А вся та велич християнина, вся його сила і вся його вартість є з віри, що діє через любов з Божої благодати, бо що ж може чоловік сам від себе? Киданий на всі боки кожним вітром не раз суперечливих доктрин і наук, є жертвою людської злоби й хитрости. Ведений пристрастями то в один, то в другий бік, є в неволі тих пристрастей і людських слабкостей, без цілі життя, без керми на човні, киданім хвилями моря, без провідної гадки, без поняття про велич і чистість життя поза гробом, зв’язаний самолюбством, і гордістю, і гнівом, відданий не раз учинкам, яких мусить сам перед собою стидатися. Навіть тоді, коли наукою й витривалою працею здобув велике знання, лише одного не знає – того, що найважливіше, і того, в якім усі поодинокі минущі хвилеві знання збираються в одну синтетичну велич передвічної й вічної правди. Навіть тоді, коли з благородної, Богом даної природи невіруючий живе тою праведністю, на яку може здобутися слаба людська природа, що ж це є в порівнянні з Христом, Божою премудрістю, що живе в серцях віруючих? [2, 177].

Те провідне світло християнського життя безіменний, а мудрий письменник Старого Завіту так ще пояснює (Прем. 7, 8 і д.): Мудрець оцінив її вище від царських престолів і вважав найбільші багатства за ніщо в порівнянні з нею; не порівнював її з дорогоцінними каменями, бо все золото в порівнянні з нею – це пісок без вартости, а срібло треба вважати за болото в порівнянні з нею; полюбив її понад свою душу й понад усяку красу та постановив мати її в житті за провідне світло, бо світлість її ніколи згаснути не може… “Мудрість – це безконечний скарб для людей. Хто її осягне, стає учасником Божої приязні, бо порукою йому дар знання й просвіти” (Прем. 7,14).

Шукаємо її, товаришки життя, без якої життя не має вартости, є тільки тягарем. Хоч як серце людини за нею тужить і до неї рветься, то не для себе шукає її, бо це її дар та Божа ласка, що хто її святої з неба бажає, тому вона найбільшим добром людини здається, “щоб у всьому прославлявся Бог через Ісуса Христа, котрому слава й сила во віки вічні, Амінь!” (І Петр. 4, 11; пор. ще: І Кор. 15, 23; Кол. 3, 17; І Тим. 1, 17; Юди, 25) [2, 134].

Євангеліє – це хресна дорога на гору Голгофту. Християнське життя – це життя, в якому людина двигає хрест, терпить і йде за Ісусом Христом. Це життя, в якому смертна людина розп’ята для світу з Ісусом Христом (Гал. 6, 14). Це життя в небі, звідкіля і Спасителя вичікуємо, Господа Ісуса Христа, що переобразив тіло нашого пониження, щоб було подібне до тіла Його світлости, силою, що може нею собі все покорити [5, 209].

… Преч. Діва, працюючи над вірними, родить їх наче в Христі. А працює Вона над кожним з нас зокрема, працює більше, ніж хто-небудь інший на світі, бо працює своїми молитвами. А молитви – то найважливіша й найуспішніша праця для спасіння душ. Тою працею виробляє Пречиста Діва в наших душах Христове життя Божої благодати. Тим-то наче родить для нас і в нас Ісуса Христа. Вона поширює на нас Його життя, дає нам те життя. Тому й любить нас тою самою любов’ю, якою любить Ісуса Христа. Любить нас, попри усі наші гріхи і слабкості, задля Ісуса Христа. І не менше любить нас, не менше для нас працює; Вона дає нам Христа, наново наче родить Його. А це все робить для нас, з любови до нас, бо нас любить любов’ю, якою любить Христа [1,98].

Думаю, що вдячність і подяка – це для християнина річ сакральна, свята і дуже важливий обов’язок… Подяка, подібно як таїнство, стягає на людську душу благодаті з неба… Якщо над цим тільки трохи замислимося, то кожний предмет, що нам потрапить до рук, повинен бути спонукою до якоїсь вдячности Богові, який життя веде такими дорогами, на яких безнастанно стрічаємо добродійства наших ближніх [5, 32].

Всемогутній і милосердний Боже! – Я мав те страшне нещастя стратити благодать св. Хрещення. Знаю, що трудна для мене дорога виправдання й дорога спасення, але вірю в Твоє безконечне милосердя, вірю в Твою страшну справедливість і бажаю рятувати свою душу. А що дорогою в спасення, дорогою в оправдання є страх Твого суду й Твоєї кари – через Кров Твого Сина Ісуса Христа благаю Тебе:

“Господнього страху навчи мене” (Пс. 33, 12), “страхові Твоєму пригвозди тіло моє” (Пс. 118, 120) [2, 187].

Буде далі

Підготувала Галина ДОМАНСЬКА

ДЖЕРЕЛА

1. Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького ЧСВВ з часів німецької окупації (друга частина). — Йорктон, САСК, Саnаdа, 1962. — П.П., М.А.Ш.

2. Митрополит Андрей Шептицький. Твори (аскетично-моральні)// Праці Греко-Католицької Богословської Академії. — Рим: Видання Українського Католицького університету ім. Св. Климента Папи, 1978. — АШТ.

3. Твори Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.

Пастирські листи (2.VІІІ.1899 р. – 7.IX.1901 р.).— Т. І// Праці Українського Богословського Наукового Товариства. — Т.ХV. — Торонто, 1965; Репринтне видання: Монастир Монахів Студійського Уставу. — Львів: Видавничий відділ «Свічадо», 1994. — Т.С.Б.М.А.Ш.

4. Церква і суспільне питання. Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899–1944. — Т.II. Церква і суспільне питання. — Кн.1. Пастирське вчення та діяльність: За ред.Андрія Кравчука.— Львів: Вид. Отців василиян «Місіонер», 1988.— ЦЦЄ, II т.

5. О. Юліан Катрій ЧСВВ. Терміни Східних отців.— Львів: Вид. Отців василиян, 1988. — ПСО, о. Ю.К

Джерело