Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського у Світлий празник Воскресіння Христового 5 травня 2024 року, виголошене в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос воскрес! Всечесні отці, дорогі у Христі браття і сестри!

Шлях до Великоднього світанку пролягав через Голгофу, скроплену кров’ю Спасителя, через прокляття шибениці хреста та смертельне мовчання гробу, заваленого тяжким каменем розпачу. Але попри трагічне враження, яке викликає хресна дорога, вона є подією, у якій сконцентрована уся історія боротьби добра і зла, життя і смерті, любові і ненависті, правди та брехні. Навіть здається, що зло, в усіх своїх проявах, впродовж цієї боротьби постійно домінує, а вкінці навіть досягає своєї «мети», якою є смерть. І це є правдою. У «меті» зла розкривається вся його деструктивна сутність, його кровожадність, безумство та безпощадність до всього живого. Воно намагається зруйнувати довкола все, що йому противиться, але вкінці це веде його до самознищення разом з тим, хто став носієм його ідей. Зло зупиняється і гине перед гробом. Зло, але не життя, яке воно намагається погубити. А гріб, якому зло призначило стати ствердженням невідворотності смерті, своєю порожнечею став першим провісником життя, над яким ні зло, ні смерть вже не мають жодної влади.

Слово, яким Бог створив все суще, втілилося у людську природу щоб звістити людям правду про Творця та визволити від смертельного прокляття зла. Люди ж, уярмлені гріхами, його не прийняли, але стратили і схоронили у німоті гробу. Та на світанку першого дня це Слово сяйвом Воскресіння проголосило у світі сповнення історії спасіння, і відкрило для людства майбутнє як епоху вічного життя в обіймах безконечно милосердної Божої Любові.

Сьогоднішній Великий День, переповнений звісткою про Христове Воскресіння, кличе нас заглибитися у простір неповторної радості, звідки б’є джерело нашої віри. Звідти, де, здається, останнє слово за гробом, і де смерть виглядає невідкличним кінцем, лунає приголомшуюча відповідь на усі питання людства: Господь Ісус воскрес, він живий і хоче воскреснути з мертвих в обличчях тих, хто перед лицем випробувань життя захитався у надії, охляв у своїх мріях, зі страху та непевності ризикує втратити розуміння власної гідності. Великдень сяйвом правди та радості розганяє морок сумнівів, щоб кожен з нас міг побачити живого Воскреслого, та закуштувати його любов посеред трагедій сучасності.

Наша великодня віра – це не міф, не казка, а відкриття історії любові, і самого Бога, який посідає Любов, котра перемагає смерть. Ця Любов є переконливим свідченням, що ми є любленими, і запрошує нас своєю любов’ю свідчити про неї у нашому житті. Відкриймо свої серця силі любові Воскреслого Розп’ятого, якою він здолав смерть, бо де є любов, там є здатність бачити у правді. Тоді пізнаємо, що сяйво обличчя воскреслого Христа сьогодні віддзеркалюється в обличчях багатьох матерів і дітей, потребуючих людей різного віку та стану, які обтяжені нелюдським випробуванням третього року війни через московську агресію, та несправедливістю зі сторони тих, хто відмовляє у допомозі. Воно є знаком надії для всіх, котрі терплять біль і страждають від зневаги через те, що стали іммігрантами, сиротами, без батьківщини, дому чи сім’ї. Воно є джерелом єдності, сили та відваги для наших захисників і захисниць, нашим та їхнім дороговказом серед пожарищ війни на шляху до безсумнівної перемоги.

Світло лиця Воскреслого виявляє всяку правду, бо проникає у найтемніші закутки людського сумління, часто похованого під тягарем корупції, яка противиться кожній добрій і справедливій зміні у суспільстві, під щоденним егоїзмом, який відбирає права, нищить надії багатьох, та розпинає людську гідність. Але передовсім воно віддзеркалюється на нашому обличчі, щоб запалені сяйвом всеперемагаючої любові Воскреслого, ми витривало йшли вперед, долаючи усі перешкоди, та нести в собі для світу обіцянку і впевненість у Божій вірності.

«Не бійтеся, він воскрес, як і сказав». Розчавлене, пригнічене і зруйноване на хресті життя прокинулося, і знову починає пульсувати. Пульс Воскреслого пропонується нам як дар, як обрій нашого вічного життя. Ця животворна благодать наповнює нас миром та радістю, які спонукують передавали її іншим як перетворюючу силу, як закваску нового людства. Воскресінням Христос не тільки відкотив камінь від гробу, але і усуває всі бар’єри, які замикають нас у нашому безплідному песимізму, у фантазіях наших сподівань, які ізолюють нас від реальності життя і штовхають до нав’язливих пошуків безпеки та ганебних амбіцій, здатних спекулювати з гідністю інших.

Святкувати Великдень – це знову вірити в те, що Бог входить і продовжує втручатися у наші справи, та розхитує наші одноманітні і паралізуючі детермінізми. Святкувати Великдень означає дозволити Ісусові подолати ту боязкість, яка часто тисне на нас і загрожує поховати будь-яку надію.

Великоднього світанку гріб, до якого положили мертве тіло Ісуса, починає кричати, і стає місцем, де народжується найбільша звістка, яку історія ніколи не зможе вмістити: «Його тут немає. Він воскрес». Гріб закричав пустотою, і цим сповістив усім про нове життя. Простір темряви та мовчазності смерті розірвало відлуння торжества Життя над усім, що прагне заглушити і затьмарити радість Божої перемоги. Першого світанку відкупленого світу зазвучала пісня хвали, радості та надії. Її слова спрямовані на те, щоб торкнутися наших найглибших переживань та труднощів у розумінні та подоланні повсякденних викликів. Але перш за все вони надають мужності вірі і впевненість у тому, що Бог «приходить» в кожну ситуацію до кожної людини, і що його світло може досягти найнесподіваніших і найзамкнутіших куточків життя. Він воскрес із мертвих, воскрес із місця, де ніхто нічого не очікував, і він чекає, коли ми безумовно приймемо у своє життя цю звістку, яка зроблять нас вістунами та спадкоємцями його перемоги. Перемоги, яка дає нашому життю зміст та запевнює вічну єдність з Богом. Амінь.

Христос воскрес! Воістину Воскрес!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело