У своєму посланні з нагоди Всесвітнього Дня молитви в намірі піклування про створіння, Святіший Отець закликає до звіщення діяльної надії для світу, який страждає внаслідок первородного гріха, і щоб людина була гідним його управителем.

У четвер, 27 червня 2024 р. опубліковано послання Папи Франциска з нагоди Всесвітнього Дня молитви в намірі піклування про створіння, який кожного року відзначається 1 вересня, і цьогоріч має тему: «Надіятися і діяти разом зі створінням». Святіший Отець пояснює, що це гасло відсилає нас до послання апостола Павла до Римлян, у якому він пояснює, що означає жити Духом, і зосереджує увагу на чіткій надії на спасіння через віру (пор. Рим 8, 19-25).

Віра, яка є даром і завданням

На початку послання Папа міркує над неочевидним питанням, у який спосіб ми отримуємо віру. Згідно з вченням святого Павла, це тому, що в нас живе Святий Дух. Ми є віруючими, бо сама «Любов Бога влита в наші серця Святим Духом» (Рим 5,5) і тепер Дух є «завдатком нашої спадщини» (Еф 1,14), покликанням жити, прагнучи завжди до вічних благ. «Дух робить віруючих креативними, активними в любові. Він виводить їх на великий шлях духовної свободи, який, однак, не звільнений від боротьби між логікою світу і логікою Духа, що приносять протилежні один одному плоди (пор. Гал 5,16-17)», – пише Святіший Отець. За його словами, існування християнина – це життя у вірі, працьовите в любові та переповнене надією, в очікуванні другого пришестя Господа у Його славі. Однак питання полягає в тому, чи знайде Христос віру, коли прийде на землю вдруге (пор. Лк 18,8), адже віра є плодом присутності Духа в нас, «але це також і завдання, яке потрібно виконувати у свободі, у слухняності Ісусовій заповіді любові».

Надія, яка торкається всього створіння

Папа зазначає, що християнське спасіння входить у глибину болю світу, що охоплює не лише людину, але й увесь всесвіт, саму природу. «Християнський оптимізм ґрунтується на живій надії: він знає, що все прямує до Божої слави, до остаточного звершення в Його мирі, до тілесного воскресіння у праведності, “від слави до слави”. З часом, однак, ми поділяємо біль і страждання: все створіння стогне (пор. Рим 8,19-22), християни стогнуть (пор. Рим 8, 23-25) і сам Дух стогне (пор. Рим 8, 26-27), – зазначає він. – Стогін виявляє неспокій і страждання, а також тугу й бажання. Стогін виражає довіру до Бога і уповання на його любляче й вимогливе товариство з метою здійснення Його задуму, що полягає в радості, любові й мирі у Святому Дусі».

За словами Святішого Отця, внаслідок первородного гріха страждає все створіння. «Весь космос і кожне створіння стогне і тужить “з нетерпінням”, щоб був подоланий нинішній стан і відновлений первісний, адже звільнення людини тягне за собою звільнення всіх інших створінь, які, на знак солідарності зі станом людини, потрапили під ярмо рабства», – пише він. Тому спасіння людини у Христі є надійною надією і для створіння, де у Христовому відкупленні можемо споглядати зв’язок між людиною та всім іншим створінням. «Надія – це альтернативне прочитання історії та людських справ: не ілюзорне, а реалістичне, реалізм віри, що бачить невидиме», – зауважує Папа.

Влада людини, яка претендує на місце Бога

«У надії та наполегливому очікуванні славного пришестя Ісуса, Святий Дух підтримує пильність віруючої спільноти, постійно настановляє її, закликає до навернення у способі життя, протистояти деградації довкілля внаслідок діяльності людини та виявляти ту соціальну критику, яка передусім є свідченням можливості змін», – зазначає Святіший Отець. За його словами, навернення полягає в переході від зарозумілості тих, хто хоче панувати над іншими і над природою, до смирення тих, хто піклується про інших та про створіння. «Людина, яка претендує на місце Бога, стає найбільшою небезпекою для самої себе, бо гріх Адама зруйнував фундаментальні відносини, в яких живе людина: з Богом, з собою та іншими людьми, а також з космосом. Всі ці стосунки повинні в синергії бути відновлені, спасенні, “виправлені”. Жодного з них не може забраукнути. Якщо бракує чогось, все зазнає невдачі», – підкреслює Наступник апостола Петра.

Таким чином, надіятися і діяти зі створінням означає, перш за все, об’єднати зусилля, переосмислюючи питання про людську владу, її значення і межі. «Насправді, лише за кілька десятиліть наша могутність зросла шаленими темпами. Ми досягли вражаючих і дивовижних технологічних успіхів і не усвідомлюємо, що водночас стали дуже небезпечними, здатними поставити під загрозу життя багатьох істот і наше власне виживання. Неконтрольована влада породжує монстрів і обертається проти нас самих, – зауважує Папа. – Саме тому сьогодні існує нагальна потреба встановити етичні межі розвитку штучного інтелекту, який з його здатністю до розрахунків і симуляції може бути використаний для панування над людьми і природою, а не для служіння мирові та цілісному розвитку».

Маніпулювання природою, яке позбавляє Божої благодаті

Як зазначає Святіший Отець, Бог – це не абстрактна ідея нескінченності, а люблячий Отець, друг і відкупитель кожної людини. У цій вірі послух Духу любові докорінно змінює ставлення людини: від «хижака» до «управителя» саду. «Земля довірена людині, але залишається Божою (пор. Лев 25,23). У цьому полягає богословський антропоцентризм юдео-християнської традиції. Тому претензії на володіння і панування над природою, маніпулювання нею на власний розсуд є формою ідолопоклонства. Це прометеївська людина, сп’яніла від власної технократичної могутності, зарозуміло ставить землю в “безблагодатний” стан, тобто позбавлений Божої благодаті», – пише Папа.

Таким чином, захист створіння є питанням не лише богословським, але й етичним, адже йдеться про переплетення таємниці людини з таємницею Бога. «Це переплетення можна назвати “генеративним”, оскільки воно сходить до акту любові, яким Бог творить людину у Христі. Цей креативний Божий акт дарує і закладає вільну дію людини і всю її етичність: вільну саме в тому, що вона створена на образ Божий, яким є Ісус Христос, і з цієї причини є “представником” творіння в самому Христі», – зауважує Святіший Отець.

За його словами, в Ісусі ми є справжніми дітьми небесного Отця. «Завдяки вірі й хрещенню для віруючого починається життя за Духом (пор. Рим 8,2), святе життя, існування як дітей Отця, подібно до Ісуса (пор. Рим 8,14-17), оскільки силою Святого Духа в нас живе Христос (пор. Гал 2,20). Життя, яке стає піснею любові до Бога, до людства, до створіння і для створіння, і яке знаходить свою повноту в святості», – зазначає на завершення Папа.

Джерело: VaticanNews

Джерело