​​15 травня відзначаємо 170-ту річницю з дня народження відомого українського хіміка, гігієніста та епідеміолога, першого міністра охорони здоров’я Австро-Угорщини та відомого українського громадсько-політичного діяча Івана Горбачевського.

Іван Горбачевський народився у селі Зарубинці на Тернопільщині, в родині греко-католицького священника. Навчався у Першій тернопільській класичній гімназії, а згодом на медичному факультеті Віденського університету. У гімназії долучився до громадівського гуртка, який очолював майбутній видатний український фізик, а тоді старшокласник Іван Пулюй. У студентські роки керував товариством «Січ у Відні».

У 1877 році здобув ступінь доктора наук та почав працювати у Хімічному та Фізичному інститутах у Відні. У 1882 році першим у світі синтезував сечову кислоту. До цього серед хіміків панувала думка, що штучно синтезувати речовину живого організму не можливо поза ним.

У 1883 році очолює катедру лікарської хімії у Карловому університеті у Празі. Цю посаду він обійматиме 35 років, періодично поєднуючи її з посадами декана медичного факультету та ректора Карлового університету. Серед його наукових здобутків: дослідження травлення еластину (білок міжклітинної речовини, який, зокрема, сприяє загоюванню ран) та висунення гіпотези, що білки складаються з амінокислот. Він також синтезував біологічно важливу речовину креатин, відкрив фермент ксантиноксидазу, методику виділення нуклеїнових кислот із тканин організму, нову методику визначення місткості азоту в сечі та інших речовинах, вперше встановив джерела сечової кислоти в організмі.

У 1906 році очолив Санітарну раду Чеського королівства. А в 1917 році призначений першим в Австрійській імперії міністром охорони здоров’я. У жовтні 1918 року пішов з посади через незгоду щодо поділу Галичини між поляками та українцями. Був активним прихильником проголошення Західноукраїнської народної республіки.

З 1919 року професор Українського вільного університету у Відні. А з 1924 року ректор Українського вільного університету у Празі. Того ж року заснував та очолював до 1935 року Музей визвольної боротьби України, який під час Другої світової розграбували радянські спецслужби.

Помер 1942 у Празі, похований на цвинтарі «Шарка».