Проповідь Преосвященного владики Тараса, Єпарха Стрийського, виголошене у Великий, Страсний четвер 2 травня 2024 року, під час Вечірні з Літургією святого Василія Великого в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу! Улюблені співбраття у священстві! Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішня Свята Літургія впроваджує нас у серце пасхальної таємниці, виводить на дорогу страстей, смерті та воскресіння Спасителя. Страсний четвер є своєрідним часовим згустком, у якому поміщається вся суть Христового послання, висловлена у таїнственних символах обмивання ніг, установлення Євхаристії та новозавітного священства. В ньому ми переходимо від пізнання Ісуса до зростання у любові до нього, а від любові – на шлях уподібнення, бо Тайну Пасхи не можливо вичерпати, і ми можемо до неї лише наблизитися.

Історичну мить Ісус відкриває пророчо-символічним актом обмивання ніг своїм учням, і робить це особливо урочистою, майже літургійною формою. Його конкретні жести розкривають те, що Послання до Филип’ян подає як зміст таємниці Христа. Ісус скидає одежу своєї слави, оперізується «рушником» людства і стає слугою. Омиваючи брудні ноги учнів він дозволяє їм брати участь у божественному бенкеті, на який їх запрошує. Замість культового і зовнішнього очищення, яке фактично залишає людину такою, якою вона була, встановлюється нова купіль. «Ви вже чисті тим словом, яке я вам говорив», — сказав Ісус своїм учням, і продовжує омивати нас своїм словом. Кожен раз, коли ми приймемо слова Ісуса молитвою та вірою, вони розвинуть у нас свою очисну силу.

«Господь Ісус тієї самої ночі, коли його видали», у ніч зради, у ніч, коли його не зрозуміли, у ніч, коли його покинули всі учні. Якщо є година, найменш придатна для такого великого дару, даного нам Христом, то це саме ця година Тайної Вечері. На ній Ісус діє і вимовляє те, що становить суть Євхаристії: жест і слова. Тієї ночі, коли його зрадили, коли його покинули, коли Петро відмовився від нього. У тій темряві, яка оповила зрадженого Бога, Ісус дає дар Нового завіту. Дає в ту мить, коли він вже порушується. Його порушують всі, хто був йому найближчим.

Настільки безмірною має бути Божа любов, щоб ми взагалі могли творити Церкву. Зрада, втеча, відмова з нашого боку ніколи не є достатньою причиною для того, щоб він зрадив, відмовився від нас або залишив нас. Лише тому ми можемо наближатися до Євхаристії, що такий стосунок з людиною творить сам Христос. З боку Бога кожна Євхаристія є абсолютно новим Завітом, Заповітом, який відкриває восьмий день. Відкриває бажання Христа прийти у славі й обійняти нас раз, остаточно і назавжди.

Цей заповіт новозавітної священичої влади Церква отримав безпосередньо від Христа. Його початком є вечеря Нового Завіту. Тоді Церква отримала від нього і передала нам, своїм священикам, щоб ми звершували Таїнство Жертви Ісуса в його імені. Прийняла вчинок, жест, слова, які вийшли від самого Господа! Євхаристія – це не те, що Церква дала сама собі чи хтось може привласнити. Нікому не дано права вирішувати про форму та спосіб звершення Літургії. Це довірено Церкві. Ми отримали від Господа і маємо передати. Не нашу думку а Традицію, якою Церква передає всю повноту таємниці Божої любові.

На Тайній Вечері єдиним праведником був Христос. Але він дає усім присутнім хліб зі словами: «Це моє тіло що за вас ламається». Ми теж, грішні, але всі споживаємо одну їжу, одне життя, життя Ісуса. Бо хочемо воскреснути з ним! Його тіло і кров – це все його життя. Ми належимо йому, тому що він цього хоче. Перед обличчям отримання правдивого тіла та правдивої крові Христа всі інші наші страхи є помилковими та нерозумними. Адже за нас пролито кров і убито тіло Христа, ми вже відкуплені, тільки треба своїм життя це відкуплення обійняти як спасіння.

Але Великий Четвер – це не тільки день встановлення Тайни священства і Пресвятої Євхаристії, сяйво якої пронизує все наше священиче буття і втягує в себе. До Великого четверга відноситься також темна ніч Ісуса на Оливній горі. Його частиною є самотність і залишеність Ісуса, який з молитвою йде до смерті. Це також включає в себе зраду Юди, ув’язнення Ісуса, а теж зречення Петра, звинувачення перед синедріоном і передачу язичнику Пилату.

Ісус виходить у ніч. Ніч – це ситуація, коли відсутні стосунки, символ нерозуміння, приховування правди. Це простір, у якому може розвиватися зло, яке ховається перед світлом. Ісус є світлом та істиною. Він входить у ніч, яка, зрештою, є символом смерті, остаточної втрати взаємності та життя, щоб перемогти її, та розпочати новий день Бога в історії людства.

Ісус знав, що прийшла його година переходу із цього світу до Отця. Він полюбив своїх у світі, і виявив цю любов до крайності. Настала «година» Ісуса, до якої від початку була спрямована вся його діяльність. Два слова: перехід та любов, взаємно пояснюються. Обидва описують Пасху Ісуса: хрест і воскресіння, розп’яття як піднесення, як «перехід» до слави Божої, як «перехід» із цього світу до Отця.

Перехід – це перетворення. Воно обіймає собою всю людину. На хресті, у своїй самовіддачі, Ісус ніби розчиняється і перетворюється на новий спосіб буття, в якому тепер навіки перебуває з Отцем, і водночас з людьми. Само розп’яття, акт убивства, перетворюється на акт самовіддачі з любові до крайності. Вираз «до кінця» відсилає до останніх слів Ісуса на хресті: «все доведено до своєї мети», «звершилося». Через його любов хрест стає основою перетворення існування людини в буття, яке має участь у Божій славі. Це переміна стосується всіх, а особливо нас, священників. Вона затягує нас змінюючою силою Божої любові настільки, що наше життя стає «переходом». Так ми отримуємо, та робимо інших, учасниками відкуплення і причасниками вічної любові, стану, до якого ми рухаємося всім своїм існуванням. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело