З давніх-давен українські танці підкорюють серця людей палкою пристрастю, самобутністю, легким поступом, коли ноги не ступають, а немов цілують землю, або шаленою енергією рухів. Вони насичені силою козацького духу, таємничістю мольфарів, неймовірним мистецтвом характерників та духовним братанням з метою захисту предковічного: православного, людського, українського, того, що є найвищою цінністю у Творця та Прави.

Постановники, найкращі митці й талановиті вчителі втілюють в українських танцях свої неймовірні ідеї.

У суботу, 20 квітня, українська діаспора Чикаго, Іллінойсу та сусідніх штатів, затамувавши подих від захоплення, насолоджувалася танцювальним мистецтвом справжніх професіоналів. На сцені North Shore Center for the Performing Arts, що в передмісті Чикаго, виступав відомий у США ансамбль українського танцю “Громовиця” (художній керівник Роксана (Сяня) Пилипчак-Дика). Концерна програма “Коріння” стала чарівною ниточкою між минулим, історією, традиціями України та сьогоденням.

Про заснування відомого діаспорівського колективу згадує Сяня Пилипчак: “Здається, це було вчора, але наша мрія почалася понад 44 роки тому. Ми, гурт молодих танцюристів, об’єдналися в захопленні танцями. Ми серце й душу вкладали в танок, і той настрій переходив від одного до іншого покоління танцюристів. Хоч народилися далеко від України і виросли в іншому світі, але ніколи не забували, хто ми і хто наші предки. Танок стояв на сторожі пам’яті, нашої ідентичності. У танці плекали українські традиції, щоб не забути свого коріння…”

За понад чотири десятки років “Громовиці” вдалося зайняти одне з перших місць серед наймайстерніших українських танцювальних колективів світу. Гаївки й веснянки, весільні й купальські, маршеві й козацькі, від “Аркана” до “Гонти” – збережені традиції українського танцювального мистецтва, новітні й глибокодумні постановки об’єднали різноманітні рухи у високоорганізовану гармонію, створили спектакль, дійство, що веде за собою і не відпускає.

 

НАША ПРИСТРАСТЬ – ТАНЕЦЬ

У цей вечір “Громовиця” плакала і сміялась, без слів розповідала історію опришків і згадувала прадавні звичаї, запрошувала до світу казок та ляльок-мотанок, зізнавалась у коханні і палкій любові до рідного  краю… Композиції “Привіт”, “Мотанки”, “Ніч на Івана Купала”, “Відьми і Вовкулаки”, “Андріївський вечір”, “Довбуш”, “Благословенна земля” яскраво передавали дух українського народу, його волелюбність, уміння веселитись і давати раду з ворогами.

А гості свята, у відповідь, дарували митцям шалені оплески й море захоплених вигуків…

Танцювальне мистецтво “Громовиці” – завжди несподіване і яскраве. Тут звичні й загально-відомі рухи набувають нового емоційного, глибокого змісту. Канонічні побудови квітнуть свіжими візерунками, традиційні – забарвлюються оригінальними відтінками, неповторним колоритом. Танці “Громовиці” – це величезний світ найрізноманітніших образів, сюжетів, тем, настроїв, співзвучних українському характеру й духовним багатствам нації.

За останні роки “Громовиця” дуже урізноманітнила свій репертуар: давні народні обряди й фольклор почали переплітатися у танцях самобутнього колективу з напрямками сучасного балету; тут ставили сюжетні танці, кабаре, фольклорні балети (українське весілля, гуцульське весілля, історія про Роксолану, тощо), героїко-патріотичні полотна та багато іншого. “Громовиця” виступала практично на сценах усіх фестивалів діаспори, включаючи Верховинський український фестиваль у Глен Спей (Нью-Йорк), Вашингтонський український фестиваль, Канадський національний український фестиваль у Дофіні (Манітоба), український фестиваль “Bloor West Village” в Торонто. У 2003 та 2011 роках “Громовиця” виступала в Україні, а у 2007 році – вирушила в європейське турне, під час якого танцюристи підкорювали Флоренцію, Рим, Страсбург, Мюнхен і Париж. Щороку колектив запрошують на престижну програму “Танцювальний Чикаго”, й щороку наша “Громовиця” відкриває знаменитий чиказький парад до Дня Подяки.

За весь час діяльності Сяня Пилипчак виховала понад 500 танцюристів. Сьогодні “Громовиця” налічує 52 осіб. Є також молодша група, яку називають “Громовиця -2”.

Зараз Україна перебуває в стадії жорстокої війни з росією. Гинуть десятки тисяч українців, окупант винищує міста. У важкий для українців час хореографічні, музичні, художні чи пісенні проєкти несуть посил, який може бути сильнішим за промови. Високопрофесійні, емоційні хореографічні твори “Громовиці” – це форма дипломатії, яку наша діаспора проектує у світ, щоб передати повідомлення про свободолюбивий, талановитий, унікальний народ.

 

КОРОЛЕВА ТАНЦЮ – СЯНЯ ПИЛИПЧАК

Розвиває українське танцювальне мистецтво в Чикаго, прославляючи Батьківщину, невтомна і талановита Сяня Пилипчак. Заснувавши понад 44 роки тому танцювальний ансамбль “Громовиця”, ця жінка створила у США нову танцювальну мову, в хореографії якої важливе місце відведено віртуозним рухам та відточеній до досконалості техніці.

Історія українського танцювального ансамблю “Громовиця” почалася у 1980 році з мрії, керованої любов’ю, пристрастю та гордістю за свою українську спадщину. Саме тоді Роксана (Сяня) Дика, Іван Пилипчак, який згодом став її чоловіком, Юра Цепинський та Марта Городоцька-Козицька народили власний танцювальний колектив.

– Українські танці настільки зачаровували своєю енергетикою і красою, що нам хотілося їх показувати всюди! Живемо з Україною в серці, пишаємося цим і хочемо, щоб слава про національне мистецтво, особливо танцювальне, гриміла світами. Ось такі ми українці, – розповідає пані Сяня. У 1985 році Сяня Дика-Пилипчак стала керівником “Громовиці”. Її донька, Дануся Пилипчак-Василишин, є опорою для матусі і займається постановкою хореографії в “Громовиці”.

Наставниця сотень танцюристів у дитинстві мріяла бути балериною. Згодом відбулася зустріч, яка визначила її творчий шлях. Учитель хореографії Любомир Цепинський побачив у дівчинці великий потенціал. Юрко Цепинський також любив танці, тож вони вирішили утворити танцювальну пару. Подальші роки учитель присвятив “продюсуванню” Сяні й Юрка та шукав для них будь-яку можливість для виступу на сцені. Діти тренувалися щодня, навіть у вихідні та канікули, по 2-3 години. Пізніше пан Цепинський заснував “Театральну Студію Молоді” при парафії святих Володимира і Ольги. Сяня та Юрко продовжували вдосконалювати свої танцювальні здібності. Танець став справою життя!

– Перші роки були дуже важкі, тому що ми мали небагато танцюристів. Але то були такі артисти, для яких репетиції 3-4 рази на тиждень або в суботу не були мукою, вони із захопленням приходили, – згадує Сяня.

Вона не заробляє танцями на життя, працює аптекаркою, а ансамблем займається у вільний час. Засновниця знаменитого колективу зізнається, що на роботі, коли є можливість увімкнути музику, ноги самі просяться в танок. З усмішкою розповідає, що кілька разів її навіть заставали за опануванням нових танцювальних кроків.

Свого хореографа учні вважають Мамою. Сяня зауважує, що більшість батьків, які свого часу теж навчалися тут, віддають своїх дітей до цієї школи, аби потім ті могли потрапити у дорослу “Громовицю”. Вона переконана, що діаспорівська молодь повинна мати захоплення поза школою. Однак, дітей, у яких є безліч інших обов’язків та інтересів, заохотити витрачати вільний час на “Громовицю” може змусити не тільки любов до танців. А насамперед генетичний код нашого українського коріння. Роксана Дика-Пилипчак доклала стільки зусиль та часу на “Громовицю” й на розвиток українського танцю в Чикаго, що її недаремно тут вважають “Королевою танцю”.

Українські танці “Громовиці” – це невід’ємна складова світової хореографії.

Радісні емоції, які переповнювали атмосферу North Shore Center for the Performing Arts, довго не вщухали. Святкова програма завершилася, однак люди не поспішали розходитися. Нас укупі, усіх разом – танцюристів, постановників і глядачів – тримало наше КОРІННЯ. Воно мов пуповиною навічно прив’язує нас до рідної землі і не дає упасти.

Такі колективи, як “Громовиця”, голосно й гордо уславлюють нашу Батьківщину далеко у світах. Розповідають про її історію й культуру. Нагадують про неї. Вболівають і допомагають.

Своїми виступами постійно збирають кошти на допомогу ЗСУ і, таким чином, наближають нашу перемогу (частину коштів від продажу квитків передано благодійному фонду Revied Soldiers Ukraine на реабілітацію і протезування поранених наших захисників та UWAA).

Щиро дякуємо усім організаторам!

Музичному колективу “Тріода” за проникливі пісні.

Спонсорам, благодійникам і гостям.

Низький уклін усій діаспорі Чикаго.

Переможемо!

 

Автор: Тетяна Кляйн-Матвєєва

українська журналістка, членкиня НСЖУ

 

Фото: Максим Прокопів,

Професійний весільний фотограф з понад 20-річним стажем, родом з Тернополя.

Довгорічний фотограф української діаспори Чикаго.

 

  

Джерело