Мр. 7 зач., 2, 1-12.

Слава Ісусу Христу!

У Божому Слові Христової Євангелії, яку ми чуємо в ІІ неділю Великого посту, євангелист Марко розповідає нам про чудесну подію оздоровлення розслабленого чоловіка.

Напевно, нам, сучасним людям, досить важко уявити стан цього бідолашного чоловіка. Адже в нашому світі, зокрема і в нашій державі, особи, які нездужають, мають хоч якісь соціальні гарантії, виплати, а, отже, надію, що можуть якось прожити цей день. Але в стародавньому світі людина, яка була лежачою, яка тяжко хворіла, не мала жодних соціальних гарантій, була нікому не потрібною, бо вважалася неповноцінним членом суспільства. Важко уявити, напевно, стан цього недужого чоловіка, важко осягнути, що він насправді відчував.

Творець подарував нам цей світ, дав життя для того, щоб людина, створена на образ і подобу Божу, була співтворцем, добрим та відповідальним адміністратором цього Богом створеного світу. Але люди провокують та починають війни, гублять життя, спотворюють образ Божий, руйнують світ… Чому? Відповідь одна: розслаблені є носіями тяжкої духовної недуги.

Ми сьогодні перебуваємо в стані глобальної війни, яка забирає наші життя та здоров’я, нищить Богом дану українську землю й довкілля, виснажує ресурси. У час науково-технічного прогресу, коли людське життя стає щораз комфортнішим, наповненим особливим сенсом, важко уявити, що ми як нація зараз переживаємо у воєнному лихолітті.

Зовсім недавно, спілкуючись із місцевим мешканцем на околицях Гуляйполя, ще раз зрозумів для себе, як ми недостатньо цінували рідну українську землю, виснажували її природні ресурси, мало усвідомлювали, наскільки багату країну ми отримали від Господа Бога. Цей чоловік вважає, що ми впродовж століть не вміли бути добрими й відповідальними господарями, не шанували власної культури, історії та Богом дарованої української землі. Жили як варвари, як розслаблені.

А тепер настав час прокинутися зі свого розслабленого стану, розправити плечі й боротися за свою українську землю, її незбагнену красу, за цінності, які нас роблять людьми, створеними на образ і подобу Божу.

Дорогі в Христі! Не втрачаймо ніколи надії, бо відчай – це наш найгірший ворог, будьмо відповідальними, позбудьмося стану хворої, розслабленої людини. Зцілюймося силою Божої животворної любові та наснажуймося нею. Бо перед нами ще дуже важка та кривава дорога, яка приведе нас до омріяної перемоги, – бути господарями на нашій, Богом даній українській землі. Бо зло вічно панувати не може, а вирішальне слово буде за добром.

Підготував о. Максим Кролевський, референт Бюро УГКЦ з питань екології у Харківському екзархаті.

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2024 р.

Джерело