У четвер, 11 липня 2024 року, в лікарні міста Калуша Івано-Франківської області відійшов у Вічність воїн російсько-української війни, учасник лютневих протистоянь на Майдані 2014-го , волонтер, український футболіст Олег Івахнюк.

У 2014 році Олег добровольцем став на захист рідної землі, служив у складі батальйону “Донбас”. 17 липня 2014 року разом із побратимами брав участь у боях біля міста Попасна (Луганська обл.), а наступного дня хлопці потрапили в засідку. Отримав поранення 3-ма кулями у ліву ногу (вогнепальне наскрізне й сліпе кульове та осколкове поранення медіальної поверхні частини лівого стегна, перелом лівої стегнової кістки). Після лікування залишився на 10 років прикутим до інвалідного візка. За сприяння Фонду “Revived Soldiers Ukraine”, діаспорян Чикаго та волонтерів в Україні боровся за повноцінне життя.

Загалом переніс понад 50 операцій.

До останнього подиху підтримував Україну та своїх побратимів.

28 липня 2024 року йому мало б виповнитися 39 років.

Чи можуть ці сухі рядки життєпису воїна-добровольця передати глибину й силу його безмежної любові до рідної землі, його патріотизм і жертовність? Чи допоможуть сторонньому спостерігачеві хоч краєчком ока заглянути в бездонну прірву жахливого болю, який скрутить тіло колишнього спортсмена на довгі десять років? Чим ми можемо виміряти страждання його матусі, потуги усіх друзів й волонтерів, що боролися в неймовірних зусиллях вилікувати молодого чоловіка, поставити його на ноги? Помічників, які перевозили, розраджували, допомагали, відвозили до лікарів, добивалися операцій, були біля нього і в лікарнях, і на святкуваннях? Й тоді, коли йому ставало легше й кріпла віра в одужання, й тоді, коли ставало зовсім зле, хвороба загострювалась й вислизала з рук крихка надія?

 

Олег Івахнюк. Спортсмен. Футболіст. Воїн. Чоловік і батько. Волонтер.

Народився 28 липня 1985 року в селі Голинь Калуського району, що на Івано-Франківщині, серед гір нашого чудового Прикарпаття. Його дитинство та юність минули в місті Калуш. Навчався у Калуській школі №3. Мама згадувала, що з юних років Олег був дуже активним і любив різноманітні види спорту. Його кар’єра футболіста розпочалася ще з 8 класу. Закінчив Львівське училище фізичної культури.  Згодом тренери ФК “Карпати” забрали Олега у свій клуб. Його тренером був Олег Родін – швидкий і технічний футболіст (захисник), відомий своїми виступами за “Карпати”, “Динамо” й “Спартак”.

Грав за футбольні клуби “Карпати” (м. Львів), “Спартак-2” (м. Калуш) та “Чорноморець” (м. Одеса), де знайшов своє кохання та одружився зі Світланою. У шлюбі в них народилася донечка.

Олег був справжнім патріотом, любив свою країну, тому в 2014 році не міг стояти осторонь і поїхав до Києва, де вступив до третьої сотні Самооборони Майдану. Влітку того ж року приєднався до добровольчого батальйону спецпризначення “Донбас”.

Розповідає голова благодійного фонду “Revived Soldiers Ukraine” (США) Ірина Ващук-Дісіпіо:

– Олег прожив ці довгі 10 років, борячись за життя без болю. Він мріяв ходити. 10 років тому, в липні 2014-го, коли Олег воював у складі батальйону “Донбас”, він отримав важке поранення трьома кулями. Вони потрапили прямо в кістку бедра і повністю розтрощили тазовий суглоб. Олега евакуювали до Київського військового шпиталю. У жовтні того ж року, під час 12-ї (!) операції, його забрали до операційної і він отямився вже не відчуваючи нічого нижче грудей. Після введення пункції в Олега зʼявилася гематома в спинному мозку (як виявилось пізніше, під час лікування в Київському військовому шпиталі неправильно ввели пункцію при одній з операцій і як наслідок – параліч від грудей до низу). На додаток у шпиталі Олегові занесли складну інфекцію – синогнійну паличку. Ця інфекція поступово з’їдала кульшовий суглоб бедра.

–  У 2015-му друзі вивезли Олега на лікування в Іспанію. Лікарям в Іспанії вдалося приспати інфекцію і закрити гнійну рану бедра. Але інфекція періодично “прокидалась” і збурювались запальні процеси. Відповідно на ноги Олега в Іспанії не поставили. У листопаді 2018-го року команда нашого фонду (“Revived Soldiers Ukraine”) прийняла виклик і вирішила допомогти воїну. Разом з парафією УГКЦ святого Йосифа Обручника (парох Микола Бурядник) ми прийняли Олега з мамою, Любою Івахнюк, у Чикаго на складне лікування інфекції й заміну кульшового суглобу (ендопротезування). Чоловік уже втратив надію і майже прощався з життям в операційній University of Illinois, однак американські лікарі впоралися із завданням: приспали інфекцію і замінили суглоб. Щира вдячність хірургу-ортопеду Ярославові Дзвінику зі Swedish Hospital Chicago, який прооперував Олега і особисто лікував його! Щира подяка стоматологу Василеві Барановському (клініка Angel Smile Dental Care), який лікував зуби і ставив імпланти Олегові.

Довгострокова реабілітація в “Next Steps Chicago” поставила Олега на ноги і він почав потрохи ходити.

– Коли росія почала повномасштабну війну, Олег вирішив повернутися до України. Це вже було більш, ніж 2 роки лікування і реабілітації в Чикаго. Ми погодились відпустити його без нашої підтримки. Олег поїхав одразу з волонтерською військовою допомогою до своїх побратимів на схід України. Возив волонтерську допомогу, став підмогою в окопах. Саме тут, під час одного з обстрілів, сидячи в окопі, впав з візочка на проопероване бедро, знову пішло запалення, й інфекція почала прогресувати. Його довгий час не могли евакуювати з-під обстрілів і це дало ускладнення.

– Олег опинився в Калуській лікарні з відкритою раною. Ми знову вирішили забрати його до США і спробувати залікувати інфекцію. У січні 2023-го року він повернувся на лікування в Чикаго до University of Illinois. Ми півроку лікували Олега в Чикаго. Витрати “Revived Soldiers Ukraine” за шість місяців склали 11,800 доларів, тож наш фонд висловлює глибоку подяку отцю Миколі Буряднику та парафії УГКЦ святого Йосипа Обручника в Чикаго за покриття медичних витрат. Неймовірно вдячні також команді фонду в Чикаго на чолі з Христиною Клим та Дмитром Галаном, які зібрали волонтерів і забезпечили Олегові найкращі умови для лікування.

Христина Клим, як персональна медсестра, виходжувала Олега з крапельницями, перев’язками, візитами до лікарів. Також подяка Христині Томенчук та Степанові Петрашу за персональне тренування Олега – для цього ми навіть зробили з гаража тренажерний зал для реабілітації військових, які лікуються в Чикаго. Багато було щедрих на добро волонтерів у Чикаго, які проводили Олегові масажні процедури, розробляючи м’язи, що не працювали, лікували зуби, возили на візити до лікарів, організовували йому Дні народження, привозили на різні святкування діаспори. Щира подяка отцю-пароху УКГЦ св. Йосифа Обручника Миколі Буряднику та його родині, Олі Мовчан, Вікторові Салгалову, Андрієві Горбачу, Наталі Онисько, Мар’яні Балаш, Тарасові Білик-Березі та багатьом іншим волонтерам і бізнесам, усім, хто допомагав Олегові у повсякденному житті (ресторан “Varenychok” за їжу, “G&K Beauty Salon” за стрижки, Oksana KAMI Portraits за фотосесію для Олега і всіх наших хлопців військових – усіх зараз й не перелічиш!).

– Після цього ми відправили Олега на реабілітацію до “Next Step Ukraine” в Ірпінь. Він перебував у реабілітаційному центрі 2 місяці і повернувся додому до волонтерства. На жаль, вдома в Олега почалась внутрішня кровотеча і його госпіталізували наприкінці червня 2024-го до лікарні міста Калуш. Ми вирішили знову забрати Олега до США і почали готувати документи на візу. На жаль, цього разу ми не встигли – хоробрий воїн назавжди приєднався до Небесного війська.

У травні 2022 року Олег Івахнюк заснував благодійний фонд “Там де ти є” і написав на своїй фейсбук-сторінці: – Слава Україні!

Ще з перших днів повномасштабного вторгнення ворога на наші землі, ми створили благодійну  організацію, яка на той час була ще не офіційною, але вже розпочала свою роботу Наша мета – допомога українським воїнам, які гідно захищають наші землі. Тому ми об’єдналися і почали робити все, що в наших силах: збирали допомогу, як для захисників, так і людей, які цього потребували або втратили все, плели сітки, купували воєнну амуніцію, медикаменти, їжу й цілеспрямовано відправляли все на передову безпосередньо нашим захисникам.

Дякуючи всім, хто долучався і продовжує долучатися, ми на крок ближче до перемоги. Тому продовжуєм у тому ж дусі, адже наш девіз – “Роби все, що можеш, Там Де Ти є, Використовуючи все, що маєш”.

Пригадалося, як 13 грудня 2023 року Олег Івахнюк здобув перемогу на “Іграх нескорених” в Івано-Франківську. Військові змагалися у шести видах вправ – бігу на 50 метрів, киданні баскетбольного м’яча в кільце, дартсі, настільному тенісі, піднятті гирі та віджимі лежачи. У цих змаганнях взяли участь 40 військовослужбовців, які приїхали на змагання як з госпіталів, так і з військових частин. Медаль за перше місце Олег отримав з рук Василя Вірастюка – найсильнішої людини планети.

Тоді ж, за жертовність та зусилля, проявлені у волонтерській діяльності, організації та наданні матеріальної, фінансової та іншої допомоги ЗСУ, іншим військовим формуванням України, голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук нагородила Олега Івахнюка медаллю “Заслуги перед Прикарпаттям”.

У липні до Чикаго долетіла страшна звістка – Олега Івахнюка не стало. Близько двох місяців він перебував на лікуванні у Калуській ЦРЛ у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. У ніч на 11 липня Олег Івахнюк помер у медзакладі.

“Наші найщиріші співчуття мамі Героя, Любі Івахнюк, яка всі ці 10 років опікувалася сином, колишнім футболістом “Карпат” і ветераном російсько-української війни. Сьогодні лікування довжиною в 10 років і страждання Олега назавжди закінчились…

Спочивай братику. Завжди твої “Revived Soldiers” – написала в соціальних мережах засновниця і керівниця Фонду Ірина Ващук-Дісіпіо.

Розповідає Христина Клим, яка була поряд з Олегом Івахнюком у Чикаго довгі три роки:

– Олег називав мене сестрою, ми ділились найпотаємнішим, ми разом плакали і сміялись. Коли він жив при церкві першого разу, я їздила щодня туди, а коли ми забирали його вдруге, я і Діма Галан зустріли його, і я жила з ним у готелі більше місяця. Було важко й ми вирішили зняти квартиру. Проблемою виявилась наявність ліфта, тому єдине, що вдалося знайти, була висотка біля озера. Зима, холодно, а ми переїжджали з місця на місце. Мільйон деталей, про які й згадувати важко, не те що оповідати. Перев’язки що дві години – все моє особисте життя стало напряму пов’язане з Олегом. І тоді ми з Ірою (Ірина Ващук-Дісіпіо) порадились і ухвалили, що треба вирішувати проблему з житлом. Хлопці прибувають на реабілітацію, операції й протезування постійно, і ми не зможем довго на готелях тягнути. Олег став першим, хто змусив нас оцінити ситуацію і оперативно вирішити її. Для фонду і для майбутніх воїнів. Ми знайшли хату, обставили, обжили і так усі разом боролись за життя Олега. Він уже пробував вставати, наполегливо тренувався і знову вирішив, що йому пора додому. Однак цього разу все склалось трагічно. Я з мамою, Любою Івахнюк, постійно в контакті, її підтримують побратими Олега, ходять разом на могилку. Сьогодні там поставили лавку, щоб мама мала де посидіти.

Наталя Боївка, волонтерка фонду “Revived Soldiers Ukraine”:

– З болем у серці усвідомлюємо втрату для нашої громади. Про таких як ти, друже, можна писати говорити багато й різного. Тому що за роки знайомства і проведеного разом часу було про що поговорити! Ти ніколи не скаржився на життя і ситуацію зі здоров’ям, ти був живчиком і плани на майбутнє були реалістичні та грандіозні. Ти й далі говорив про футбол та мріяв не залишати цієї професії! Твоя прямолінійність і щирість просто вражали. А твоє вітання із піднятою рукою і обіймами, я думаю, пам’ятають всі, хто провідував тебе. Пам’ятаються й ті дні, коли ти завжди допомагав при церкві святого Йосифа Обручника, щоб не сидіти без діла. Ти хотів бути потрібним, ти допомагав скрізь, де б не був. Сидіти на місці – це не про тебе! Спочивай з Богом, Ангеле наш, а ми будемо молитися і пам’ятати тебе, допоки житимемо!

Софія Меркун, волонтерка благодійного фонду “Там де ти є”, який з однодумцями створив Олег Івахнюк, зазначає:

– Олег був надзвичайно світлою людиною. Завжди старався допомогти братам по зброї. Не зважаючи на свій важкий стан, він сідав у машину, щоб у черговий раз поїхати на схід. Не тільки, щоб відвезти усю необхідну допомогу, але й побути в оточенні побратимів, в яке він рвався з усіх сил. Олег завжди говорив: “Я встану з цієї коляски і поїду до хлопців”. Сила, відважність, справедливість – це найменше, що можна сказати про цю людину. Кращий з найкращих!

Андрій Пішко зауважує, що Олег Івахнюк був людиною-легендою для Прикарпаття і всієї України, й додає:

– Дуже шкода Олега, знав особисто. Не впав духом, а боровся, щоб стати на ноги постійно. І я впевнений, якби не інфекція, яку він “підчепив” через нещасний випадок, у нього б вийшло. Спочивай, друже!!!

 

Калушанин Михайло Курник зазначив:

– Вічна пам’ять і спочинок коло Бога. Відмучився ще один вояк довгих 10 років. А ось мама Люба – це справжня Мати-Героїня. Знаю, що пишу і вклоняюся їй до землі.

Поет Богдан Філяк присвятив назавжди 39-річному Олегу Івахнюку такі віршовані рядки:

Не в змозі час залікувати рани

Страждань душевних і тілесний біль,

Десяток літ Він марив знову стати

Пліч-о-пліч з побратимами у стрій.

Чикаго, Барселона – ескулапи,

Діаспори простягнута рука;

Нестерпний біль і лікарські палати –

Стерпів усе із вірою в життя.

Плече підставив вже не в полі бою,

І волонтерську ношу осягнув;

Хто ж, як не Він, потребу зміг пізнати

Й ціну підтримки в пеклі не забув.

Скорботу й сум сльозам не передати,

Це крик душі й молитва в небеса;

Легких хмаринок, дорогий Олеже,

І вічна пам’ять, завжди у серцях!

У п’ятницю, 12 липня, у Калуші попрощалися з назавжди 38-річним ветераном російсько-української війни Олегом Івахнюком. Побратим померлого, також доброволець батальйону “Донбас” і майданівець, учасник бойових дій Андріан Волгін попросив вибачення, що воїна не вберегли:

– Нехай тобі буде зараз краще, ніж коли ти був серед нас… За десять років ти переніс десятки операцій, але завжди вірив і знав, що все буде добре. Пробач, не вберегли. Прошу молитви.

Воїна і волонтера Олега Івахнюка, підопічного української діаспори Чикаго, поховали в Калуші на Алеї Слави міського кладовища.

Така реальність – ми живемо, працюємо, ростимо дітей, насолоджуємось онуками й часто не усвідомлюємо, що хтось поряд просто бореться за право жити без болю. Ходити, кохати, подорожувати й насолоджуватись такими простими життєвими дрібницями, як зоряним небом, помережаним яскравими цятками сузір’їв, достиглими житами з віночками диких маків, чи холоднючою, незважаючи на спеку, водою наших гірських річок… Раптом ми дізнаємося, що поряд жив, воював на своєму фронті й допомагав іншим справжній Герой. Ми дізнаємося, що маленькі досягнення, щоденні клопоти, страждання, балансування на вістрі життя і смерті, післяопераційний біль і радість святкування уродин з друзями – усе це довжиною в 10 (!) років – часом можуть бути більш геройськими, ніж яскравий подвиг і миттєва смерть.

“Ви поводитеся як смертні в усьому, чого боїтеся, і як безсмертні в усьому, чого бажаєте,“ – сказав колись мудрий Луцій Анней Сенека. Наш Герой, військовий і волонтер Олег Івахненко, боровся за право жити як усі й допомагати нищити потворного ворога.

Саме цим й виборов собі БЕЗСМЕРТЯ.

Вічна пам’ять Герою!

 

  

Джерело