Чи може бути для християнина щось щасливіше ніж смерть в Божій присутності? Це є перехід до щасливого та радісного вічного життя!
Пресвята Богородице, будь нашою Неустанною Допомогою, даруй нам материнські обійми! Про це зазначив єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир у роздумах на свято МБНП та всіх святих українського народу у неділю, 7 липня 2024 року.

Липень згідно літургійного календаря можна назвати місяцем українських святих.

Сьогодні, в другу неділю після Зіслання Святого Духа звершуємо пам’ять всіх святих українського народу, всіх знаних і незнаних. Вони такі нам рідні, адже жили на нашій землі, в наших родинах, ходили нашими стежками. Липень згідно літургійного календаря можна назвати місяцем українських святих. Це дає нам можливість поглянути на історію християнства, якою йшли ці праведні люди. Наш взір лине на святу княгиню Ольгу та святого Володимира Великого. Через хрещення Київської Русі наш народ отримав цей великий скарб християнської віри. Особливу увагу звернімо на 20. століття, коли то ріками лилася кров мучеників нашого народу. Це наші рідні святі, з наших міст і сіл. Ця неділя присвячена тим, чиї імена та могили нам невідомі, які можливо і не удостоїлися спочити на рідній землі. Ми надіємося, що вони знайшли місце в небі, в домі Отця.
Не можна не згадати жертв геноцидів та воєнних дій. За що були ці люди закатовані? Бо були українцями, жили на рідній землі. Кожна людина має право і повинна бути патріотом своєї землі, не шовіністом, а патріотом. Бо бідна ця людина, яка не має своєї ідентичності. Ісус теж належав до певного народу, заховував традиції, приписи. Саме це дало йому здатність полюбити інших людей і народи.
Це день пам’яті про наших захисників в сучасній війні, які віддали своє життя як вияв найвищої любові.

«…бо з вірою і любов’ю Тебе як Матір Неустанної Помочі величаємо.»

Цього року в першу неділю липня вже сьомий раз в цілій УГКЦ звершуємо свято Матері Божої Неустанної Помочі.
Трудно уявити собі дім, родину без матері. Ісус Христос, дбаючи про християнську родину, про Церкву, дає нам Матір. Проголошення Марії нашою матір’ю відбулося під час вмирання на хресті. Яка велика Божа турбота про людину. Трудно уявити, як можна в час особистих терпінь, несправедливого засуду, брутального вмирання ще думати про інших. Подивімося на Ісуса! Він є чудовим прикладом того, що означає любити до кінця. Його останні дії: прошення злочинцю, який стає приятелем та спадкоємцем Царства Небесного; турбота про учня Івана, який також до кінця перейшов Хресну Дорогу. Саме до Івана прозвучали слова: «Сину це мати твоя». Сьогодні ці слова линуть до нас, учнів та учениць 21 століття.
На утрені свята піснею ірмосу молимося: Під хрестом почули ми слова розради, що Ти є Мати наша, а ми діти Твої. Тому зібравшись нині, просимо всі щиро: візьми під неустанний Твій покров Церкву і народ наш, ми ж бо з вірою і любов’ю Тебе як Матір Неустанної Помочі величаємо.
Ми скеровуємо наш погляд на ікону Матері Божої Неустанної Помочі, яка стала для нас дуже рідною. На ній зображені знаряддя смерті і терпіння, а також ангельська потіха та підтримка. Ми споглядаємо на цю ікону великодніми очима і вчимося виконувати «заповіт хреста» у нашому житті.

Джерело