При тому мусимо пристосуватись і в тому до християнського життя, щоб боротьба з гріхом, зі злом також у нашому уявленні стояла при найбільших поривах до євангельської звершености. Так воно в житті буває: сьогодні на крилах віри й любови до Бога підношуся до третього неба, а завтра зі зламаними крилами падаю немов у прірву пекельну. Нині підношу очі до неба й неба небес та всіма бажаннями серця хочу бути святим, а по хвилині переконуюся, що не вмію дотримуватися найголовніших Божих заповідей, а бодай що я наражений на тяжкі спокуси, що ведуть у важкі гріхи[2,132].

* * *

Коли людина полюбить Бога, тоді для неї є милим все, що Богові належить, що до Бога веде і що Йому миле. Тоді дорогим і милим стає їй Боже слово, через яке вона краще пізнає Бога, і Божий Закон, в якому виражена Його воля, і молитва, якою з Ним розмовляє… Мила їй також кожна людина, бо в ній вона бачить Божу дитину. Так любов Божа просвічує ціле життя людини. А головно просвічує вона взаємовідносини між людьми[5,110].

Для св.Ап.Павла щире милосердя є тою прикметою, що на першому місці мусить виявлятися серед християн. Воно є неначе їхньою одежою: «Одягніться як вибрані Божі у щире милосердя, добротливість, покору»(Кол.3,12). Асв.Яків не сумнівається грозити судом без милосердя тому, що не мав за життя милосердя[4,І т.,248].

Любов у всіх чистих значеннях цього слова є єдиним добром людського життя. Без неї життя нічого не варте. І чим менше любови поміж людьми, чим рідші щирі діяманти того Божого світла з неба, тим більше треба зберігати і старанно шукати всього того, чим можна хоч дрібку того діяманту знаходити. Тому треба зберігати відвічний звичай поміж християнами святкових побажань, хоч вони бувають і нудним обов’язком, і пустою формальністю, і недооцінюваною чемністю, хоч вони так часто можуть бути нещирими та фарисейськими. Та в них бодай часом можна знайти, а при добрій волі можна і вложити щось зі щирої зичливости і любови[1,373].

Мудрість життя полягає в тому, щоб любити те, що направду є добром. І хто зумів би так любити лише справжнє добро, той був би наймудрішою і святою людиною. А тим справжнім добром є те, що веде до Бога. А найбільшим, найдосконалішим і дійсним добром є сам Господь Бог. І така людина, що шукала б тільки справжнього добра, любила б Бога понад усе. А коли вже сам розум переконує тебе, що Бог такий добрий і у багато разів ліпший від усього, що є доброго на світі, тоді й ти мусиш набагато більше Його любити, ніж усі ті добра, які Він тобі дав[5,109].

Принципи християнства вищі над усі розділені добра людей, вищі над усяку партійність; вони прагнуть до того, щоб усіх людей зібрати в одну родину і впровадити в людський рід цілковито-загальну гармонію і згоду. Всі суспільні групи, що представляють інтерес одної суспільної верстви або одної частини суспільности, не зможуть єднати всіх людей, тому часто ведуть їх до взаємної боротьби і в самих своїх принципах борються не лише проти супротивних принципів, але і з їх прихильниками[4,Іт.,288].

Саме християнське життя наближає нас до Бога, воно саме є безнастанним скріплюванням нашої надії. «Наближайтеся до Бога— і Бог наблизиться до вас»(Як.4,8). Якщо є щось непевного в осягненні вічної нагороди, то непевне тільки наше поступування. Ми можемо не хотіти тієї нагороди й тому можемо бути її позбавлені, але хотіти або не хотіти— залежить від нас. Ми можемо хотіти, а боячись, щоб та воля не була заслаба або змінна, зможемо вжити нехибного засобу молитви і, як каже св.Августин, «робити, що можемо, а просити про те, чого не можемо» (Про природу й ласку,гл.43). Від нас, а не від когось іншого залежить «через добрі діла зробити певним наше покликання і вибрання» (IIПет.1,10).

А кожне добре діло є нехибно самою Божою рукою зв’язане з вічною нагородою. Христос запевняє нас, що не лишиться без заплати навіть той, хто вбогому дасть не більше, «як склянку води»(Мат.10,42), аАпостол каже, що нагорода перевищує всілякі можливі труднощі й терпіння теперішнього життя та що кожне «теперішнє легке наше горе приготовляє нам у небі безконечну ваготу надмірної слави»(ІКор.4,17). Одначе ніяким способом не може християнин «хвалитися не в Господі»(ІКор.1,31;ІІКор.10,17). Господня ласка до людей є така безконечна, що хотів, щоб те, що є Його даром, було теж нашою нагородою, а що «в многім часто прогрішуємося»(Як.3,2), то нехай кожний із нас має завжди перед очима і милосердя і доброту Бога, і Його суворість і суд. Нехай кожний із нас судить себе, хоч би й не був свідомий гріха, бо ціле людське життя має бути екзаменоване й суджене не людським судом, а Божим судом. Бог «освітить покрите темрявою й виявить заміри сердець, і тоді буде кожному похвала від Бога» (ІКор.4,5), коли, як написано: «Бог віддасть кожному по його ділах»(Рим.2,6; Собору Тридентського, сесія6, декрет Про оправдання, гл. 16)[2,200–201].

Буде далі

Підготувала Галина ДОМАНСЬКА

ДЖЕРЕЛА

1. Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького ЧСВВ з часів німецької окупації (друга частина). — Йорктон, САСК, Саnаdа, 1962. — П.П., М.А.Ш.

2. Митрополит Андрей Шептицький. Твори (аскетично-моральні)// Праці Греко-Католицької Богословської Академії. — Рим: Видання Українського Католицького університету ім. Св. Климента Папи, 1978. — АШТ.

3. Твори Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.

Пастирські листи (2.VІІІ.1899 р. – 7.IX.1901 р.).— Т. І// Праці Українського Богословського Наукового Товариства. — Т.ХV. — Торонто, 1965; Репринтне видання: Монастир Монахів Студійського Уставу. — Львів: Видавничий відділ «Свічадо», 1994. — Т.С.Б.М.А.Ш.

4. Церква і суспільне питання. Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899–1944. — Т.II. Церква і суспільне питання. — Кн.1. Пастирське вчення та діяльність: За ред.Андрія Кравчука.— Львів: Вид. Отців василиян «Місіонер», 1988.— ЦЦЄ, II т.

5. О. Юліан Катрій ЧСВВ. Терміни Східних отців.— Львів: Вид. Отців василиян, 1988. — ПСО, о. Ю.К

Джерело