Вже стало традицією з ініціативи товариства «Бойківщина» збиратися восени на родинну молитву. Сьогодні ми прийшли знову сюди, до святині, немов би до нашого бойківського оазису, дому. Нас об’єднують болючі спогади, коли йдеться про депортацію наших предків з території Закерзоння. Ми прагнемо рани лікувати, не забуваючи історію. З історії важливо виносити урок на життєву дорогу. Храм є лікарнею та школою життя. Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир у 13-ту Неділю після Зіслання Святого Духа в Свято-Іванівській Лаврі студійського уставу УГКЦ під час Архиєрейської Божественної Літургії для членів товариства «Бойківщина».

Наша святиня зібрала нас на молитву, на євхаристійний бенкет. Прислухаймося до голосу Євангелія, почуймо Слово Життя (Мт. 21, 33-42).
Ісус вживає образи, які близькі людям, на прикладах з щоденного життя пояснює глибокі речі, зокрема, говорить про перспективу Царства Небесного.
Осінь – це пора збирання плодів. Маємо чергову нагоду скласти вдячність матері-землі, яка нас годує. Тему збирання плодів порушує сьогодні і євангельське слово.
Чуємо притчу, в якій домінує образ зі світу економіки. Наші діти йдуть на навчання у вищі навчальні заклади, приїджають додому і пояснюють батькам чи бабусі з дідусем, що вивчають маркетинг, менеджмент. Нам важко зрозуміти, що це взагалі означає. Але такі теми є описані на євангельських сторінках, щоправда в іншій термінології. Вони вже були в устах Ісуса.
Бачимо два типи людей: господар, який робить інвестицію. Він насадив виноградник та створив всі умови для виробництва вина. Виноград для успішного росту вимагає відповідний ґрунт, вологість, доступ сонця. Загорожа означала захист від злодіїв та хижих звірів. Важливе чавило для витискання соку, яке було всередині вежі. Вежа служила для охорони виноградника та зберігання винограду. Які б не були плоди, без чавила трудно зробити вино. Господар все зробив докладно і дбайливо, створив відповідні умови праці, тоді орендує виноградник робітникам, які повинні його адмініструвати, в ньому працювати, а у свій час віддавати частину плодів. Другим типом людей якраз є виноградарі. Вони можливо були фаховими працівниками, але не добросовісні. Для кожного працедавця є важливі щонайменше такі критерії у відношенні до працівників як фаховість та відповідальність чи порядність. Над цим треба постійно працювати, бо завжди є спокуси, навіть якщо люди отримують достойну зарплату. Адам і Єва в раю мали все, були забезпечені, але рука потягнулася до забороненого плоду. Така є людська природа.
В нашій притчі працівники побили слуг господаря, які прийшли за плодами, згодом вбили сина власника виноградника, щоб позбутися ймовірного спадкоємця та заволодіти майном.
Створюючи людину, даруючи їй життя, Бог дав їй певне завдання і призначення. Бог довірив людині виноградник.
Бог-Творець у великій турботі все досконало зробив для людини. Але людина не принесла плоду. Людство згрішило в постатях Адама і Єви. Вони забули, що є лише створінням, хотіли стати на місце Бога. При цьому Бог залишається дуже вірним, не розчаровується в людині, не відвертається від неї, а навпаки Він людину шукає, дарує їй любов і увагу.
Ми знаємо з Старого Завіту, як Бог шле посланців, пророків, але народ їх не приймає, не відповідає відповідними плодами. Він продовжує вірити в людину і шле найдорожче, що має – свого єдинородного Сина Ісуса Христа. Але Бог так і не зміг вгодити людині.
Ми живемо в світі, який нам довірений, щоб господарювати, служити, а не панувати. Наш життєвий простір обгороджений Божими Заповідями, які нас захищають. Баштою новозавітнього виноградника є Церква, зокрема храм, а чавилом престіл, на якому приносимо безкровну жертву. Це нам дає силу на життєву дорогу.
В садівництві дуже важливий принцип– рослину треба доглядати, обрізати, але її не можна відрізати від коріння, бо вона тоді всохне. Тим коренем Церкви як виноградника Нового Завіту є Ісус Христос, який дає нам середники для вічного життя. Тому в Євангелії Ісус не питає про зусилля, про працю, а Йому йдеться про плоди. Дуже прикро, коли витрачаємо час на планування стратегій, на дорожні карти, а результат відсутній.
Що можемо сьогодні для себе навчитися, взяти на життєву стежину? – Якщо перед гріхом не зупинитися, тоді зло щораз більше прогресує і руйнує, засліплює (виноградарі вбивають всіх підряд).
– Бог є вірний і дуже багато нам довірив. Моє місце на землі міг зайняти хтось інший. Мене могло і не бути. Але я є і Бог довіряє мені до останнього подиху. Моїм завданням є прямувати до досконалості, приносити плоди святості.

Владика Володимир Груца

Джерело