#ЗгадатиВсе: 110 років тому народився Блаженніший кардинал Мирослав-Іван Любачівський
#ЗгадатиВсе: 110 років тому народився Блаженніший кардинал Мирослав-Іван Любачівський
Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський 43 роки провів в еміграції. Як тільки стало можливо, повернувся на рідну землю, адже дуже любив Україну і Бога. Всі, хто особисто знав Патріарха Мирослава Любачівського, відзначали його смиренність та мудрість. А відлуння його слів звучать сьогодні як орієнтир: «Богоугодне життя не полягає лише в оминанні гріха, але передусім — у творенні добра».
Сьогодні, 24 червня, минає 110 річниця від дня народження кардинала Мирослава Івана Любачівського, який від 7 вересня 1984 р. до 14 грудня 2000 р. провадив Українською Греко-Католицької Церквою.
Майбутній Отець і Глава УГКЦ народився на Івано-Франківщині в м. Долина та був охрещений в місцевій церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Тому його по-особливому люблять прикарпатці, адже на його честь названі вулиці в містах Івано-Франківську та Долині.
У рідному місті Мирослава Любачівського — Долині, біля будинку в якому він народився (нині вул. Стуса, 1) встановлено пам’ятний знак, урочисто освячений у серпні 2008 року. 10 серпня 2014 року на честь 100-річчя з дня народження Мирослава Любачівського, біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці в старій частині міста Долини встановлено пам’ятне погруддя Кардиналу. Автори проєкту: Руслан Романишин та Василь Залясько. Ім’я Мирослава Любачівського носить започаткований у 2012 році в місті Долині щорічний фестиваль духовної пісні «З піснею до Бога».
Довідка
Народився майбутній Патріарх у сім’ї Євстахія Любачівського та Анни Олійник і був первістком. 28 червня Мирослав Іван був охрещений у долинській церкві Різдва Пресвятої Богородиці, у якій у травні 1921 року прийняв також перше Святе Причастя. Його середній брат Євген загинув під час Другої світової війни, а наймолодший Богдан став інженером і оселився в США. Вчився у Долинській народній школі та Стрийській гімназії, яку закінчив у 1933 році з відзнакою. Продовжив навчання у Львівській богословській академії на факультеті філософії, а потім — теології. Митрополит Андрей Шептицький, зауваживши здібного студента, відправив його вчитися до відомого у Західній Європі богословського університету Канізіанум в Інсбруці (Австрія).
Священиче служіння
Через рік, 18 серпня 1938 року, Мирослав прийняв дияконські свячення, а через декілька днів 21 вересня 1938 року приїхав до Львова та з рук митрополита Андрея Шептицького прийняв ієрейські свячення. Його призначили на служіння у Львівську архиєпархію. Однак, він не покидає навчання в Інсбруці, а продовжує студії у швейцарському місті Сіоні через початок війни та аншлюз Австрії. Саме там, о. Мирослав захистив докторську дисертацію з богослов’я на тему «Боротьба св. Василія Великого з аріанством, виражена в його літургії». Вищу теологічну освіту освоював у Біблійному Інституті у Римі протягом 1942—1945 років (здобуває ступінь магістра біблійних наук і доктора теології) та на студіях Папського Григоріанського університету (1945—1947 роки) (отримав ліцензіат з філософії). Одночасно, за дозволом кардинала, протягом тих самих років студіював медицину в Італійському королівському університеті.
29 травня 1947 року Мирослав Любачівський переїхав до США у м. Філадельфія (штат Пенсильванія), а потім у м. Стемфорд (штат Коннектикут, США). У 33-річному віці о. Мирослав активно виконує організаційні церковні завдання. Згодом служить у парохіях аж двох штатів Пенсильванія і Вісконсин, є парохом церкви св. Петра і Павла у м. Клівленді (штат Огайо, США). Цікаво, що о. Мирослав мав ще неабиякі письменницькі здібності! Писав недільні проповіді, богословські статті, переклав Катехизм Тридентського Собору. Але особливо цінними є його праці «Вірую в єдиного Бога», «Ранішні розважання» та «Десять заповідей Божих». «Вірую в єдиного Бога» кожен може прослухати в аудіоформаті, який було видано до 95-ї річниці з дня народження. Самі ж записи зроблено у 1993 році на радіо «Воскресіння» у Львові.
Отець Мирослав Любачівський у 54 роки стає духівником Української католицької семінарії св. Йосафата у м. Вашингтон. Через два роки — професор Академії св. Василія у Філадельфії. У 1973 році у м. Стемфорд його призначають духівником Семінарії св. Василія. Через п’ять років Папа Павло VI надав о. Мирославу Любачівському ступінь почесного прелата.
Єпископська діяльність
У 1979 році у житті о. Мирослава стались важливі події. 13 вересня Папа Іван Павло II призначив його митрополитом Філадельфійської архиєпархії. Тоді ж, у листопаді, він приїздить до Рима (Італія). За участі Йосифа Сліпого, митрополита Максима Германюка та Папи Івана Павла II 12 листопада у Сикстинській капелі відбулась його хіротонія на єпископа. Відтак Мирослав-Іван Любачівський став архиєпископом УГКЦ у м. Філадельфія.
На бажання Патріарха Йосифа Сліпого, після Синоду Єпископів УГКЦ, 27 березня 1980 року владика Мирослав Любачівський був призначений коад’ютором (з правом спадкоємності) Верховного Архиєпископа. «Після довгої застанови і призивання помочі Господа в молитві, прийшов я до висновку, щоб іменувати як коад’ютора з правом наслідства для Блаженнішого Кардинала Йосифа Сліпого Преосвященнішого Кир Мирослава Івана Любачівського, митрополита Філадельфійського для українців. Для цього високого завдання його чинять достойним його непересічна побожність, його пастирська ревність, його наукова підготовка і гарні прикмети лагідності та покори, що скращують його вдачу. Йому належить моє довір’я і мої побажання — дуже щирі й сердечні», — проголосив у своєму «Слові до українських владик» Римський Папа Іван Павло ІІ.
Після смерті Йосифа Сліпого 7 вересня 1984 року Мирослав-Іван Любачівський перебрав керівництво УГКЦ і став наслідником покійного Патріарха та опікуном семи мільйонів вірних своєї Церкви. 25 травня 1985 року Папа Іван Павло ІІ призначив його членом колегії кардиналів з титулом собору Св. Софії на Віа Боччеа в Римі. Він став четвертим кардиналом в історії УГКЦ після Львівських митрополитів Михайла Левицького, Сильвестра Сембратовича та Патріарха Йосифа Сліпого.
Коли Україна отримала незалежність, Блаженніший Мирослав повернувся на Батьківщину. Сталось це 31 березня 1991 року. Перше, що зробив очільник УГКЦ — це навідався до рідного дому у м. Долині (Івано-Франківська область). Опісля, береться до невтомної праці відбудовника Церкви. Легалізує з підпілля Українську Греко-Католицьку Церкву в Україні.
Засновує архиєпископську курію, створює нові єпархії, реорганізує структури клиру, висвячує нових священиків, налагоджує напружені стосунки з православними, велику увагу звертає на освіту та молодь. Фактично, в час незалежності, Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський закладає першу цеглину для визнання УГКЦ як Патріархату. Адже у 1992 році відкрив перший Синод Єпископів УГКЦ.
Як писав ректор Дрогобицької духовної семінарії УГКЦ о. Мирон Бендик: «Кир Мирослав поглиблює історичні фундаменти змагань УГКЦ, вказуючи на епізоди прихильного ставлення Апостольського Престолу до українського патріархату в минулому: „У XIX ст. Папа Григорій XVI у 1843–1853 pоках хотів визнати українцям Патріархат, бо сто років тому Українська Церква була загрожена переслідуванням та небезпекою знищення з боку царської Росії“. З цього Любачівський виводить історичні паралелі з 80-ми роками XX ст.: „Ваша Святосте, скріпіть нашу віру, посиліть нашу надію і бодріть у боротьбі з силами тьми призначенням патріархату, що про нього просимо в нашому зверненні“. Крім історичних, кир Мирослав наводить екуменічні мотиви: „Як Східна Католицька Церква, ми глибоко турбуємося про наших східних православних братів. Ми для них — „уніати“, ми є для них еклезіологічною аномалією. Для них — ми латинники в східних шатах, бо ми залежні прямо від західного патріархату Риму. Для них ми не є повноправною Церквою східного обряду в злуці з Римом“. Відсутність патріаршого статусу — це недостатність еклезіальної повноти зі східної точки зору. Особливо неекуменічними є факти безпосереднього канонічного підлягання Східних Церков Латинській Церкві, включно з іменуванням східних єпископів патріархом Заходу чи навіть затвердження ним Верховного Архиєпископа. При такій латинській системі управління східними залишаються тільки „шати“, зовнішня екзотика».
З 1992 по 1994 роки Блаженніший Мирослав Любачівський докладає чимало зусиль, щоб відновити Львівську богословську академію (тепер Український католицький університет). Також, завдяки йому було відкрито Дрогобицький єпархіально-катехитичний інститут Пресвятої Трійці, при якому створено у 1996 році Дрогобицьку духовну семінарію блаженних священномучеників Северина, Віталія та Якима.
Мирослав Іван Любачівський про Берестейську унію
За час його невтомної діяльності в Україні було розбудовано необхідні для подальшого життя Церкви структури, створено чотири нових єпархії, висвячено сотні священиків, налагоджено катехитичну працю. Соціальна праця Церкви отримала поштовх для свого подальшого розвитку як із відновленням лічниці митрополита Андрея Шептицького, так і з заснуванням в Україні міжнародної благодійної організації «Карітас».
На 81 році життя Патріарх Мирослав захворів на запалення легенів, що серйозно вплинуло на його здоров’я. Тому, у 1996 році, з огляду на його важкий стан, Синод Єпископів обрав владику Любомира Гузара єпископом-помічником УГКЦ.
14 грудня 2000 року Верховний Архиєпископ Мирослав Любачівський помер після довготривалої хвороби. Похований у крипті Архикатедрального собору св. Юра у м. Львові.
Вітаю тебе, український народе (частина 1)
Вшанування
На його честь названі вулиці в містах Івано-Франківську та Долині.
У рідному місті Мирослава Любачівського — Долині, біля будинку в якому він народився (нині вул. Стуса, 1) встановлено пам’ятний знак, урочисто освячений у серпні 2008 року.
10 серпня 2014 року на честь 100-річчя з дня народження Мирослава Любачівського, біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці в старій частині міста Долини встановлено пам’ятне погруддя Кардиналу. Автори проекту: Руслан Романишин та Василь Залясько.
Ім’я Мирослава Любачівського носить започаткований у 2012 році в місті Долині щорічний фестиваль духовної пісні «З піснею до Бога».
Після себе він залишив велику кількість наукових праць, статей, підручників та перекладів. Владика видав 3 книги своїх проповідей (1884–1990) в Українському католицькому університеті ім. св. Папи Климента у Римі. Його діяльність у справі відновлення українського Патріархату стала одним з найвизначніших вкладів у визначенні самобутності нашої Церкви.
Вітаю тебе, український народе (частина 2)
Згадуючи світлу пам’ять Патріарха, о. д-р Іван Дацько згадував: «Малий на зріст, фізично слабкий, непомітний і без особливого дару красномовності, однак Боже провидіння мало безліч планів для архипастирського служіння кардинала Любачівського». Натомість, владика Борис Ґудзяк відзначив: «Ми повинні задуматися, якою ж була людина, яка дала нам стільки? Протягом свого життя і тепер Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський був і є прикладом правди, скромності, смиренності й великої довіри, яку він виявляв до ближніх. Його щоденна щира молитва і батьківська опіка впливали на людей та події. Ставши Главою УГКЦ у переломний момент історії, він продемонстрував справжню честь і людяність, а це заслуговує на нашу пам’ять і на вічну пам’ять».
Сучасна УГКЦ й справді багато в нього перейняла, а саме: аристократичний дух, завзяття у праці та велику любов до свого багатостраждального, але нездоланного народу. І ці риси, запозичені у всіх Патріархів нашої Церкви, сформували новий генетичний код християнина, який допомагає прямо дивитися у вічі злу і не лякатися захищати власну свободу. Саме цю відданість Богові й Україні священики УГКЦ проявили під час подій на Майдані й продовжують проявляти у моменті війни, яка триває на Сході країни.
«Блаженніший Мирослав Іван Любачівський став уособленням трьох головних чеснот християнина: гідності, свободи і молитви. Він був носієм надії, через яку творилася Господня благодать, жив, керуючись Божим Словом. Це людина, яка відкрила своє серце для Бога, і через Всевишнього в ній відобразився образ Батька для своєї Церкви. Блаженніший навчив нас, що свобода — не вибір між добром і злом, а дар Божий вибирати добро, адже тільки тоді ми уподібнимося до Творця», — о. д-р. Михайло Димид, викладач УКУ.
Мирослав-Іван Любачівський 43 роки провів в еміграції. Як тільки стало можливо, повернувся на рідну землю, адже дуже любив Україну і Бога. Всі, хто особисто знав Патріарха Мирослава Любачівського, відзначали його смиренність та мудрість. А відлуння його слів звучать сьогодні як орієнтир: «Богоугодне життя не полягає лише в оминанні гріха, але передусім — у творенні добра».