Десятиліття в нікуди: розруха в головах перетворилася на руйнування міст та життів
- Автор допису: Голова Луганської обласної військової адміністрації
10 років тому волею окремих одіозних осіб з'явився прообраз квазіреспубліки "ел ен ер".
Протягом багатьох років ці фріки із псевдообразою спостерігали за розвитком інших регіонів країни, а самі лише "освоювали", як кошти державного бюджету, так і спонсорські – партійні російські.
Вони нічого не змогли побудувати за 8 років – із 2014-го. Міста і села сьогодні на межі гуманітарної кризи. Полювання на своїх же однодумців стає нормою життя, щоб ефективніше пожирати один одного, бо це також є сутністю наскрізь прогнилої системи.
Хто зараз пам'ятає "героев молодой республики" десятирічної давнини і пізніше? Їхні ж друзі викреслили їх з історії, як непотріб.
Розруха у головах, яка погресувала увесь цей час, призвела до руйнування населених пунктів вільної, на той момент, Луганщини.
Вони дочекалися підтримки росії, якій були непотрібні у 2014-му, і почали нищити цілими містами: Попасна, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, маленькі села і селища навколо – саме ними найболючіше пройшовся "руський мир".
Руйнація – напевно, єдининий "здобуток" росіян і місцевих колаборантів, який вони змогли реалізувати в повній мірі.
Сотні тисяч людей залишилися без житла та роботи, вимушені були рятувати життя, евакуюючись в безпечні регіони країни – головне, щоб подалі від росії.
Україна – держава вільних людей, які мають власну думку та можуть її відкрито висловлювати. Наші люди – це безліч різних світоглядів, з прагненням до розвитку та розбудови, з різними поглядами на всесвіт, але всі чітко бачать проєвропейський вектор руху.
На жаль, багато луганчан опинилися в російській в'язниці, потрапивши під вплив прокремлівської рабської пропаганди.
На Луганщині сьогодні, зазнаючи утисків та моральних знущань, залишається багато й тих, хто щодня чекає на Україну, у молитві згадуючи мужніх хлопців та дівчат із ЗСУ.
Люди боряться тихо, не схиляють голів перед ворогом, вірять у повернення синьо-жовтого прапора на Луганщину, а разом із тим – і рідних людей.
І він обов'язково там замайорить – безлад не може бути вічним.
Тирани вмирають. Вони набагато слабші за непереможний український дух.
