Цьогоріч минає 20 років як у Монреалі (Канада) відійшов у вічність Ярослав Пришляк.

Цього року українські спортсмени будуть виступати на Олімпійських іграх у Парижі. Ці Ігри Олімпіад будуть не простими для України.

Що поєднує Ярослава Пришляка та Олімпійські ігри? Їх єднає потужна праця в організації та проведенні українських акцій під час Олімпійських ігор 1976 року в Монреалі.

Олімпійські ігри 1976 року в Монреалі (Канада) мали багато найрізноманітніших цікавинок (спортивних, політичних, соціальних, економічних, інформаційних тощо), що вражали, шокували, викликали задоволення, подив, ненависть, біль, радість, сум, мотивацію.

Проте українці в діаспорі заманіфестували якнайкраще. Про це згадує голова Українського Олімпійського Комітету в Монреалі Ярослав Пришляк: “Налагоджено зв’язки, відбуто два засідання, але не притягнено до співпраці в акціях під час Олімпіади представників інших поневолених москвою народів, які не виявили для цього відповідного зрозуміння та не вірили у свої власні сили й спроможності. Після Олімпіади всі вони висловлювали захоплення й подив для українців та УО Комітету за їх успіхи”. А українські олімпійці, які змушені були виступати у складі збірної срср, продемонстрували блискучі результати.

Про олімпійські успіхи українських спортсменів з срср відомо чимало. Однак які акції зорганізувала українська діаспора у часі Олімпійських ігор 1976 року? Ось питання маловідоме для широкого кола читачів.

Зі спогадів Ярослава Пришляка, які він опублікував у книзі “Два Брати Ідеалісти. Біографії, спогади, нариси, епізоди із життя й праці”, можна дізнатися чимало цікавого. Cтворити Український Олімпійський Комітет у Монреалі запропонував саме Ярослав Пришляк. Це відбулося 23 вересня 1975 року на чергових сходинах Відділу Конгресу Українців Канади у Монреалі. Згадка про це така: “Я. Пришляк запропонував створити під патронатом КУК-у окремий Комітет з метою розгорнення в часі ХХІ Олімпійських Ігор відповідні акції для виявлення совєтського колоніалізму і національної дискримінації в спорті”. Як часто буває у таких випадках всі присутні одноголосно підтримали таку ініціативу й обрали внескодавця, щоб він займався оформленням цього проєкту. Тобто, реалізовувати ідею створення Комітету та здійснювати оптимізацію його діяльності мав сам Ярослав Пришляк.

Враховуючи його загартованість й те, що він не мав звички відступатися від своїх ідей у скрутні часи, то одразу взявся до праці. Навколо Українського Олімпійського Комітету в Монреалі Ярослав Пришляк об’єднав тисячі українців з різних організацій (СКВУ, КУК, СУМ, Пласт та інші). Вже на зібраннях УОК, які відбулися 15 та 29 жовтня 1975 року, сформовано структуру й узгоджено Провід Українського Олімпійського Комітету в такому складі: голова – Ярослав Пришляк, 1-й заступник голови – Іван Шафранський (Спілка Української Молоді), 2-й – Олесь Дольницький (Пласт), 3-й – Ігор Ромас (ОДУМ), 4-й – Анна Оборонів (МУН), секретар – Роман Полюга, скарбник – Євген Чубатий.

Референтури: організаційна – керівник Григорій Ощипко, технічно-оперативна – Роман Гуцал, зовнішніх зв’язків – Ярослав Орищук, преси та інформації – Євген Оборонів, культурно-мистецька – Петро Марунчак, фінансова – Дмитро Попадинець, господарська – Леся Дольницька.

У часі проведення чисельних нарад УОК було заплановано 24 пункти щодо акцій, які б мали відбутись у Монреалі у 1976 році. Зі спогадів Ярослава Пришляка, на жаль не все зреалізували. Отже, що було зроблено, а що ні.

Від 1 березня 1976 року у Монреалі відкрили бюро правних порад та соціальної допомоги при місцевому відділі КУК. У відділ було залучено до праці Наталку Стрілецьку. У час Олімпіади це бюро справно працювало та мало неабиякий попит.

Придбано матеріали та проведено ідентифікацію українських спортсменів у збірній срср. Доказом цього є опублікований поіменний їх виказ у брошурі “Українська Олімпійська Команда”. А також поінформовано у численних пресових повідомленнях про досягнення українських атлетів на Олімпійських іграх.

Виготовлено понад 2000 мап міста Монреаль, де позначено усі олімпійські локації разом із програмою українських імпрез, а також із коротким довідником про місцеві українські організації. Недоліком цього пункту є те, що ці мапи не мали належного попиту й залишились майже всі нерозпродані.

Жодної збіркової кампанії грошей для реалізації запланованих акцій не проведено, бо СКВУ проголосив збірку з власної ініціативи, а Централя КУК відмовилась такі збірку організовувати. Натомість одержано одноразову допомогу 1000 доларів від СКВУ, 2000 від КУК, 800 американських доларів від Українського Народного Союзу. Окрім цього, СКВУ оплатив друк брошури “Українська Олімпійська Команда” (це було перевидання з доповненнями на 44 сторінки, тиражем дві тисячі в англійській та частино французькою мовами. Цього тиражу виявилось замало. Тому надруковано ще стільки ж). Український Робітничий Союз – друк листівок про українських олімпійських переможців. УНС – друк листівок про совєтський колоніалізм у спорті.

УОК у Монреалі власними фондами видав наступні олімпійські пропам’ятні матеріали-сувеніри: 1000 наліпок на авто, 1000 жетонів, 1200 металевих відзнак, 600 спортивних сорочок з олімпійськими відзнаками та тризубом. СУМ видав додатково свої олімпійські відзнаки, сорочки та олівці. Смолоскип підготував 500 жетонів.

Прикрою несподіванкою були відмови і на окремий павільйон на виставковій площі “Людина та її світ”, і на кіоск з газетами, мистецькими виробами та пам’ятками в Олімпійському селищі. Ярослав Пришляк припустив, що таке ставлення оргкомітету до української ініціативи мало очевидно політичний підтекст – не мати конфлікту з срср.

Акредитацію в Олімпійському Пресовому Бюро мали такі українські журналісти: Андрій Бандера з Торонто – від імені Української Центральної Інформаційної Служби (УЦІС), Олег Яхно з Буенос-Айрес, як представник Інформаційної Служби “Смолоскип”, Орест Павлів і Лев Гусин з Монреалю – кореспонденти українського відділу міжнародної служби канадської радіостанції СіБіСі та Роман Дубляниця з Чикаго, як кореспондент пресової агенції ЮП-ай. Всі вони відіграли важливу роль, бо актуалізували проблему України своїми запитами на прес-конференціях Організаційного Комітету Олімпійських Ігор, звертали увагу на українські акції, також висували питання участі України в Олімпійських іграх у ширшому політичному контексті.

Заходами УОК влаштовано було дві пресові конференції. Одну – перед відкриттям Ігор Олімпіад, 16 липня, а другу – напередодні їх закриття, 29 липня. Обидві прес конференції мали неабиякий успіх. Особливо друга, в якій брали участь представники пресових агентств із Франції, Японії, Канади, Мексики, Румунії, США, Іспанії, Португалії, Ірландії, Нідерландів, Аргентини, Бразилії, Австралії, Мальти тощо. Всього було понад 70 журналістів з 4 континентів та 19 країн світу!

Модераторами першої пресової конференції були Ярослав Пришляк (французькою мовою), Андрій Семотюк (англійською), Андрій Фединський. Позицію УОК перед журналістами виголосили Євген Орищук та Богдан Панчук. У час проведення другої прес конференції журналісти жваво цікавились українським становищем у міжнародному олімпійському русі. Окрім цього всіх цікавили гучні події Ігор Олімпіад, які безпосередньо були пов’язані з українцями. Наприклад, про спробу втечі Валерія Борзова від комуністичного терору, про справу ошуканства Бориса Онищенка, втечу Івана Хараламбія з комуністичної Румунії, порівняння статусу Квебеку й України тощо.

З ініціативи УОК й при допомозі КУК на місцевому радіо було виокремлено час для щоденних українських радіопередач. Передачі транслювали українською, англійською та французькою мовами. Радіопередачі готував та проводив ефір Степан Андрусяк при допомозі Наді Паньків.

Шкода, що на телебаченні не було окремої української програми. Однак, Канадська телевізійна станція СіБіСі транслювала частково прес конференцію УОК. Водночас окремі українські активісти були гостями різних телеканалів.

У часі українського дня на виставковій площі “Людина та її світ” відбулися мистецькі виступи українських колективів: тріо “Лебеді” (Судбур), співачки Люби Ковальчук, танцювального ансамблю П. Марунчака, оркестру “Сини Степів” та інші. Понад 1500 тисячі іноземних глядачів були в захваті від українських виступів.

З ініціативи УОК було організовано виставку малярства та графіки. Оргкомітет виставки очолював Адріян Лисак. Участь у виставці взяли 13 мистців-українців з Монреалю: Леонід Перфецький, Володимир Беднарський, Галина Кошарич, Микола Кучмій, Аріядна Лисак, Руслан Логуш, Лариса Лугова-Жером, Володимир Мазепа, Оксана Склярчук-Сербин, Дарія Савка, Людмила Темертей, Дмитро Трофимюк, Андрій Задорожний. Було виставлено 48 картин. Відкрив виставку Ярослав Пришляк зазначивши, що: “поєднує цю маніфестацію української живучості і приявности в Монреалі з монументалізмом олімпійського культу і його актуальною 21-ою Олімпіадою”.

Серед численних відвідувачів виставки були: владика Ісидор, родина Малащуків з Торонто, Василь Шарван – директор української радіопрограми з Баффало, маестро Михайло Мороз, д-р Е. Котик та інші достойники.

Товариство українських філателістів та нумізматів у Монреалі з нагоди Олімпійських ігор організувало виставку поштових марок, державних банкнотів і документів УНР. Для оглядин відвідувачів було презентовано рідкісні експонати: різні серії поштових марок, марки підпільної пошти України, значки УНР, марки СУМу та Пласту, конверти, нагрудні значки та жетони, філателістичні каталоги й журнали, серії українських державних грошових банкнотів та багато інших цікавинок. Окрім виставки товариство видало спеціальні пам’ятні олімпійські конверти та значки.

Безпосередніми організаторами виставки були: Іван Передрій, Степан Вербовий, Микола Тихонів, Марія Мота, Андрій Гукала.

День української молоді за участю СУМ, Пласт, ОДУМ, МУН та СУМК організували маніфестацію, в якій брало участь понад 1500 учасників.

На жаль, жодної офіційної зустрічі юнацтва з міжнародного олімпійського табору молоді, чи відвідин на таборах у поодиноких українських вакаційних оселях не було. Бо це було б виявом солідарності з українцями, які звісно проводили свої акції проти запеклого ворога – срср.

Олімпійський фестиваль – це унікальна акція української діаспори. У приміщенні міської арени Сен-Леонарду по завершенні Дня української молоді, відбувся Олімпійський фестиваль з цікавою мистецькою програмою. У фестивалі брали участь три оркестри: “Сини степів”, “Рушничок”, “Ясени”. Ці заходи принесли близько тисячі доларів пожертв.

Запланований бенкет для визначних українських спортовців професіоналів зі США та Канади не відбувся. Цитую Ярослава Пришляка: “бо ніхто з них не зголосився до участи в ньому, попри запрошення. Як виходить з того, вони обмежені у свобідному виборі своїми професійними контрактами”.

Полишено ідею організувати передолімпійські змагання за посередництвом УСЦАК, через різні технічні та організаційні обставини.

Українські олімпійські акції вразили інші діаспори поневолених народів срср, які не спромоглися подібне організувати.

Завдяки Господарській референтурі УОК українських відвідувачів та туристів було забезпечено затишним приміщенням у “Домі Молоді”.

Прикро, але тільки найважливіші українські об’єкти (“Дім Молоді”, церква Успіння Божої Матері, Українська Народна Каса) були прикрашені українськими прапорами, емблемами й написами. Також в УН Касі діяла виставка українських книжок.

Як і у минулі роки Підпільна пошта України випустила серію марок, присвячених Іграм ХХІ Олімпіади 1976 року. Традиційно на марках був викарбуваний заклик до звільнення України й зображено український національний символ – Тризуб.

Культурна програма Олімпійських ігор завдяки українцю Леону Коссару була насичена багатьма унікальними мистецькими заходами. Особливу увагу глядачів, туристів та вболівальників привертали українські традиції, історія, мова, культура. Українські етнознаки були у багатьох олімпійських атрибутах. Наприклад, в афіші програми мистецтва та культури Олімпіади в Монреалі 1976 року використали мотив “стилізований сніп пшениці, що вибухає в буйстві кольорів” (розроблений Реймондом Бельмаром та П’єром-Івом Пеллетьє).

Чому було обрано сніп пшениці? Бо ж це символ багатства й родючості українських земель. Саме такі цінності привезли з собою до Канади українські переселенці. Таким чином вони збагатили Канаду.

Зі спогадів Ярослава Пришляка: “Дуже успішно розгорнено й проведено одну з найбільших досі інформативно-пропагандивну кампанію у формі летючок, брошур, листівок, закликів, комунікатів, причиняючись до викриття російського колоніалізму в спорті і національної дискримінації серед спортсменів ссср. Про цю широку кампанію та різні акції УО Комітету інформувала цілий світ чужомовна преса, радіо й телевізія”

Отже, українці в Канаді, а до них долучились і зі США та інших країни, своїми акціями привернули увагу міжнародного суспільства (спортивного, олімпійського, політичного, громадянського) до поневоленої України. Їхня активність у Монреалі мала світовий розголос, а підходи до протестних акцій у часі Олімпійських ігор є актуальними й сьогодні у часі боротьби українського народу за свободу та участі в Іграх Олімпіад у Парижі.

 

 

  

Джерело