На праведне життя св. Анни вдивляється сьогодні наш співбрат Ростислав, приймаючи дияконське рукоположення. Через свою посвяту людина не пригадує Богові, що йде за ним. Зрештою, Бог кличе людину. І Він це знає і пам’ятає. Ми пригадуємо радше собі про наше служіння. Це служіння не обмежене часом, актуальне також в ХХІ столітті. Про це сказав владика Володимир під час проповіді в Архикатедральному соборі святого Юра, з нагоди дияконського рукоположення Ростислава Яреми, на свято Успіння св. Анни, 25 липня 2024 року.

Сьогодні звершуємо празник Успіння св. Анни. На перший погляд, може бути дивним святкувати день смерті якоїсь особи. Як радіти, коли, навпаки, люди оплакують померлих. В час війни не бракує сліз смутку. Ми, християни, здебільшого святкуємо празники святих якраз в день їхньої біологічної смерті, яка є народженням для неба та вічної радості. Для праведних людей смерть втрачає свій сенс, їм притаманне успіння, тобто перехід неба. Сьогодні споглядаємо на святу Анну, особливо на праведний кінець її земного життя, яке відображає постійну готовність до прийняття Божої волі та перебування на стежках віри. Подружжя Йоакима і Анни напевно було забезпечене матеріально, можна сказати, їм нічого не бракувало. Тобто, вони могли жити для себе, як це часто можна почути сьогодні. Але були бездітні, а роки втікали. Бездітність вважалася тоді суспільною трагедією. Під час терпіння, випробування є різні можливості: можна нарікати, проклинати інших, гніватися, впадати в депресію, а можна старатися довіряти Богові, кликати Його на допомогу. Бог має свій план. Важливо, щоб людина вміла цей Божий план прийняти та впустити у власне життя. Тексти богослужінь празника (стихири вечірні) називають Анну богомудрою. Вона носила в своєму лоні родительку життя, чисту Богоматір. Зродивши небесну браму, Анна у славі вступила до небесної оселі та втішається нині божественною славою.

На праведне життя св. Анни вдивляється сьогодні наш співбрат Ростислав, приймаючи дияконське рукоположення. Через свою посвяту людина не пригадує Богові, що йде за ним. Зрештою, Бог кличе людину. І Він це знає і пам’ятає. Ми пригадуємо радше собі про наше служіння. Це служіння не обмежене часом, актуальне також в ХХІ столітті. Бог кличе нас до різного служіння, ми називаємо це покликанням. Ми цього самі не можемо придумати, хоча на це погоджуємося. Але Бог з своєї сторони дає ласку на цю дорогу. Рано чи пізно земне життя людини наближається до завершення. Сьогодні говориться багато про правильні інвестиції, численні менеджери працюють над цим. Заінвестуймо ціле наше життя в добру справу. Стараймося прожити так, щоб не помирати, а уснути. Бо гріх є причиною смерті. А праведна людина засинає. Св. Анна подає для цього чудовий приклад. Водночас вона готова бути нам надійною покровителькою та заступницею!

Джерело