цьому показати їх на карті. Люди рідко визнають своє невігластво, бо замикаються в маленькому герметичному світі друзів-однодумців і самопідтверджуваних новин, де їхні вірування постійно підтримують і рідко  сумніваються.

Самоаналіз ніколи не був легкою справою, однак з часом він може стати ще важчим. З плином історії люди створювали щоразу химерніші оповіді про себе, що дедалі більше ускладнювало визнання того, ким ми насправді є. Ці оповіді були призначені для об’єднання великої кількості людей, концентрації влади й збереження соціальної гармонії. З розвитком технологій трапилось дві речі. По-перше, коли кремнієві ножі замінили ядерні ракети, стало ще небезпечніше дестабілізувати соціальний порядок. По-друге, коли печерні настінні розписи поступово трансформувалися в телевізійні передачі, стало легше дурити людей.

Ця думка підтверджує, наскільки сьогодні ми можемо бути вразливими в питаннях екологічно–енергетичних викликів війни. Кожна людина чи урядовець, які ухвалюють рішення, від яких залежить життя  багатьох осіб, мають розуміти силу та наслідки цього вердикту. Управління Божими дарами – це не привід жити тільки заради себе самого. Це необхідність бачити світ та ближнього,  які іноді потребують від нас самопожертви, яка може виходити за межі нашого розуміння буття, а особливо – виходу із зони власного комфорту.

Ми завжди маємо дивитись на світ широко розплющеними очима. Тільки тоді не втратимо контролю за реальністю, яка існує разом із нами. А вона підказує, що ми в першу чергу є відповідальними за те, що коїться у світі.  Тому питання екологічної свідомості та його розуміння вже ніколи не вдасться проігнорувати. Навпаки, воно має ставати вагомішим у геометричній прогресії та передаватись від батьків дітям із молоком матері. А згодом це твердження стане для нас категоричним імперативом, і нікому не думку не спаде запитати:  «Чому я маю дбати про Богом сотворений світ і як правильно управляти природними дарами Творця?»  

Екскурс в історію людини як такої показує, що дуже легко загубитись у багатополярному  світі індивідів і духовних гуру. Ось чому наука Христа та його слова є для нас таким же орієнтиром, як колись були для Филипа та Натанаїла, де короткий діалог із Месією допоміг зрозуміти своє покликання та згодом  переконатись, що Він є правдивою дорогою і життям.     

Кілька наступних років чи десятиліть ми все ще матимемо вибір. Якщо докладемо зусиль, зможемо дослідити, ким ми є насправді й реалізувати своє покликання гідного домоуправителя створеного Богом світу. Однак якщо хочемо скористатися цією можливістю, ліпше зробити це вже зараз..

Підготував о. Роман Романович, референт Бюро УГКЦ з питань екології Київської архієпархії.

Проповіді підготовлені в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2024 р.

Джерело