У вівторок, 10 вересня 2024 року, в с. Лани Бібрського деканату відбувся похорон померлого священника о. Степана Палія, який відійшов у вічність на 66-му році життя та 31-му році священничого служіння. За численної присутності духовенства та вірних, заупокійну Божественну Літургію очолив Преосвященний владика Тарас, Єпарх Стрийський.

В часі Літургії, владика Тарас звернувся до присутніх у храмі зі словом проповіді: «Сьогодні отець Степан хоче сказати нам всім свою останню проповідь. Проповідь, котра лунає в мовчанні, але котру слухаємо вухами віри, відкриваючи для себе те страшне слово “смерть” зовсім з іншої сторони, бо смерть тілесна не є закінченням, але початком життя… Ми дуже часто боїмося це слово говорити, хоча направду нема нічого більш очевидного і реального в цьому мінливому світі, як смерть. Але передусім боїмося, тому що не розуміємо, що є за її порогом. Страх смерті є тоді, коли ми не знаємо нашої цілі. І це перше, що сьогодні хоче востаннє сказати нам отець Степан “Не зблудіть зі своєї дороги. Відкрийте для себе красу мети вашої життєвої подорожі. Не думайте, що Бог далеко. Він є, ближче, як собі можете уявити. Не думайте, що це життя на цій землі для вас є велика цінність. Цінністю воно є тоді, коли воно є життям для Бога, коли пам’ять про майбутнє управляє нашими думками, нашими словами, нашими ділами”. Страх є тоді, коли не знаємо, куди йдемо».

«Господь, котрий нас сотворив, вложив у наші серця велику тугу по вічному життю. Вложив у наші серця велику тугу по пізнанню. Але чи справді, людство шукає вічне життя там, де воно є, і пізнає те, що приведе його до вічного життя? Тому, священиче служіння на цій землі якраз складається з відкриття Бога, яким Він є, для розуміння, для серця кожної людини – священниче служіння полягає в тому, щоб відкрити для людини красу її особистої постаті те, як її бачить сам Господь. Священник відкриває це через ціле життя своєю проповіддю, служінням, добротою. Але теж, востаннє нагадує про це нам, коли відходить у вічність», – продовжив єпископ.

«Сьогодні складаємо Богові дяку за нашого отця Степана, за його служіння. Тому, що був вірною рукою Божою, устами Святого Духа, котрий пробував через його людські зусилля достукатися до сердець тих, кого Бог довірив його духовній опіці. Дякуємо Богові за всі його подвиги і просимо у Господа прощення його провин, бо нема людини, котра би жила і не згрішила. Але теж просимо його, як священника, котрий ніколи не перестає бути перед престолом Всевишнього: моли Бога за нас, щоб кожний з нас пройшов свою дорогу так, щоби світло майбутнього вічного щастя, відблиск Божого лиця був для нас маяком через радісні, сумні, тривожні і тяжкі хвилини нашої земної подорожі. Щоб ми ніколи не збудили. І з вірою дивлячись у те майбутнє, прощаючи тебе, отче Степане, не кажемо прощай, кажемо просто, до побачення в небі», – сказав владика Тарас завершуючи проповідь.

По завершенні Літургії, присутні у храмі священники та вірні приступали до домовини прощаючись з померлим. Відтак відбувся процесійний обхід храму біля якого і був похований блаженної пам’яті о. Степан.

Джерело