Росіяни повинні бити владі чолом, інакше будуть битими

Біля головної будівлі МО РФ зібралися жінки мобілізованих з проханням зустрічі з новим міністром оборони Бєлоусовим і вимогою повернути їхніх чоловіків додому. Після початку пікету підійшли поліціянти та почали перевіряти документи у мітингувальників, які навіть стали на коліна.

НАСПРАВДІ, ще 31 травня Мін’юст РФ оголосив рух дружин мобілізованих «Шлях додому» (учасниці якого вимагають повернення своїх чоловіків з України) іноагентом. З усіма відповідними наслідками.

«Бунт на колінах» взагалі усталена форма протесту росіян. Цей вираз пішов від відомого свого часу демократа Олександра Герцена, (який, до речі, був одним із небагатьох представників російської інтелігенції, що прихильно ставилися до незалежності України та Польщі від Російської імперії).

У грудні 1857 року під заголовком «Сечь или не сечь мужика?» він помістив у своєму виданні «Колокол» опис заворушень у селі Сурки Нижегородської губернії, де поміщик запропонував селянам викупитися на волю. Вони зібрали викуп, поміщик взяв гроші і продав селян іншому поміщику. Ті відмовилися коритися новому пану. Був посланий флігель-ад’ютант зі столиці для придушення бунту. Далі у тексті читаємо: «Мужики кинулися навколішки (бунт навколішки!)». Цей вдалий вираз Герцена потім неодноразово обігравали інші автори.

За всієї парадоксальності російський «бунт на колінах», як писав відомий російський дисидент Павло Шехтман, має свою внутрішню логіку. Це логіка патерналістської свідомості, яка не розглядає владу не лише як найманого менеджера, а й як партнера. Начальник для такої свідомості – пастир, поставлений, щоб дбати про «пасовисько» і підтримувати видимість справедливості. З цієї точки зору «бунт на колінах» має сенс насамперед як спосіб привернути увагу начальства до «очевидної несправедливості».

Організаторам подібних «бунтів» натякають: якщо хочете чогось досягти, повинні бити владі чолом, а не сваритися з нею. І жодної «політики». Бо будете битими як «екстремісти».

Новий міністр оборони Росії бреше по-старому

Звісно, про повернення російських «мобіків» через подібні жіночі «бунти на колінах» не йдеться. І пан Бєлоусов до цих «кріпачок» не вийшов (не зважаючи на свою показну православність із «любов’ю до ближнього»). Випустив замість себе полковника, який заявив жінкам мобілізованих, що ті «не мають права називатися громадянами РФ» і звинуватив їх у «розгойдуванні човна в той час, як проти Росії воює 55 держав і тому військові залишаться на фронті до кінця».

НАСПРАВДІ, сам Бєлоусов вже встиг показати себе гідним нащадком Шойгу. Принаймні, в контексті «переможної риторики». Перебуваючи нещодавно в Алмати на засіданні Ради міністрів оборони напівмертвого ОДКБ (члени якого, у переважній більшості, визнають територіальну цілісність України та не підтримують Z-війну), Бєлоусов запевнив їх, що «всі цілі СВО будуть неодмінно досягнуті. Ми діємо рішуче та пропорційно загрозам безпеки». Про «рішучість і пропорційність» могли підтвердити спочатку Маріуполь, Бахмут, Авдіївка, тепер Вовчанськ і Харків.

Бєлоусов повторив й інший наратив: «Всі спроби завдати нам стратегічної поразки безперспективні». Щоправда, як і Шойгу, не пояснив, як можна завдати «стратегічної поразки» ядерній державі Росії на чужій території неядерної України.

Новий міністр оборони РФ також відрапортував у стилі Шойгу на саміті ОДКБ про «звільнення двох десятків населених пунктів» в Україні. Напевно, така грандіозна «вікторія» мала б вразити «союзників Москви».

Але навряд чи вони змогли забути про «Київ за три дні» та інші «успіхи спецоперації», яка, до речі, вже перевершила за тривалістю половину Першої світової війни чи того, що в РФ називають «Великою Вітчизняною».

У «переможному» травні 2024-го російські окупаційні війська (РОВ) втратили 38940 людей. Це абсолютний рекорд за час повномасштабного вторгнення. Попередній рекорд був зафіксований у грудні 2023-го (у розпал наступу на Авдіївку) – 29 970, а також у лютому 2024 року – 28 450 (у період завершальної фази боїв за Авдіївку).

Також у травні РОВ втратили 428 танків і 880 одиниць іншої броньованої техніки – і це також другий показник втрат за весь період повномасштабного вторгнення (більше було у березні 2022 року – 889). У травні в росіян був зафіксований і рекордний показник втрат ствольної артилерії – 1160.

Бєлоусову таки не вистачило його «математичного» розуму, щоб принаймні у стилі Шойгу не вихвалятися своїми «перемогами» в Алмати.

Яка небезпека «алматинської» заяви Толстого для Астани

Після Бєлоусова до Казахстану з офіційним візитом прибув очільник Держдуми Володін. У складі його делегації не знайшлося місця віцеспікеру Толстому, який (якщо вірити пропаганді) в цей час «перебував у бетонному укритті Бєлгорода».

Проте в Астану Толстого не взяли, скоріш за все, через його заяву напередодні: «Якщо ми не закриємо тему України, то у нас виникнуть проблеми і з Казахстаном, Вірменією, іншими країнами. Подивіться на те, що відбувається сьогодні в Казахстані з приводу відбудови якоїсь казахської держави. Яка там розквітає національна міфологія з приводу незалежності… Не варто забувати, що Алмати це російська козацька фортеця Вірний».

НАСПРАВДІ, навіть перед візитом до Казахстану Володін цю неоімперську заяву Толстого не дезавуював. Тому, коли подібні речі каже хтось на кшталт пропагандиста Кеосаяна – це одне, а коли, як вказав депутат Мажилісу Казахстану Мурат Абенов, «цілий віцеспікер Держдуми – це абсолютно неприпустимо».

Юрій Дорохов, журналіст, історик, який живе в Казахстані 17 років, зазначив: «Історичний підхід Толстого дещо сумнівний. Можна згадати, що перша столиця російської держави (нинішня Стара Ладога) спочатку була скандинавською фортецею Альдейгьюборг. Друга – Новгород – також починалася як скандинавська фортеця – на місці Рюрикова городища. Невже у скандинавів можуть виникнути якісь претензії на території, що підкорялися їхнім колишнім фортецям? Так само місто Вірний, яке пізніше стало Алма-Атою, а потім Алмати, було засноване в місці, де століттями жили казахські племена, де в XIII столітті на гілці Великого Шовкового шляху були розвинені міста, і сама назва Алмату, Алмати відома мінімум з тих часів… Тому казати, що Вірний був заснований, як російська військова фортеця, означає говорити напівправду».

Але вміння путінської (і не тільки) Росії набувати ворогів серед мирних для них сусідніх країн просто феноменальне. Тому казахам, азербайджанцям, узбекам та іншим варто пам’ятати, що пошук ворогів у мирній Україні також починався з промов у Севастополі не тільки пропагандистів (на кшталт Затуліна), а й цілком офіційної особи – тодішнього мера Москви Лужкова.  

Справа «артамонових» триватиме в Росії й надалі

Водночас з інформаційної клоаки виринають всілякі артамонови з «команди Путіна», які називають українців людьми другого ґатунку, бо ті, мовляв, «не опираються, коли їхніх дітей розбирають на органи, а чоловіків відправляють на нари».

НАСПРАВДІ, це обурило навіть Z-колег Артамонова. Юрій Подоляка написав, що розподіл людей на сорти – це фашизм. А колаборант Олександр Семченко вважає, що слова Артамонова про другий сорт не були застереженням – він сказав саме те, що хотів сказати і «це випад, насамперед, проти Росії».

Людина, яка вважає себе політологом, на прізвище Марков також поспішила заявити, що «жодна людина з експертів чи депутатів у Росії ці слова Артамонова не підтримала. Більше того – різко засудили його. Я також засуджую. І вимагаю покарання Артамонова, щоб не дати ворогам Росії максимально використати його висловлювання для розпалювання ворожнечі між Росією та Україною».

Дивно, але коли, наприклад, той же Красовський вимагав спалювати та топити українських дітей, а у травні минулого року в етері стріму провладного рашистського проєкту «Звичайний царизм» повторив свою скандальну фразу, жодні маркови та подоляки не виступили з вимогою негайного покарання.

У романі російського письменника Максима Горького «Справа Артамонових», дія якого відбувається протягом півстоліття: від скасування кріпосного права (із тим самим бунтом на колінах), до революційних подій 1917 року, є така фраза: «Ідіотський час! Ось, увірвалися ми в нову війну. Воюємо, як завжди, для відводу очей від власної дурниці, а воювати з нею – не вміємо, немає сил».

Особливо смішно (а не страшно, бо до подібної риторики українці звикли) пролунали слова Артамонова про безвільних українців на тлі «бунту на колінах» біля будівлі МО РФ. 

Але, як пояснив Горький в тому самому романі: «у жебраків переконань немає». Тому російська геноцидна «справа артамонових» щодо українців, казахів, таджиків та інших буде тривати й надалі. Якщо росіян не зупинити, то Алмати вони спочатку перейменують в Алма-Ату, а потім і у Вірний. 

А офіційній Астані, можливо, вже пора більш рішуче реагувати на ці реальні погрози, які неодноразово лунають з Росії, а не називати «дуже сумнівною витівкою» інтерв’ю президента України Зеленського, яке він дав нещодавно журналістам із Центральної Азії. Київ аж ніяк не загрожує Казахстану, на відміну від Москви. 

Джерело: Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело