​​#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

130 років тому 1 травня 1894 року в Умані народився відомий археолог і історик, організатор пам’ятникоохоронної справи Петро Петрович Курінний.

Його батько, Петро Федорович Курінний, був на Уманщині знаною людиною. Син кріпака, він самотужки зумів здобути вищу освіту і стати юристом. Працював приватним повіреним Київської колегії адвокатів, у кооперативній спілці, був попечителем сільської школи.

До археології Петро Курінний-молодший долучився в Уманській чоловічій гімназії, де історію та географію викладав відомий археолог, один із фундаторів музейної справи в Україні Данило Щербаківський. Він організовував розкопки на Уманщині, залучаючи до роботи і гімназистів, і широку громадськість.

Захоплення Курінного історією та археологією продовжилося і в Київському університеті Святого Володимира, куди він вступив на історико-філологічний факультет. У 1915 році його обирають секретарем історико-географічного гуртка при університеті, а через два роки – вченим секретарем Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні.

Після закінчення університету Петро повертається в Умань, викладає в гімназії, організовує археологічні та етнографічні експедиції, засновує при гімназії Соціально-історичний музей Уманщини, згодом стає завідувачем Історичного музею Уманщини, ініціює заснування Комісії з охорони пам’яток мистецтва й старовини на Уманщині.

У 1924 році Курінний переїхав до Києва, де став директором створеного на території Києво-Печерської лаври Музею культів і побуту, а з 1926 по 1932 він очолював там історико-культурний заповідник «Всеукраїнський музейний городок». Входив до Всеукраїнського археологічного комітету, редагував збірник «Український музей», працював на кафедрі мистецтвознавства при ВУАН.

У 1933-му Курінного заарештовали за сфабрикованими звинуваченнями в «антирадянській діяльності» та п’ять років позбавляють права працювати за фахом. Підробляв, працюючи в геологічних партіях, які досліджували шахтні води Криворіжжя, та економістом-нормувальником у проєктних організаціях трестів «Укрводбуд» та «Укргіпровод». Пізніше влаштувався в Інститут археології АН УРСР.

У 1943 році, не бажаючи вдруге потрапити до рук НКВД, емігрував до Німеччини. З собою вивіз щоденники батька та інші цікаві історичні документи. В Німеччині став одним із організаторів Української вільної академії наук та професором Українського вільного університету в Мюнхені, очолював українську редакцію Інституту з вивчення СРСР, що видавав «Українські збірники».

Він залишив помітний слід в українській археологічній науці. Досліджував пам’ятки трипільської і білогрудівської культур, їхню спорідненість зі скіфами та іншими давніми культурами, давньоруські пам’ятки Києва, зокрема, мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору. До останніх років життя викладав в Українському вільному університеті.

В Україну він так і не повернувся. Похований у Мюнхені. У 2016 року його іменем була названа вулиця в Святошинському районі міста Києва. У 2020 році побачила світ книга «Щоденники українського селянина Петра Федоровича Курінного. 1919 рік» на основі матеріалів родинного архіву, вивезеного сином.