Суботнього ранку 7 вересня 2024 р. Б., у Передсвяття Різдва Богородиці, чисельні прочани зі Старої Солі, Старого Самбора та навколишніх сіл зібралися у старосолянському храмі Святої Параскеви. З цієї найстаршої дерев’яної церкви Старосамбірщини щорічно починається осіння проща Стара Сіль – Лаврів. Цього року вона була присвячена 35-літтю виходу УГКЦ із підпілля та молитві за справедливу перемогу і мир в Україні.

Проща розпочалася святою літургією, яку відслужив у храмі св. Параскеви о. Микола Мисів. На завершення богослужіння отець провів коротку катехизу та благословив прочан прочитаною молитвою, окропивши їх свяченою водою на церковному подвір’ї.

Прочани, проходячи лісовими стежками під час молитовних зупинок, роздумували над трьома богословськими чеснотами: вірою, надією та любов’ю. О. Стефан Дуда, ЧСВВ, з монастиря св. Юрія у м. Кристинопіль (Червоноград) наголошував на важливості цих чеснот. Віруючі роздумували, яку роль віра займає в їхньому серці. Чим глибше віруємо, тим більше наближаємося до Бога. Віра є шляхом до єднання з Ним, як діти з батьками. Надія заспокоює наші серця, даючи впевненість у Божій опіці. Повна надія на Бога означає віддати Йому всі турботи та слабкості.

Під час прощі звучали патріотичні вірші від парафіяльних сіл Стрільбичі, Біличі та Волошиново, що проникали в глибини сердець прочан. У Молебнях до Пресвятої Богородиці та Серця Христового, очолюваних місцевими священниками, випрошувалося загоєння ран України, яку на Хресті розпинає московія.

У каплиці в Біличах прочани помолилися за упокій Патріарха Йосипа Сліпого з нагоди 40-ї річниці його відходу до Дому Отця Небесного та за всіх, хто віддав життя за Батьківщину.

У Лаврівському монастирі святого Онуфрія прочан зустріли урочистою процесією. Відслужено Божественну Літургію, де виголошено завершальну науку про християнську любов, що зв’язує людину з Богом невидимими нитками.

Завершилося богослужіння суплікацією і мируванням. Ігумен обителі о. Клавдій ЧСВВ висловив подяку організаторам та усім прочанам за участь у прощі в ці складні часи.

Віталій Скипакевич

Джерело