“Щодня молився за своє призначення та зрозумів, що у розпізнанні покликання важливі такі складові: молитва, тиша та дослідження”, — отець Максиміліан Подвіка з Ордену кармелітів босих.

Молитися мене навчили батьки, адже щовечора ми схиляли коліна перед Богом. У 9 років мене запросили стати міністрантом. З тих пір я не віддалявся від вівтаря, бо мені подобалося служити в Церкві. Із 7 класу я навчався у музичній школі та співав у Церкві. Моє життя складалося зі школи, спорту та храму.

Люди тоді казали: “Він буде священником”. Коли я працював на електростанції, то все більше розумів, що моє місце біля вівтаря, хоча постійно запитував у Бога про Його волю для мене.

Одного разу я потрапив на молитву Тезе, де ми молилися та співали словами: “Не бійся. Не тривожся. Бога достатньо буде”. Тоді Бог відповів мені: “Сюди приходь – це твоє місце”. Почувши цей заклик, я злякався та втік. А коли повернувся до монастиря знову, то дивувався, чому втікав звідси, адже почувався тут дуже добре.

Із 17 років я щодня молився за своє призначення та зрозумів, що у розпізнанні покликання важливі такі складові: молитва, тиша та дослідження.

Отець Максиміліан Подвіка з ордену кармелітів босих.  
18.03.2024

Джерело