Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в Хрестопоклінну неділю, 7 квітня 2024 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

«Хресту твоєму покланяємось Владико, і святе Воскресіння твоє славимо». Але коли і яким є правдиве поклоніння хресту Господньому? Хресна жертва Ісуса є основою нашого спасіння, оскільки вона була прийнята Богом. Спаситель не був поглинутий через смерть пустотою небуття, але прийнятий незбагненною любов’ю Отця, та, здолавши всі сили пекла, своїм воскресінням невідклично запевнив покликання людини до вічного життя. Саме таке життя, розп’яте на хресті, нам остаточно об’явило та ствердило незбагненну любов до нас того, кого ми визнаємо своїм Богом. Люди видумали хрест як знаряддя максимально ганебної смерті, але в дійсності він став знаком прокляття для них самих. Бог прийняв це знаряддя смерті за жертовник, на якому сам, як Жертва та Жертвуючий, приніс цілопальне жертвоприношення спокути за гріхи всього людства, та скасував тяжіюче над ним прокляття. В цьому є причина нашого поклоніння дереву хреста Господнього: хрест є джерелом надії, що серед буревіїв та трагедій історії наше життя є в руках Божих, і ми маємо право та можемо жили як свобідні Божі діти.

Всі потомки Адама мусять померти, і смерть, яка своєю невідворотністю сковує людину мороком безпорадності і страху, є радикальним викликом для кожного. Впродовж життя між людьми є великі відмінності, та й «хрест» кожен має свій, але перед смертю усі є рівними. Якби ця таємниця пов’язаних між собою хреста і смерті не стала для нас у жертві Ісуса запорукою зустрічі з безконечністю Божої любові та нашого воскресіння, ми були б у полоні нездоланного відчаю.

Але у жертві Ісуса, смерть, як вирок спільний для всіх грішних людей, стала початком сповненою їх блаженної надії. Дійсність, яка нікого не щадить і робить життя непевним та минущим, започаткувала здійснення обітниці, якою людині дається найвищу гідність та велич, котрі ніщо не може обмежити.

Суть нашого відкуплення, довершеного Спасителем на хресті, є прихована у невисловній взаємності Бога і людини. Бог об’явив себе в Ісусі, а його втіленням Відкупитель і відкуплені стали собі подібними. Ісус помер як чоловік, котрий зіткнувся з безоднею смерті та переступив її поріг щоб об’явити нам справжню таємницю смерті. У жертві Розп’ятого незбагненність Бога, який вступаючи у «безодню смерті» віддає нам на дереві хреста свого Духа, є джерелом віри, надії та любові, котрими визначається наш шлях до вічності. Божою благодаттю, яка спливає з хреста Ісуса як плід його перемогу над злом, стверджена воскресінням єдність Відкупителя і відкуплених здійснюється у кожному з нас, щоб поклоніння хресту уподібнювало наше життя до життя на ньому Розп’ятого.

Звичайно, смерть Ісуса має значення і гідність, якими ми не можемо оцінювати нашу смерть. Таїнство Господнього хреста ґрунтується на тому, що смерть розп’ятого Ісуса була остаточним словом у сповненні Божої обітниці спасіння людства. Бог власного Сина свого не пощадив, а видав його як жертву примирення за нас. Смерть «за нас» стверджує, що викупна жертва Ісуса стається нашим здобутком, коли ми відкриваємося на неї. Якщо маємо участь на хресті Ісуса, то після нашої смерті напевно пізнаємо його силу у власному воскресінні, коли станемо причасниками таїнства Божого життя. Тому кожен, хто з вірою споглядає на хрест Спасителя і бачить у ньому початок свого вічного життя, відкриє, що і кожна мить нашої буденності наділена вічною гідністю, яка дає зміст життю на землі. Бо «чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні».

Безперечно, Бог не раз висушує наші гіркі сльози, пролиті через розчарування, терпіння, втрати та невблаганне наближення смерті, щоб скріпити наші сили вірно нести свій «хрест». Але поклоніння хресту – це щось зовсім інше, ніж протистояння очевидній дійсності. Те, що хтось мужньо і без нарікань зносить суворість життя, опираючись на свою силу та здатності, напевно веде його до зріння у вірі. Подібно і кінець життя Ісуса був позначений тяжкими випробуваннями, які він подолав цілковитою довірою до Отця та послушним сповненням його волі. Але усі обставини, яким протистояв Христос: зрада, зневаги, жорстокість, несправедливий вирок, були лише передвісниками його смерті. Тому те, що справді називається «хрестом», є саме «розп’яття». Воно є дійсністю, яка проникає в наше життя тоді, коли зусилля більше не приносять успіху, а тривоги та невизначеність стають першими провісниками смерті, і сприймаються як падінням у порожнечу. Смиренне прийняття такого «хреста» стає вершиною поклоніння, і здається, що воно бере свою силу з життя, кінець якого беззастережно віддаємо Богу, в дусі Ісусового слова: «Звершилося».

Відвагу обійняти такий «хрест» живить надія на те, що сам Бог буде стояти зі своєю силою поруч з нами серед безодні нашої смертної безпорадності. Господь не тільки запевнює нам життя після смерті, але під владою Христа і сама смерть стає нашим власним життєтворчим актом, яким відкриваємо для себе вічність.

Смерть, яка увінчує наш власний «хрест», стає для нас шансом мати максимальну частку на хресті Ісуса. Тоді вона буде не тільки останньою і найважливішою подією нашого життя, але і його невід’ємною складовою, бо всі наші обмеження та життєві випробування є її першими вістунами. Таке усвідомлення смерті, як сопричастя на спасительній жертві Божого Сина, є суттю і змістом поклонінням хресту Господньому. Воно не полягає в глибоких богословських роздумах, не висловлюється великими словами чи винятковими почуттями, і не забороняє нам рішуче боротися за своє життя, його свободу і гідність.

Справжнє поклоніння хресту – це передовсім прийняття, звільненої від ідеологічних утопій, виняткової вартості сутності смерті. Цим усвідомленням має бути пронизане усе наше життя. А оскільки в просторі нашої віри хрест Спасителя є знаменням його остаточної перемоги, якою нам запевнено воскресіння та вічне життя, то поклонінням хресту Господньому ми висловлюємо Богу свою вдячність за те, що він пропонує на ньому поруч зі собою місце і для кожного з нас. Амінь.

Джерело