Як збудувати парафію, яка дійсно є спільнотою, де панує родинний затишок і тепло? Як збільшити кількість парафіян, які стануть справжньою опорою один для одного? Як зробити так, щоб діти з радістю ходили до церкви? Про це під час публічної лекції у межах Днів УКУ розповіла Ірина Ґаладза, катехитка, активна діячка, дружина світлої пам’яті митрофорного протоієрея Романа Ґаладзи (пароха УГКЦ Святого Іллі в Брамптоні, Онтаріо).

Про це повідомляє пресцентр Українського католицького університету.

Ірина Ґаладза понад 50 років пліч-о-пліч зі своїм чоловіком, світлої пам’яті отцем Романом жила і служила на парафії св. Іллі у Канаді. Подружжю вдалося розбудувати з маленької громади УГКЦ велику спільноту, куди приходять люди з усіх околиць, і не лише українці. Богослужіння проводять українською та англійською мовами.

Коли Ґаладзи почали своє служіння у Брамптоні, до парафії належало 12 сімей, однак за рік відійшла половина. Попри це, подружжя не опускало рук і працювало на славу Господа. Відтак, з кожним роком спільнота збільшувалася. З часом вдалося споруди красивий дерев’яний храм у бойківському стилі. Але у 2014 році церква згоріла. Це було великим горем і викликом для парафії. Його відбудовували усі парафіяни: хто допомагав грошима, хто долучився до будівництва. У цей період богослужіння відбувалися у будинку священника, у місцевій школі чи просто на церковному подвір’ї під шатром.

Блаженніший Святослав освятив відбудований храм. Джерело: сайт церкви Святого пророка Іллі

Цікаво, що у парафії під час відправ не використовують електроенергію — свічки і лампадки наповнюють храм живим світлом. Добродійка Ірина поділилась, що Літургія таким чином стає дуже особливою.

Також парафіяни відмовились від лавок у церкві. За словами Ірини Ґаладзи, це дозволяє виконувати молитву тілом. А діти мають більше свободи у такому храмі, бо можуть вільно ходити між людьми.

Опісля служби зазвичай парафіяни залишаються на каву і теплу бесіду. У спільноті усі доволі близькі, підтримують і допомагають один одному. За роки служіння парафіяни Святого Іллі у Бремптоні стала справжньою родиною.

Публічна лекція Ірини Ґаладзи

«То надзвичайні люди, які люблять молитися, які хочуть рости духовно, цікавляться своєю вірою. Я їх люблю, — ділиться Ірина Ґаладза. — Вони докладають багато зусиль для добробуту парафії, допомагають як волонтери. Вони себе організують і приходять допомогти у церкві, коли це необхідно».

Добродійка Ірина поділилася думками, як вдалося збудувати живу парафію. Найцікавіше з бесіди:

• «Жива парафія потребує живого священника. Отець Роман дуже любив людей, йшов до них, притягував до себе. Він вмів знайти підхід до кожного, особливо, до молодих, і не лише через молитву, а й через пісні під гітару».

• «Літургія є джерелом і вершиною християнського життя, основним шляхом формування вірних. Літургійні богослужіння мають стати центром життя парафіяльної родини».

• «Дуже важливо вітати людей, коли ті приходять до церкви, щоб вони відчували свою важливість».

• «Ми як спільнота молимось, тримаємо піст разом. Хоча не примушуємо наших парафіян до строго обмеження, але заохочуємо до мінімального стримування. Це спосіб їх формувати і будувати духовну родину».

• «Коли ми приходимо до церкви — це не є приватним досвідом чи можливістю виявити особисту побожність. Це радше космічне об’єднання народу Божого, святих і ангелів, щоб прославляти Бога і втілювати Його царство тут, на землі. Ось правдиве значення Літургії».

• «Зараз зростає тенденція робити все зручнішим, зрозумілішим, доступнішим і сучаснішим, зокрема, і в літургійному житті Церкви. Наша Літургія створена для спільної участі. Вона є передбачуваною, повторюваною і дуже інтерактивною».

• «У живій парафії існує повне літургійне життя: вечірня, утреня, Божественна Літургія та особливі богослужіння Великого посту з активною участю мирян».

• «Кожна особа в парафії має свою роль у богослужінні: хтось запалює свічки, хтось дзвонить у дзвони. Це їхня пожертва Богові».

• «Від самого початку у нашій парафії кожна особа є потрібною. Таким чином ми виховуємо наших дітей і нових прихожан».

• «Коли Літургію співає виключно хор, то люди позбавлені участі, навіть в найбільш основних частинах служби. Ми любимо співати. Добре збиратися у біблійне коло, читати, дискутувати, але то треба пережити. По-іншому сприймаються слова зі Святого письма, якщо їх співаєте і втілюєте через серце. У нас співіають усі, навіть діти. Вони теж мають свої книжечки з текстами, і дуже раді цьому».

• «У нас немає лавок. Адже лавка перешкоджає молитися тілом. А так можна легко бити поклони. Священник з дарами переходить поміж всіх людей. Це неймовірне відчуття. Плюс діти можуть спокійно ходити храмом, дивитися, оглядати і нікому практично не заважати. У них більше свободи. А ми, дорослі, відчуваємо спільну молитву».

• «Важливим є літній табір при церкві, де діти дізнаються про свята та святих. За два тижні літа малечу можна навчити більше, ніж за цілий рік під час богослужінь».

• «Для росту парафії цінна присутність онлайн. Те, що ми поширюємо на нашому сайті , показує характер спільноти. Там є пояснення віри, вітання, запрошення. Люди заходять, дивляться і вирішують доєднатися чи ні. Таким чином вони знають, куди входять».

• «Треба людей любити, незважаючи на те, як часто вони приходять до храму. Вони це відчувають. Ми ж не знаємо, чому їх не було і що діється в їхньому житті».

Департамент інформації УГКЦ

Джерело