Їх об'єднала втрата. Встояти ж допомогла та сама материнська любов.

Почуття, з яким стали вразливими. А разом з тим набули неабиякої сили. Вона й веде вперед попри те, що сини, доньки та чоловіки – навіки в строю.

Тепер ці жінки роблять все, аби пам'ять про найрідніших не згасала. Щоб про подвиги мужніх і самовідданих знали. І справа, за яку стояли до останнього, була доведена до кінця.

Про це говорили й під час зустрічі. На ній мами та дружини загиблих Героїв не стримували сліз. Розказували про своїх. Гортали повідомлення, надіслані з передової. Показували фото. Переглядаючи відео, ненароком промовляли: "Синку, просила ж без нецензурних слів"…

Це була складна розмова. Втім, необхідна. Адже і стійкі потребують влучного слова, дружнього плеча, просто обіймів. Аби триматися. 

Об'єднавшись, жінки створили й полотно. На нього перенесли почуття та спогади. Ті, які з ними назавжди. Бо вони дали життя і викладаються на повну, щоб воно продовжувалося.

Дякую за це! І пам'ятайте – ми поруч.