Серце Католицької Церкви зосереджене на гробі святого Петра, який від самого початку, одразу після своєї смерті, приваблював паломників і вірних. Пам’ять про нього з часом стала центром тяжіння ватиканської базиліки, що завдяки археологічним дослідженням, проведеним за дорученням Пія XII, а потім Павла VI, отримало конкретні докази. Разом з професором Вінченцо Фьоккі Ніколаї простежимо перебіг цих відкриттів, що стали одними з найсенсаційніших в історії археології  

З вершини купола Мікеланджело невидима нитка вертикально спускається вниз і перетнувши світло, занурюється в підземну темряву, простежуючи багатовікову історію та етапи спорудження. Внизу, в голій землі, були поховані останки святого Петра, після того, як апостола скинули з хреста, на якому він помер неподалік, в районі Неронового цирку. Він був похований у некрополі Ager Vaticanus серед багатьох безіменних і вбогих людей, таких же, як і він сам. Але пам’ять виявилася сильнішою. Це місце одразу ж стало метою паломників. Протягом століть над тією самою могилою послідовно з’являлися дедалі величніші пам’ятки: простий надгробок, едикула, відома як «Трофей Ґая», згодом доповнений капсулою Костянтина, а потім – велика споруда Григорія Великого (590-604), згодом – ніша палліїв з мозаїкою Христа IX століття, вівтар Калліста II (1123) і, нарешті, вівтар Климента VIII з 1549 року, прикритий чудовим балдахіном роботи Борроміні.

Від золотої пишноти бароко до сяючої пишноти середньовіччя, від строгої суворості IV століття до лаконічного і простого надгробного пам’ятника над крайньою злиденністю ями в землі. Протягом століть навколо місця поховання сформувалася базиліка – єдиний випадок у християнському світі, коли сакральна будівля зродилася безпосередньо над похованням мученика, але в даному випадку йшлося про Петра, першого єпископа Римської Церкви.

 

Історія, що розгортається навколо гробу Петра, є складною. З плином часу пам’ять збереглась і перетворилася на віру, аж поки Пій XII у 1939 році не вирішив провести археологічні розкопки, які були складними як через воєнний час, так і з огляду на об’єктивні обставини. Гріб святого Петра опізнано. У різдвяному радіопосланні від 23 грудня 1950 року, наприкінці Святого року, Папа Пачеллі оголосив про це. «Але головне питання полягає в тому, чи справді знайдено гріб святого Петра? На це питання кінцевий висновок робіт і досліджень відповідає дуже чітким “так”. Гріб князя апостолів знайдено», – сказав він.

Разом з професором Вінченцо Фьоккі Ніколаї, викладачем топографії християнських кладовищ у Папському інституті християнської археології, простежимо перебіг цих відкриттів, одних з найсенсаційніших в історії археології. «Наявність гробу святого Петра доводить ціла серія елементів, – каже професор, – тому що прямо під вівтарем кінця XVI століття був знайдений середньовічний вівтар, що розташований на одній осі з вівтарем і, отже, під куполом, а потім прекрасний мармуровий пам’ятник, що є капсулою, яку Костянтин хотів побудувати, ввібравши сигнальну надгробну едикулу над могилою, яка перебуває ще глибше. Ця гробниця знаходиться в поховальному контексті, тобто поруч з іншими гробницями, які, ймовірно, датуються останніми десятиліттями І століття н.е. і початком ІІ століття, що підтверджує, на основі цього елементу та інших, таких як графіті, що це гробниця апостола».

Письмові джерела

Написи є надзвичайно важливими, оскільки вони чітко показують побожну діяльність, увесь рух перших вірних римської громади, які приходили до цієї едикули, знаменитого tropayon, про який свідчить Євсевій Кесарійський, що в своїх «Церковних хроніках» (II 25, 5-7) розповідає про Ґая – ймовірно, священнослужителя і, безумовно, римлянина – який, щоб протиставити наявність гробів святих Петра і Павла в Римі заявам єретика-монтаніста на ім’я Прокл, заявляє: «Я можу показати тобі трофеї апостолів, які заснували цю Церкву, отже, Римську Церкву. Якщо ти захочеш поїхати до Ватикану або на Остійську дорогу, я покажу тобі ці трофеї». Це чіткі топографічні вказівки, які, до того ж, знову з’являються в «Liber Pontificalis», де, якщо йдеться про Петра, окрім згадки про пам’ятки, які вважалися важливими в імператорську епоху, вказується місце поховання, поміщене між Аврелієвою та Тріумфальною дорогами.

Ґаїв трофей

Едикулa, про яку згадує професор Фьоккі Ніколаї, – це «Трофей Ґая», легка споруда з невеликими колонами, увінчана тимпаном, під якою знаходилася земляна могила з тлінними останками святого апостола Петра. «Трофеї, – пояснює професор, – це тріумфальні та переможні монументальні споруди, які позначають могилу апостола-мученика, який переміг смерть мученицькою смертю. Таким чином, ми можемо датувати цей надгробок, – пояснює далі Фьоккі Ніколаї, – на основі уривку з твору Євсевія, який відносить Ґая до часів папи Зефірина, тобто між 198 і 217 роками. Ця едикула вже існувала в той час, і на основі археологічних даних ми можемо датувати її приблизно 60-ми роками II століття.

 

«Петро тут»

«Графіті знаходяться на червоній потинькованій стіні, знаменитій червоній стіні. На одному ізольованому фрагменті можна прочитати відоме фрагментарне графіті з ім’ям Petros, а в наступному рядку грецькою мовою – епсилон, ні, а потім – йота. Прочитання цього фрагмента дало багато інтерпретацій. Найбільш переконливу, – згадує археолог, – запропонувала професорка Ґвардуччі: Petros eni, тобто “Петро тут” або “Петро перебуває всередині”, маючи на увазі не гробницю, а вторинне поховання кісток у скриньці, встановленій у ніші за часів Костянтина. Третє тлумачення може бути зверненням до Петра, якщо інтерпретувати ці дві літери як частину слова eirene, “мир” грецькою мовою: “Петре, [спочивай] у мирі”. Можна зробити висновок, – підсумовує Фіоккі Ніколаї, – що ім’я Петра в цій позиції може бути віднесене тільки до імені апостола».

«На “стіні G”, тобто стіні, яка пізніше закрила один бік едикули, знаходяться сотні графіті, які дуже важко розшифрувати, але, безумовно, вони містять імена, заклики, христологічні знаки, які в будь-якому випадку вказують на те, що тут відбувалися побожні відвідування гробниці, яка потім стала точкою опори для всіх інших перебудов, аж до нинішнього папського вівтаря і балдахіна», – зазначає професор Ніколаї.

Чи це справді кості святого Петра?

Як висловився Папа Пій XII, за першим питанням про ідентифікацію могили святого Петра слідувало друге: чи були знайдені кості святого Петра? Так почалася одна з найбільш захоплюючих сторінок в історії археології, головною дійовою особою якої була жінка, народжена на початку 20-го століття, флорентійська археолог та епіграфістка Марґеріта Ґвардуччі, якій ми також завдячуємо розшифрування графіті, а особливо того, що стосується святого Петра.

Розкопки між 1939 і 1958 роками, проведені за ініціативи Папи Пачеллі, відкрили гріб святого Петра, але під едикулою Ґая не було знайдено жодних кісток. «Також було знайдено скриньку, вставлену в нішу, зроблену в стіні з графіті в невизначений період, але в будь-якому випадку ще до Костянтина, який помістив едикулу у велику мармурову капсулу, прикрашену дорогоцінним червоним порфіром, що досі можна побачити з Климентинської каплиці. Капсулу, що повинна була мати важливе значення як через свою власну коштовність, так і через своє розташування. Чотири дослідники написали у своєму офіційному звіті, що цей капсула виявилася практично порожньою», – зазначає Фьоккі Ніколаї.

 

Приблизно через десять років Марґеріта Ґвардуччі, провівши ледь не детективне розслідування, знайшла кістки завдяки свідченням одного з робітників, які проводили розкопки в перші роки досліджень. Робітник стверджував, що в дерев’яному ящику на складі знаходилися кістки, які були взяті під час звичайного прибирання без відома чотирьох археологів, відповідальних за розкопки. «Тож один з робітників нібито витягнув ці кістки з скриньки і поклав їх у дерев’яний ящик, який потім опинився на складі, – розповідає далі викладач Папського інституту християнської археології. – Таким чином, ці кістки пізніше були приписані до скриньки, вставленої в стіну G, ще й тому, що там була примітка, яка вказувала на їхнє походження. Це фрагменти кісток, які не еквівалентні цілому тілу. Було проведено антропологічне дослідження, яке, хоча і в загальних рисах, приписує їх зрілому чоловікові, який, можливо, був би ровесником апостола Петра. Дослідження не дають точних результатів, але можна сказати, що вони сумісні з кістками апостола», – підсумовує Фіоккі Ніколаї, який реконструює історію наступним чином: «Могло статися так, що коли створювалася капсула Костянтина, вони взяли те, що залишилося від кісток Петра з могильної ями і помістили їх в скриньку в стіні G, щоб зберегти їх».

Радісне оголошення

Під час загальної аудієнції 26 червня 1968 року святий Папа Павло VI, згадавши про попередні дослідження та пошуки, припускаючи, що «дослідження, перевірки, дискусії та суперечки цим не вичерпуються», зробив «радісне оголошення»: «Тим більше ми повинні бути дбайливими і радісними, коли маємо підстави вірити, що нечисленні, але священні останки Князя апостолів, Симона, сина Йони, рибалки, якого Христос назвав Петром, того, кого Господь вибрав основою своєї Церкви, і кому Господь довірив головні ключі свого Царства з місією пасти і збирати воєдино своє стадо, відкуплене людство, аж до його остаточного славного повернення, були віднайдені».

На бронзовому релікварії з дев’ятьма фрагментами кісток, що належав Папі Монтіні, який Папа Франциск у 2019 році подарував Константинопольському Патріарху в день святих апостолів Петра і Павла, завбачливо написано дієслово putantur або «вважається, що вони належать Петру», зауважує наостанок професор Вінченцо Фіоккі Ніколаї. Фактично, весь напис свідчить: Ex ossibus quae in Arcibasilicae Vaticanae hypogeo inventa Beati Petri Apostoli esse putantur, тобто, «З кісток, знайдених в гіпогеї Ватиканської базиліки, що, як вважають, належать блаженному Петру Апостолу».

      Джерело: Vatican News

Джерело