Наші діти вмить подорослішали. Наймолодші – знають що таке війна, евакуація та окупація. Найстарші – усі види озброєння, на звук розрізняють «вихід» та «приліт», вміють накладати турнікет.

У дітей Луганщини росіяни забрали домівку, рідних та близьких. Їх школи, стадіони, місця відпочинку зробили руїнами. Окупанти вкрали їхнє дитинство.

Наш головний обов’язок – не лише захистити дітей, а й повернути їм щасливе та мирне майбутнє.

Щодня ЗСУ борються за те, аби наші діти мали право на радість. Аби вони могли спокійно спати, навчатись, хай навіть в укриттях. Грати в футбол, хоча й з перервами на тривоги. Аби вони продовжували залишатися дітьми.

Наші діти – вже такі сильні та мужні. І я впевнений, що вони збиратимуться на майданчиках своїх будинків у Сєвєродонецьку чи Рубіжному. Будуть займатися спортом у закладах Кремінної. Їздити на змагання та олімпіади до Луганська. Ходити до Серебрянського лісу. Купатися в Лугані та Сіверському Дінцю. На Луганщину повернеться дитячий сміх та мирне українське життя.