Присвячую матерям і вдовам, сини і чоловіки яких загинули у війні росії з Україною

Великою честю жінки перед Богом і людьми є бути матір’ю. Українська мати, як мати кожного народу, разом зі своїм чоловіком продовжує людський рід, для якого Бог створив цей світ.

Українська мати. Хто вона? Бути матір’ю – це щастя чи лиха недоля? Та знаємо одне: доля української матері – це доля України. Через серце матері проходять любов і страждання, біль і радість душі.

Українська мати – це берегиня дому і сім’ї; страдниця за долю своїх дітей; бранка, яку забирали татари в ясир, щоб торгувати нею на базарі в Кафі; кріпачка з дитятком на панській ниві; молільниця в храмі Божому за кращу долю для своїх дітей; колгоспниця з сапкою в руках під палючим сонцем; заробітчанка за кордоном заради своїх дітей; біженка, що шукає притулку на чужині; вдова, чоловік якої поліг за свободу свого народу в битві з окупантами; це мати, яка не дочекалася свого сина з війни.

На Хресній дорозі Ісуса Христа ми бачимо Його Матір – Пречисту Діву Марію, яка йде за своїм Сином, що несе свій хрест на Голготу, щоб бути розп’ятим на ньому й померти за гріхи всього людства заради нашого спасіння, з Ним зустрічається і страждає під хрестом.

Українська мати, у якої син на війні захищає Батьківщину від зловісного ворога, також бере участь у цій боротьбі. Коли син на передовій лінії – мати відчуває всі його страждання, а тим більше криваві рани, уже не кажучи про його смерть, яка є жертвою всієї родини за український народ, а матері – найбільше.

Лист матері до сина

Дорогий мій сину, моя дитино! Скоро буде річниця твого відходу від нас. Чекаю з дня на день якоїсь вісточки від тебе, а її немає. Хоч би у сні прийшов до мене і розповів, де ти, як тобі там. Ти перейшов в інший, не знаний нам світ раптово й несподівано. Говорять нам останні речі, що є Божий суд, Небо, Чистилище, Пекло. Твоє тіло ще було на полі бою, і його не могли довго забрати, а душа твоя стала перед Богом на Суд – і ти отримав своє призначення. Мені здається, що це Чистилище, але Чистилище не для всіх однакове, я так думаю. Ти казав мені: «Мамо, будьте святою». А я бажаю тобі, сину, щоб ти якнайскоріше став святим і був у Небі.

Ти для мене завжди був загадкою – ще з раннього дитинства. Не раз я дивилась на тебе, а серцем бачила тебе в майбутньому великою людиною в нашому суспільстві. Не знаю, як точніше тобі описати. Ти був безтурботним, дивним, і мені важко було зрозуміти тебе. Я бажала бачити тебе чесним, справедливим лідером і добрим прикладом згідно з християнською мораллю.

Пригадую, якось у школі учні на День Матері підготували концерт і виконували пісню «Рідна мати моя…». Тоді ти стояв біля мене. Я подивилась на тебе й подумала, що настане час і я буду проводжати тебе в дорогу далеку. В яку дорогу? Куди? Коли? З моїх очей мимоволі потекла сльоза, і коли я знімала її хустинкою, ти пильно подивився на мене. І лише вдома ти запитав: «Мамо, а чому Ви плакали?» Тоді я не сказала тобі всієї правди: «Це з радости, що ти поруч зі мною стояв».

Я тоді не могла й подумати, що настане час і я буду проводжати тебе у вічність в такий урочистий спосіб, дійсно в далеку дорогу без повернення, а може, і недалеку, бо для душі немає простору. На жаль, я весь час була в сльозах і не могла оговтатись від тих сліз, коли твоє тіло супроводжували на вічний спочинок на цвинтар. Про тебе було сказано багато добрих слів, та біль моєї душі заглушував промови. Не могла повірити, що ти мертвий і покинув нас назавжди.

Нам важко зрозуміти світ, в якому ми живемо, та ще важче зрозуміти світ вічности, що є Небесним Царством, якого не знаємо. Але ти вже тут хотів бачити мене святою. Навіть у своєму подружньому житті, як мені здається, ти був взірцем для інших.

Я тебе добре знаю з твого дитинства, коли ти ставив мені наївні запитання, на які важко було відразу відповісти. Я вважала, що всі діти хочуть щось знати про Бога.

Одного разу в селі, перелякавшись собаки, ти прибіг до мене. Я взяла тебе на руки, обійняла, притулила до свого серця й запитала:

– Ігорчику, ти вже нічого не боїшся?

Ти полегшено зітхнув, спокійно дивився на кудлатого пса, а потім глянув на моє обличчя й усміхнувся. В обіймах своєї матері ти відчував себе в безпеці, а мені було так приємно дивитися на твою дитячу усмішку. І здавалося мені, що на моїх руках дитя моє, але заодно Боже. Мені хотілося ще більше бути разом з тобою, якась материнська радість з’явилась у моєму серці. Я тоді, як ніколи, відчула, що я щаслива, ставши матір’ю.

Пригадую з Євангелія, як наш Спаситель Ісус Христос узяв одну дитину на руки й звернувся до Своїх учнів: «Істинно кажу вам: Якщо Ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18,3). Діти, незважаючи на різні труднощі, є дорогими для матері, батька і для всієї родини. У скорому часі з Божою допомогою в тебе з’явилася своя сім’я – дружина Ганна, діточки Марічка, Маркіянчик. Бог допоміг тобі створити побожну, гарну родину, де Він, милосердний, царює, і ти був радий цьому і бачив, можливо, у цьому свою святість.

Та коли почалася війна росії з українським народом, ти став на захист рідної землі, був готовим на все. Ставши військовим, ти бажав чогось більшого – рятувати поранених, надавати їм медичну допомогу, наражаючись на явну смерть.

Свята Тереза від Дитятка Ісуса бажала собі: «Після моєї смерти я впаду дощем із троянд». Обіцяла, що приходитиме до нас з Неба для того, аби творити добро на землі. Вона ще не була проголошена святою, як під час Першої світової війни виконувала свою спасительну обітницю серед французьких вояків – своїми молитвами рятувала їх від смерти, а вони у своїх листах завдячували їй своїм порятунком серед смертельних небезпек на фронті. Св. Тереза від Дитятка Ісуса своїми молитвами не лише рятувала багатьох вояків, а й змінювала їхнє життя в кращий бік, за що вони дякували своїй добродійній посередниці.

Україна сьогодні в небувалому вогні. Щоденні атаки ворога по всіх напрямках, обстріли ракетами наших міст і сіл, бомбардування, внаслідок чого гинуть не винні ні в чому люди; поранені назавжди залишаються каліками, а сім’ї позбавляються свого житла. Так і надалі триває.

Не раз думаю про твою смерть. Може, це не була смерть, а успіння чи перехід в інше життя. Не знаю, як закінчилося твоє життя: чи це було раптово, чи зійшов кров’ю і тоді помер. Ти сам залишався з тим побратимом, якого ти рятував і його вбили. Якщо ти помер не раптово, то мав час перепросити Господа, й Ісус сказав тобі: «Ще сьогодні будеш зі мною в раю!» Відчуваю, що ти і мене, матір, згадав, і дружину, дітей. Тому Господь Бог приготував тобі місце в Небесному Царстві. Адже ж ти казав мені: «Будьте святою, Мамо!»

О, пригадую, дорогий сину, що ти ніколи не мав вільного часу, щоб зі мною деколи довше поговорити, ти завжди кудись квапився, всюди хотів поладнати справи, навіть тоді, як приїздив збирати гроші на машину швидкої медичної військової допомоги. Хоч, можливо, у тебе й там немає часу, але не забувай нас у своїх молитвах, а ми будемо молитися тут за тебе.

Мені здається, що тепер ти постійно перебуваєш з побратимами, які захищають Україну. Ти допомагаєш їм у цій боротьбі, а найбільше рятуєш тих, хто перебуває в критичному стані на полі бою. Ти не міг за життя врятувати пораненого, і він загинув разом з тобою, тому що ворог бачив вас як на долоні. Тепер у невидимий спосіб, як колись свята Тереза з Лізьє, ти рятуєш своїх побратимів. Дай Боже, щоб мої думки були дійсністю, бо так хочеться вірити, що ти заслужив на Небесне Царство і звідти допомагаєш нашим воїнам.

У Великодній час ми підемо на цвинтар, щоб помолитися на честь Христового Воскресіння на могилах родичів, близьких, друзів. Будемо молитися за упокій твоєї душі. Біля твоєї могили ми зберемося нашою родиною. Я вже уявляю, що ти будеш разом з нами з усмішкою і добрим словом.

Ти, напевно, знаєш, що 6 березня з’явилася на світ твоя донечка. Дружина вирішила назвати її своїм ім’ям – Ганною. Думаю, що й тобі сподобається таке ім’я. Коло твоєї могили будемо разом з твоїми діточками. Дякую Богові, що твій рід продовжується і ти завжди будеш з нами не тільки в думках чи під час молитви, а й у щоденному житті, бо нас об’єднує Христос. Всі ми в Христа хрестилися і в Христа зодягнулися. Через Христа, з Христом і в Христі ми можемо бути разом тут, на землі, зі святими, що вже в Небесному Царстві.

Сину мій, твоя смерть була великою трагедією для нашої родини, особливо для дружини Ганни і діточок. Здавалося, що це якась кара Божа, щось не зрозуміле для нас. Але, з іншого боку, ти віддав своє життя за нашу Батьківщину, яку вороги хотіли б знову поневолити, а навіть і знищити. Віддав життя, рятуючи побратима. Із земного війська ти перейшов до Небесного воїнства святих Ангелів, які переможуть ворожі сили диявола, бо Ісус Христос своїм воскресінням перемагає диявола й відчиняє нам двері до Царства Небесного. Так само настане час – і війна закінчиться, запанує мир. Господнє добро переможе диявольське зло.

Тому благаю: Господи Боже, дозволь, аби жертва невинної крови наших героїв, що зрошує українську землю, не була даремною, і на цій землі виросли квіти братньої любови, зійшло сонце справжньої волі та кращої долі для українського народу. Коли я пишу ці рядки, то відчуваю на душі радість. Ігорю, незважаючи на переживання і смуток, відчуваю, що ти щасливий в Бога. А нам ти залишив гарних діточок – Марічку, Маркіянчика й малесеньку Ганнусю. І ми тобі з молитвою до Бога за все дякуємо! До зустрічі в Небесному Царстві. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Твоя мати Марія.
31 березня 2024 року.
о. Мелетій Батіг, ЧСВВ. Крехів

Джерело