Проаналізувавши попереднього разу основні думки промови Папи Павла VI, виголошеної у день відкриття третьої сесії ІІ Ватиканського Собору, яке відбулося 14 вересня 1964 року, цього разу розглянемо перебіг цієї сесії.   Відкриваючи третю сесію, Папа Павло VI бажав завершити її в якомога коротший час, маючи водночас можливість проголосити із якнайширшою підтримкою тексти найбільш термінових Конституцій та декретів. Не всі єпископи погоджувалися із думкою папи скликати соборову асамблею восени 1964 року, пропонуючи натомість зробити паузу в декілька років для того, щоб мати можливість усвідомити та засвоїти численні виправлення та рекомендації, що надходили від єпископів з усього світу. В кожному разі роботи розпочалися так як і було заплановано, і після двох попередніх періодів, які були позначені дискусіями та діалогом, що допомогло зростанню соборової свідомості, третя сесія повинна була стати періодом прийняття рішень та голосувань. Аудіоверсія

На початку наступного дня після відкриття третьої сесії, слово взяв кардинал-декан Ежен Тіссеран, який спершу згадав імена соборових отців, що відійшли до вічності та привітав нових, що отримали нещодавнє призначення на єпископське служіння і які вперше беруть участь у засіданнях соборової асамблеї. Він заохочував усіх прийняти запрошення папи посилити молитви за добре завершення Собору. Далі він пригадав отцям, що метою Собору не є встановлення нових церковних догм, а сприяти розвиткові та покращенню душпастирської діяльності. Також, враховуючи прохання численних отців завершити ІІ Ватиканський Собор разом із завершенням третього періоду, щоб не погіршувати ситуацію всередині їхніх дієцезій через тривалу відсутність, він запрошував усіх до відповідальності, уникаючи витрачання дорогоцінного часу на повторення аргументів, які були висловлені, або ж піднімаючи неактуальні аргументи. Говорячи про завершення Собору, кардинал уточнював, що йдеться радше про заохочення, а не про порядок денний, з огляду на те, що залишалися ще численні аргументи, над якими потрібно провести дискусії, вивчення яких потребувало глибинних досліджень різними комісіями. Свою промову він завершив рішучим закликом до зберігання таємниці, чого не завжди дотримувалися впродовж попередніх двох періодів.

Опісля слово взяв кардинал Аґаньян, який, привітавши спершу отців, експертів, спостерігачів, слухачів та слухачок мирян, висловив надію що Собор може швидко завершити свою працю, однак у повній пошані до свободи соборових отців. Тоді виступив генеральний секретар Собору Перікл Фелічі та представив деякі повідомлення, серед яких внесені зміни до регламенту соборових засідань, про які ми згадували в одній із попередніх передач та які мали б пришвидшити хід засідань. Він також запрошував усіх отців дотримуватися норми, що забороняла поширення як у соборовій залі, так і на території поруч із нею різної інформації, що містилася на видрукуваних листках, у буклетах, книгах чи поширювати інший матеріал, що, на жаль, мало місце під час попереднього періоду.

Першою великою новизною на початку цієї сесії було те, що у день її відкриття папа очолив Святу Месу в співслужінні 24 соборових отців. Зміни в літургійній сфері полягали в тому, що відтепер у євхаристійному богослужінні в католицькій Церкві могли співслужити більше священників, тобто об’єднатися разом в одній євхаристійній молитві довкола того самого престолу. Це була одна із перших літургійних реформ, затверджених декілька місяців до цього ІІ Ватиканським Собором в Конституції про літургію Sacrosanctum Concilium. В такий спосіб Папа Павло VI підкреслював, що прийняті соборові рішення впроваджуються у життя Церкви.

Цей третій соборовий період можна умовно поділити на таких три моменти: перший стосується голосування щодо соборової Конституції Lumen gentium, над якою в переважній більшості уже були проведені дискусії під час попереднього періоду. Впродовж голосувань соборові отці також дискутували над іншими документами, які стосувалися єпископів, релігійної свободи та питання євреїв. Після завершення голосувань, разом із місяцем жовтнем розпочався другий момент, під час якого тривали дискусії над схемами документів, що стосувалися Божого об’явлення, вірян, пресвітерів, східних Церков, Церкви у сучасному світі, місій, богопосвячених осіб та формування душпастирів. Останній тиждень цього соборового періоду був третім моментом, який позначився виникненням глибоких розбіжностей, що призвело до певної кризи: в ті дні було проголосовано текст Конституції Lumen gentium, однак став помітним глибокий розкол між меншістю та більшістю в деяких чутливих питаннях та зокрема в самому сприйнятті Собору. Цей конфлікт підкреслив усю складність та делікатність стосунків між папою й соборовою асамблеєю. В історію ІІ Ватиканського Собору цей момент увійде під назвою «чорний тиждень».

Невелика кількість соборових отців відверто побоювалася, що Папа Павло VI відмовиться від папської першості на користь рівноправної колегіальності. Такі думки лунали під час попередніх засідань, тож Єпископ Риму поспішив заспокоїти усіх стосовно принципу Петрової першості. Папа й надалі залишався точкою опори для усіх отців згідно з логікою любові та богословської й душпастирської відповідальності. З одного боку він підтвердив свою відкритість на доктрину колегіальності, та водночас йому вдалося заспокоїти єпископів традиціоналістів.

Жвавими були дискусії стосовно схеми документа про апостолят мирян. Отці прогресисти пропонували більшого залучення вірних як у формування даного тексту, так і у життя Церкви. Натомість консерватори наголошували на тому, що миряни повинні мати більше послуху до церковної ієрархії та бути залученими до душпастирської активності радше як окремі особи, аніж як об’єднані групи вірних. Зрештою було вирішено залишити затвердження даного документа на четверту сесію, залучаючи до його перегляду якомога більшу кількість мирян, присутніх на Соборі.

Інший аргумент, що викликав жваві дискусії, стосувався релігійної свободи. Американський єпископат був повністю на стороні визнання повної свободи для кожної релігії чи релігійної конфесії, що присутні в різних країнах. Натомість більшість єпископів Італії та Іспанії, де християнство свого часу було у переважній більшості, наполягали на тому, щоб зберегти статус державної релігії. Кількість єпископів, що прихильно ставилися до повного визнання релігійної свободи для кожної релігії чи релігійної конфесії, були у більшості. Зрештою було прийнято рішення переглянути даний документ, щоб заручитися ще більшою підтримкою соборових отців.

Ось таким був перебіг основних моментів впродовж третього соборового періоду. Наступного разу ми розглянемо документи, які були прийняті за час його проведення, а також підведемо підсумки третьої сесії ІІ Ватиканського Собору.

Джерела:

Elio Guerriero. Il Concilio Vaticano II. Storia e significato per la Chiesa. Shalom editrice, 2022. с. 40-42.

Michele Antonio Corona, Il Concilio Vaticano II spiegato a tutti. Fondazione OasiApp, 2022. с. 73-76.

Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 98-99.

Marco Pietro Giovannoni, Alessandro Cortesi. Introduzione al Concilio Vaticano II. Padova: Edizioni messaggero, 2022. c. 85-86.

Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 197.

о. Андрій Твердохліб

о. Андрій Твердохліб

 

Джерело: vaticannews.va

Джерело