Лев Кішка (чи Кишка) — Київський митрополит Греко-Католицької, тоді Унійної, Церкви в 1714–1728 роках — важлива для УГКЦ постать у багатьох вимірах. Він жив і служив у часи брутального перехоплення впливу на східних землях Речі Посполитої з боку московського царства, що нав’язувало свої порядки, зокрема і в релігійних та церковних питаннях. Але й тоді, у складних історичних обставинах, митрополит Лев Кішка зумів закласти важливі наріжні камені в інституційні підвалини Церкви, у розвиток чернецтва, зокрема Василіанського чину. Значення цієї діяльності годі переоцінити, зважаючи на те, які випробування чекали на Церкву в наступні десятиліття й століття.

Київський митрополит Лев Кішка народився в Ковелі на Волині й сам прийшов в Унійну Церкву. Вступивши до монастиря, пройшов щаблі служіння аж до протоархимандрита. Уже в цей період відзначився як талановитий автор праць із морального богослов’я. Єпископські свячення отримав у Самборі і став Володимирським єпископом. Після смерті свого святителя Юрія Винницького Лев Кішка — Київський митрополит, який залишив після себе великий спадок творів і реформ.

Про митрополита Лева Кішку розповідає науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ Володимир Мороз.

Василіанське покликання

Народився майбутній Глава Унійної митрополії 1653 року в Ковелі, на Волині, у шляхетській родині гербу Домброва.

При хрещенні одержав ім’я Лука — як євангелист. Батько його — Юрій, мати — Христина, мав також сестру Пелагію і, за деякими даними, ще одну — Анастасію.

У 1683 році юнак вступив до Василіанського монастиря в Битені (тепер — у Берестейській області, Білорусь). Прийняв чернече ім’я — Лев. До кінця 1687 року навчався в Битенському монастирі, де отримав священничі свячення 6 грудня того ж року.

Прибув на богословські студії до римськії колегії Конгрегації поширення віри «Урбаніянум» і вчився там до 1691 року. За деякими іншими даними, свої римські студії завершив 1693 року зі ступенем доктора богослов’я.

У 1694–1696 роках Лев Кішка — викладач риторики і філософії у василіанській школі у Володимирі на Волині. У наступне триріччя він спершу — проповідник, а відтак — ігумен василіанського монастиря Святої Тройці у Вільнюсі, а з 1698 року — секретар однойменної василіанської конгрегації.

Протоархимандрит василіан у Полоцьку

Будучи секретарем конгрегації, як пише дослідник-василіанин отець Порфирій Підручний, Лев Кішка «дав приклад систематичної праці успішної адміністрації». Мова передусім про те, що він дбав про зібрання і збереження постанов усіх василіанських капітул.

У 1699–1709 роках Лев Кішка — ігумен монастиря Святих Бориса і Гліба в Полоцьку.

У 1703 році він став протоархимандритом монастиря, і є ним до 1713 року. Коли 1709 року ієромонахи на капітулі в Бялій Подлясці вдруге одноголосно обрали його протоархимандритом, до василіанської конгрегації вступило ще 17 монастирів. Лев Кішка доклав значних зусиль для зростання рівня освіти та дисципліни серед чернецтва, покращення становища монастирів.

Російське нашестя: XVIII століття

Перераховуючи ці етапи служіння, хочу показати, як на межі XVII—XVIII століть відбувалася формація наших мужів Церкви. Насправді, це відбувалося поступово, поетапно.

Це був дуже складний час, коли греко-католики віддавали свої життя за віру. Так, зокрема, у тому ж Полоцьку 1705 року московський цар Петро І — офіційно, союзник польського короля у війні проти шведів — особисто замордував отців василіан при катедральному соборі Святої Софії. Цей цар хотів захопити там мощі священномученика Йосафата Кунцевича, а коли не зміг цього зробити — зайнявся вбивствами. Київський митрополит Лев Слюбич Заленський тоді, як хвалився цар, мав бути повішеним, але врятувався.

Пережив це чергове російське нашестя і Лев Кішка. Ба більше, він активно апелював до тодішньої влади — до можновладців Речі Посполитої, щоб ті захищали василіанські монастирі, а також зібрав свідчення про московські злочини, описав їх і подав митрополитові у звіті.

Лев Кішка — митрополит Київський

У 1707 році Кішку призначили тимчасовим адміністратором Полоцької архиєпархії. Із 1708 року він був архимандритом у Супраслі, де оновив монастирську друкарню.

15 березня 1711 року отримав єпископські свячення в Самборі з рук Київського митрополита Юрія Винницького. У 1711–1728 роках він — Володимирський і Берестейський єпископ, а в 1714–1728 роках — ще й Київський митрополит. Також у 1713–1715 роках ієрарх був адміністратором Перемишльської єпархії, а в 1713–1714 роках — Львівської. Серед тих, кому Кішка вділив єпископські свячення, — Атанасій Шептицький, Єронім Устрицький, Флоріан Гребницький, Геннадій Бізанцій, Лаврентій Соколинський, Теофіл Годебський.

Замойський собор 1720 року

Та чи не найбільше відомим Київський митрополит Лев Кішка став у зв’язку із проведенням Замойського собору Київської Церкви 1720 року. Під час цієї важливої події було прийнято низку програмних рішень, які визначили розвиток Церкви на багато століть наперед. Втіленню постанов Замойського собору митрополит присвятив останні роки свого життя. Між іншим, сюди входила і підготовка василіан до творення цілісного згуртованого чину.

А ще митрополит послідовно домагався від своїх сучасників дотримання декрету папи Урбана VІІІ від 1624 року про повагу до києво-візантійського обряду і неперетягування греко-католиків на латинський обряд.

Смерть і поховання у Володимирі

Великий митрополит помер 19 листопада 1728 року в резиденції в селі Купечів біля Ковеля і був похований у Володимирському катедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці — там само, де 1170 року був похований будівничий цього храму, Волинський і Великий Київський князь Мстислав Ізяславич.

Незадовго до смерті митрополит призначив своїм помічником єпископа Атанасія Шептицького, який став його наступником і також одним із найбільших наших митрополитів в історії XVIII та й не тільки століття.

Спадок митрополита Кішки

Оглянувши життєвий шлях митрополита Льва, зупинімося тепер і на змісті деяких сфер його діяльності.

Передусім варто сказати, що він знав кілька мов, був знаним проповідником, богословом, автором та упорядником книжок. Серед них є кілька видань морального богослов’я, які часом називають катехизмами в сучасному розумінні, хоч вони і не настільки стислі.

У 1722 році вийшло його «Собраніє припадков краткоє і духовним особам потребноє» — важлива книжка з морального богослов’я. Маловідомо, що 1727 року його передрукував єпископ Геннадій Бізанцій під своїм іменем. Видати цю працю під ім’я митрополита Кішки він не міг з огляду на утиски угорських церковних еліт.

Лев Кішка — також автор праці «Про Святі Тайни» або, як це звучить, «Про сакраменти опису чуд Борунської ікони Богородиці», що в Білорусі, видавець кнжки проповідей митрополита Іпатія Потія. У рукописах після нього залишилися дев’ятитомні щоденники й унікальний «Рукопис Льва Кішки», збереглося цікаве листування.

Джерело