Росія заговорила про «київський ультиматум»

«Росія не збирається брати участь у новому саміті щодо України», – заявив заступник очільника МЗС РФ Галузін. За його словами, Москва вважає плани Києва та Заходу на новий саміт «спробою реабілітуватися за провал у Швейцарії». А «формулу миру» України він назвав «ультиматумом».

Звісно, саміт в Бюргенштоці аж ніяк не можна назвати «провалом», хоча б тому, що Москва явно перебувала в шоці та усіляко намагалась його дискредитувати. Проте в цьому черговому «жесті до миру» з боку Москви привертає на себе увагу ужите нею слово «ультиматум». Закид у цьому на адресу Києва чи не вперше пролунав з боку Москви.

НАСПРАВДІ, саме Росія ще за два місяці до повномасштабного вторгнення висувала свої умови виключно в ультимативному тоні. У грудні 2021 року МЗС РФ опублікувало власні проєкти міжнародних угод, які, «мали запобігти ескалації конфлікту». Однією з ключових умов тоді була відмова НАТО від подальшого розширення до «зони російських інтересів». Зокрема, Альянс не мав би приймати до своїх лав Україну та інші колишні радянські республіки.

Тоді ж Росія також в ультимативній формі вимагала від НАТО відмовитися від будь-якої військової діяльності у Східній Європі та Центральній Азії та не створювати військові бази в пострадянських країнах. Крім того, тодішні «мирні угоди» РФ містили пункти про обмеження військових навчань та розгортання ракет середньої та малої дальності. Зі свого боку Росія не пропонувала жодних гарантій безпеки. Просто вимагала. НАТО цей ультиматум, звісно, відкинуло. А через 2 місяці почалась повномасштабна війна.

Відтоді щоразу, коли Путін вносив свої «мирні пропозиції», це лунало виключно як новий ультиматум, головною умовою якого було «визнати нові територіальні реалії». А зі свого боку він знову нічого не пропонував. Останній (на цей час) ультиматум був у червні, коли Путін озвучив свою чергову «реальну мирну пропозицію – з міжнародним визнанням чотирьох українських областей територією РФ». Хоча це були лише попередні умови, за виконання яких він нібито погоджувався розпочати переговори. І ось тепер Москва заговорила про «київський ультиматум». Дивне віддзеркалення власної риторики.

«Разведчик» Наришкіна розкрив підступні плани США

Одним із головних пунктів останнього «мирного плану Путіна», який напередодні розтлумачив Медведєв, є «зміна київського режиму». Як це буде робитись, Москва ще не вигадала: чи то через «Майдан-3», чи то через «зміну Заходом своїх київських маріонеток».

Як «втілення» цього плану Служба зовнішньої розвідки (СЗР) РФ «розсекретила» доповідь про пошуки США альтернативи Зеленському й опублікувала у журналі «Разведчик» (публікується на сайті відомства).

НАСПРАВДІ, чи не єдиний плюс цієї новини від резидентів Наришкіна в Києві та Ризі в тому, що в такий спосіб всі взагалі дізналися про існування журналу «Разведчик». З «розсекреченої шифровки» стало відомо, що:

• на ній гриф 19 травня 2024 року (за день до, буцімто, завершення терміну повноважень Зеленського);  
• американці ще тоді встановили контакти з Порошенком та Кличком. Крім того, негласна робота йшла з головою офісу Зеленського Єрмаком, ексглавкомом ЗСУ Залужним та ексспікером Верховної Ради Разумковим;
• передбачається, що у разі різкого погіршення становища ЗСУ на фронті все спишуть на Зеленського, а одного з цих кандидатів поставлять на його місце;
• на Заході також стурбовані падінням рейтингів українських лідерів, особливо після ухвалення закону про мобілізацію.

Але найбільшої «довіри» цій шифровці додає той факт, що «ФБР скаржиться на складність переговорів з керівниками мексиканських та колумбійських наркокартелів, які мають дозволити відправку своїх засуджених підлеглих в Україну для комплектування американських ПВК, які діють на українському театрі військових дій (ТВД)».

Те, як і навіщо Кремль намагається поставити під сумнів легітимність Зеленського відомо давно. Але щоб приплести сюди ще й наркобаронів, – це щось новеньке у путінських «разведчиков». Хоча, як кажуть, що у кого болить, той про те і гомонить.

Держдума взялася за тих, хто поширює брехню», але є нюанс

Законопроєктом, який депутати Держдуми ухвалили 11 липня, пропонується передбачити, що автор публічного каналу з аудиторією понад 1000 користувачів зобов’язаний передати компетентним органам юридично важливі відомості про себе (ПІБ та контактну інформацію).

Це стосується російських соцмереж («Вконтакте», «Однокласники», Rutube), бо іноземні Facebook, Х та Instagram офіційно заборонені, а Telegram нібито не регулюється. Ідея полягає в наступному. «Враховуючи аудиторію окремих каналів та блогів, до них слід застосовувати ті ж вимоги, що й до ЗМІ. Втративши анонімність, ті, хто ще вчора поширював брудну брехню, швидше за все заб’ються в кут, побоюючись відповідальності за свої слова. Або скинуть маски, і тоді доведеться тримати відповідь за наклепи, які вони поширюють».

НАСПРАВДІ, ця заборонна історія спрямована на контроль виключно за регіональними блогерами, які створюють проблеми місцевій владі. Провідні канали державних пропагандистів та чиновників чіпати, звісно, ніхто не буде. Вони й так за останній рік втратили сотні тисяч підписників.

«Z-тники вже не ті», – констатує ресурс «Можем объяснить», який вивчив статистику і з’ясував, що за останній рік багато хто з них втратив величезну частину своєї аудиторії. 

І хоча те, що у Росії згасає інтерес до Zомбування, було відомо ще за підсумками минулого року, останні цифри свідчать вже про справжнє падіння:

• «Спалювач українських дітей» Красовський переживає найбільший відтік читачів — втратив 76 тисяч підписників (зі 167 до 91 тисяч).
• Аудиторія Кадирова впала з 3,1 млн до 2,1 млн. Можливо, через те, що він зосередився на улюбленому TikTok.
• «Воєнкор» Сладков попрощався із 200 тисячами підписників і перестав бути мільйонником. Стільки ж втратив  і  Пегов — з 1,2 млн впав до 1 млн. Ще один «воєнкор» Піддубний за рік розгубив 150 тисяч читачів. Коц (який на тлі трагедії в «Охматдит» запропонував МО РФ припинити виправдовуватись), за рік втратив майже 90 тисяч читачів.
• «Ручна папуга Соловйова» Яків Кедмі не дорахувався 65 тисяч підписників (падіння з 245 до 180 тисяч).
• Прилєпін набрид 20 тисячам шанувальників — на перший погляд, небагато, але статистика його каналу з різкими злетами та плавними падіннями видає роботу ботів, які поки що його «тримають на плаву».

Стабільне зростання демонструє Медведєв (знайшла себе людина нарешті в житті). Підросла Readovka, чий антимігрантський «російський цивілізаційний контроль» хоч і наразився (поки що) на бан з боку влади, але ідея  так сподобалася, що їй накрутили +600 тисяч за рік.

Мосбіржа стала обмінником для китайської «капусти»

І наостанок дві економічні новини з російської наративної серії «ШОС і БРІКС як альтернатива колективному Заходу». Першу (про те, що Казахстанський центральний депозитарій зобов’язав власників російських цінних паперів позбутися їх до кінця липня), коментує та сама Readovka: «Казахстан йде на поводу Мінфіну США. Астана не зобов’язана дотримуватись санкцій Вашингтону, але вчиняє інакше».

НАСПРАВДІ, це ще маленькі астанинські «квіточки». Справжні великі «ягідки» буквально на очах готує Пекін. Після американських санкцій проти Московської біржі – юань зайняв 99,6% її ринку валюти, констатував Центробанк РФ у липні. Для розуміння: до лютого 2022 року на юань припадало лише 3,5%. 

Решту 0,4% валютного ринку Мосбіржі займають білоруський рубль та казахстанський тенге. Ще жевріють торги турецькою лірою, яку у 2022-му Росія розглядала як заміну «токсичним» доларам та євро. Але якщо рік тому лірою на Мосбіржі торгували на понад 2 млрд рублів на день, то зараз 20-30 млн.

Отже США працюють над дедоларизацією Росії. Повільно, але впевнено. І результати наочні: Московська біржа (яка до лютого 2022 року була головним фінансовим хабом Східної Європи) фактично перетворилася на обмінник китайської «капусти». До того ж не вільно конвертованої, бо курс юаня контролюється Народним банком КНР. І коли останній захоче по-справжньому «поконтролювати» свій обмінник у Москві, ось тоді нарешті російський рубль дотягнеться до замбійської квачі. А Пекін обов’язково захоче. У потрібний йому момент.  

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело