Христос воскрес! – Воістину воскрес!Цей мінідіалог є своєрідним християнським паролем. Він повідомляє, що все добре. І не просто добре, а радісно. «Христос воскрес! – Воістину воскрес!» – це не про земну радість, навіть у мирні часи. Це про незбагненну, есхатологічну радість перемоги над смертю у вселенському вимірі. Цієї радости нам не збагнути до кінця – так само, як людське єство не може збагнути глибини Ісусових страждань. Цієї радости не можуть затьмарити дочасні втрати. Скажімо точніше: цієї радости нам не мають затьмарювати земні речі, навіть земна смерть. Мати-християнка, що втратила сина, чи дружина-християнка, що втратила чоловіка, також може відчути у своєму серці цю радість глобальної перемоги Добра над злом. Її смуток не зникне – він посвітлішає, і душа її воскресне. Божа любов завжди воскресає. Відчуття цієї есхатологічної, справжньої радости залежить від глибини нашої віри. Християни вірять, що Церква Христова – жива. Її творять ті, що зараз тут, на землі, з тими, що вже у вічності. У Христовій Церкві мертвих немає. Цієї твердости віри нам часто бракує – тоді впадаємо у зневіру, у вбивчий смуток. А віра в те, що розлука з близькими тимчасова, що існує Воскресіння як дар Божий, допомагає нам, християнам, гідно долати земну дорогу.

Тим часом на земній дорозі маємо співтворити з Творцем: споруджувати будинки і храми, садити сади й засівати поля, також пекти смачні паски й споживати їх із вдячністю. Земна радість не зрівняється із вселенською, але, поки ми в тілі, Господь благословляє також матеріальне, що служить добру. Тож наші старання (насамперед наших невсипущих українських жінок-трудівниць) про повні великодні кошички з гарними рушничками та їх урочисте освячення є також елементом пасхальної радости, своєрідною молитвою вдячности Творцеві. А звичай ділитися великодніми стравами, особливо з потребуючими: із дітьми в сиротинцях, самотніми літніми людьми, переселенцями, а тепер ще й із воїнами – є відблиском тієї великої всесвітньої радости з приводу цілковитої перемоги над смертю.

Великдень – це ще й свято великої надії попри темні часи в історії людства. Україна вже вкотре за свою історію переживає велику Руїну. Спустошені ворогом міста і села, вбиті й закатовані українці. Не можемо цього не бачити, не можемо забувати про це, не можемо не співстраждати, де б ми не перебували – на Батьківщині чи за кордоном. У великодній час плекаймо надію, яку нам вселяє воскреслий Христос. Перед Своїм Воскресінням Христос спускався до пекла, щоб подати руку допомоги стражденним. Перед нашим воскресінням також мусимо побувати в пеклі на передовій, в пеклі військових шпиталів, в пеклі поруйнованих міст і сіл, в пеклі окупації чи вигнання з рідного дому – і всюди нести вістку про Воскресле Добро. Маймо надію, що молитвою, працею, самопожертвою, боротьбою наблизимо нашу земну радість – мир, перемогу у війні з рф, повернення полонених, зниклих безвісти, відбудову України, повернення переселенців. І, найголовніше, плекаймо духовну надію – з Божою поміччю перемогти у війні з лукавим. А наші шанси на перемогу великі – бо ж Христос смертю смерть подолав!

Тож прославмо Воскреслого всі разом і кожен у свій спосіб і воскликнім з полегшенням услід за святим апостолом Павлом:

«Смерте, де твоє жало? Де твоя, аде, перемога?»

о. Христофор ГанинецьЧСВВ,
головний редактор

Джерело