#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

Сто років тому в місті Коломия в родині службовця-економіста Павла Мудрого та Олени Сидорович народилася Надія Мудра, якій судилося стати активною учасницею національно-визвольного руху, пройти сталінські табори і долучитися до розбудови незалежної України.

Національна свідомість тоді формувалася в більшості родин української інтелігенції. Родина Надії не була винятком. Більше того – її рідним дядьком був відомий історик Іван Крип’якевич (її мама і дружина Крип’якевича були рідними сестрами).
Так само патріотизм і бажання боротися за свободу і право бути українцями формувався самим життям: і в «Рідній школі», до якої було зверхнє ставлення в однолітків-поляків, і з приходом «перших совітів», коли львів’яни були шоковані розстрілом заручників у львівських тюрмах у червні 1941-го.

А ще – в Пласті, де Надія змалку брала участь у різноманітних вишколах, і в Юнацтві ОУН, до якого долучилася в 1941 році. Як членкиня жіночої сітки ОУН у Львові 30 червня 1941 року, коли у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави, вона з подругами чергувала в одному з комітетів українського уряду і була на короткий час затримана гестапо.

Після повернення у Львів радянської влади в жовтні 1944 року вступила на хімічний факультет Львівської політехніки. Разом з тим виконувала доручення ОУН, переважно займалась лікуванням та облаштовуванням поранених воїнів УПА, очолювала «трійку» підпільної жіночої мережі. За сприяння дядька Івана Крип’якевича влаштувалася на роботу в канцелярію Львівського університету, де мала можливість передавати бланки для фіктивних студентських посвідчень підпіллю ОУН.

16 травня 1947 року Надію Мудру заарештували та засудили на 10 років таборів. Про тортури, які довелося пережити їй та іншим українкам, яких у таборах за її словами було до 90%, вона розповідала пізніше в численних спогадах та інтерв’ю.

Надія з подругами відбувала покарання на Колимі: спочатку в Магадані, потім – на шахті села Хеніканджа. Влітку 1955 року її перевели на поселення, працювала санітаркою в лікарні селища Усть-Омчуг.

Повернулась до Львова в липні 1956 року. Влаштувалася у Львівський науково-дослідний інститут педіатрії та акушерства, працювала там лаборантом, одночасно навчалася на біологічному факультеті Львівського університету, займалася науковою працею. Правда, про захист дисертації для «ворога народу» не могло бути й мови.

З початком українського відродження в 90-х роках минулого століття Надія Мудра поринула в громадську роботу. Була членом Спілки політв’язнів, секретарем Всеукраїнської Ліги Українських Жінок та секретарем її Львівської обласної організації. Вона доклала чимало зусиль для розшуку на Янівському цвинтарі Львова могил жертв масових розстрілів радянського тоталітарного режиму та видання унікального тритомного енциклопедичного довідника «Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр». У свої майже 80 років пані Надія сама набирала тексти на комп’ютері і редагувала їх.